I ми пiшли. Непривiтний Гестапо, який перевдягнувся в джинси. Йому вони пасували. Радiсний Террi. Спантеличений я. Я взагалi не мiг сформулювати, чого мене дратувало те, що Єва хотiла звабити Полонського, а Полонський хотiв звабити Єву. Зрештою, мене це не стосувалося, Тимофiя також не обходило, тобто менi не потрiбно було ставати на захист честi друга, але я втручався та злився. На вулицi Гестапо вiдпустив Террi з повiдка. Я йшов поруч. «Нiчого, якщо палитиму?» «Це вашi легенi». Єви я нiде не бачив, але це не означає, що можна розслабитися.

Я закурив. «Менi здається, чи я вам дiйсно не дуже подобаюся?» Гестапо здивувався. «Я не замислювався, подобаєтеся ви менi чи нi. В будь-якому разi я вам вдячний, що Емiль може грати, менi є де працювати, ночувати, приймати гостей. Сара з вами щаслива. Я не думаю, що ви менi не подобаєтеся. Просто ми належимо до рiзних вiкових та смакових груп, тому iнколи мене щось дратує, а часом i вас, чи не так?». «З Євою у вас також рiзна вiкова група. Та й смаки не думаю, що збiгаються». «Вона - жiнка. У них немає вiкових груп. А щодо односмаковостi - в даному випадку це також не головне». «Вродлива, чи не так?» «Вродлива, хоча дивно вдягається». Я згадав Євчинi бюстьє та мiнi-штанцi. «Вона з вами флiртувала». «Вродливим жiнкам необхiдно флiртувати, їм це пасує«. «А ви?» «А що я?» «Ви з нею також флiртували». «Звiсно, iнакше її флiрт не був би повноцiнним, настрiй було б зiпсовано. По можливостi кожен чоловiк повинен возвеличувати жiнку як Богиню. Так менi здається. Крiм того, це - приємно. Особисто менi флiрт додає легкостi. Легкiсть - дуже важлива складова для мого характеру, менi її бракує. А вам, Павле, нi. Вам бракує впевненостi, якщо хочете». «Хочу. Хто ж не хоче впевненостi». «Я розумiю, що ви iронiзуєте, але менi нiколи не вдається вiднайти щось дотепне в такiй iронiї, гра словами не для мене. Вибачте».

«Та нiчого. До речi, можете менi тикати». «Дякую за пропозицiю. Я спробую, хоча мене це не надихає. Террi, хлопчику, що ти там робиш? До мене!» Менi дiйсно хотiлося, щоб вiн звертався до мене на ти. Тодi нашi стосунки були б природнiшими, на мiй погляд. «Менi здається, що життя - це натягнутий канат через прiрву. А впевненiсть - це страхувальний трос. Наче вiн є у кожного, але дехто постiйно смикає за нього: є чи нема, а чи не заслабкий? Це - невпевненiсть. Дехто не смикає нiколи, трос йому не потрiбний, це - самовпевненiсть. Я з тих, хто посмикує, та все одно - йде. А ви?» «А я… А я обираю твердий ґрунт. Канат над прiрвою - для романтикiв, Павле. З тросами цi романтики чи без. То ви - романтик, пане Дудник».

За час нашої прогулянки Емiль встиг прибрати кухню. Оперативно. «Ти вiдгадав?» Запитує вiн, i я згадав про iталiйський чобiт. «Нi. Зараз сяду працювати. Залишиться час - спробую вiдгадати». «Працювати з касатками?» Так, з касатками. «Павле, ви прочитали iнструкцiю з догляду за цуциком?» Я сказав, що продивився. «Тодi ви готовi до першої цуценячої ночi», - Гестапо всмiхається. «Я вам просто раджу заздалегiдь зробити молочну сумiш, бо воно прокинеться несподiвано й вимагатиме їжу». «Вiн влаштує тобi манси!» Каже Емiль. «Це що таке?» «Не знаєш, що таке манси? Манси, це таке: вiн буде пробувати тебе побороти. Наприклад, чи не вiзьмеш ти його до себе у лiжко, чи не будеш ти з ним гратися о третiй ночi, i яке враження справляє на тебе його пискнява». «Чим гратися?» «Тебе справдi хвилює чим iз ним гратися? Вiн знайде чим, не хвилюйся». Емiль тiшиться з мене.

Зiггi тим часом дослiджує миску Террi. Той застережно гарчить. «Ого, зараз вiн його проковтне. Треба…» - кидаюся я на допомогу. «Та нiчого не треба, заспокойся! Вони мiж собою поладнають. Террi - розумний, вiн усвiдомлює, що перед ним - цуценя! Це не Яшка-пляшка. Вiн коли гра…» «Так. Не хочу чути про Яшку, не хочу. Чого вiн пляшка? П'яниця, як дядя Алiк, чи як його там?» «Якщо не хочеш чути - то не почуєш, а iсторiя цiкава, мiж iншим». Бурмоситься Емiль. «Добранiч», - проказав Гестапо. Вiн наливає собi склянку мiнеральної води, додає трохи меду.

«Добре, - кажу я. - Розповiдай про свого Яшку. Ти однаково коли-небудь укинеш слiвце про нього, я тебе знаю». Малий гмикає.

Зiггi намагається зрозумiти, чого йому бiльше кортить: зробити калюжу чи вкластися спати. Теж менi, Гамлет. Вклався. «Так от, коли Яшка-пляшка грає з дiтьми у карти…» «Зi своїми дiтьми?» «Своїх у нього немає«. «А хто йому дозволяє грати з чужими дiтьми?» «Та нiкого це не хвилює. От коли вiн грає i програє, вiн наче казиться. Криє всiх матом, говорить, що повбивав би - «та тобi просто фарт йшов, йолопе малий», «та й взагалi я прихворiв сьогоднi, очi болять». А коли виграє - зве себе королем. А от коли йому кажеш, що вiн перемiг, бо дорослий, то вiн верещить, що все, вiн не хоче такого чути i бiльше грати нi з ким не буде, i забудьте його адресу!»

«Мда. А скiльки йому рокiв?» «П'ятдесят два». «Зрозумiло. А тобi вiн хто?» «Вiн - небiж старенької Саранської. До речi, вправний ветеринар, я тобi телефони його на холодильник налiплю, про всяк випадок!» «А старенькi Саранськi, до речi, хто такi?» «Як хто? Це мої бабєтта та дiдуссо з боку мамуленцiї, хiба ти не знав?» «А чого ж тодi, мале ти патякало, ти звеш їх старенькi Саранськi, а не дiдусь та бабєтта?» «Тому що в мене є iншi дiдусь та бабуся, Полонськi. Але вони молодшi за Саранських, тому вони не старенькi. Ми їх називаємо ляхами».

«Слухай, я вже втомився, а менi треба працювати, йди спати, бувай!» «Добранiч», - сказав Емiль Чемний. Я зробив собi кави, нарештi - хатня кава, моя кавоварка! - i розкрив лeп-топ. В поштовiй скринi було кiлька листiв, втiм, неважливих. Почекають.

Подумав я. Але сам вирiшив написати одного листа. Ромковi Аврамовичу. Саме у його справах Сара вирушила до Мексики. «Ромку, привiт! Слухай, що там з народом, який твоїми молитвами запроторено до Мексики? Нi в кого не працюють мобiлки». Насправдi я перевiряв тiльки зв'язкоздатнiсть Сариної мобiлки, i гадки не маючи, чи поїхав вiд Ромка з Сарою хтось iнший. Оскiльки Ромко про нас iз Сарою не знав, доводилося маневрувати.

Потiм я написав листа Тимофiєвi. Сподiваюся, що його колєжанка не читає його пошту. Я написав, що бачився з Євою, що вона має чудовий вигляд, про нього нiчого жахливого не каже, збирає iграшки хеппi-мiлз, як i ранiше, i буде швачити дощовика для спанiеля родичiв Сари. Потiм я трохи подумав i додав, що в мене тепер є собака. У Тимофiя колись також був собака, фокстер'єр Чарлi. Славетний вiн був тим, що коли їхав у лiфтi, стрибав на дверi, гавкав, як навiжений та клацав зубами, тому нiхто з мешканцiв будинку, поки Тимофiй з ним з'їжджав, лiфт не викликав. А коли вже сталося так, що не почув i викликав, - вiдлiтав у бiк, аби Чарлi не вчепився в чийсь одяг. Особливо обережними були чоловiки, бо Чарлi так натренувався у стрибках, що щелепа його майже торкалася паху. Жахливо. Я почухався. В кишенi джинсiв щось було - вiзитiвка Єви. «Iндивiдуальний пошив одягу для ваших улюбленцiв». Ну, коли вже працює пошта… «Привiт, Єво. Написав про тебе Тимофiєвi. Я не сказав йому, що ти намагалася вчепитися в старого Полонського, але хочу тобi сказати, що виглядало це огидно. Крiм того, йому не подобається стиль твого одягу. А загалом був радий тебе бачити. Дякую за Шикарного Янгола».

Годинник натякав на близьку пiвнiч. I я отримав листа. Вiд Єви. Вiдьма. Вона написала: «Пiткрадiй1. Загалом я також рада». «Що таке пiткрадiй1?» «Пiт - пот, крадiй - вор, 1 - а. ПОТВОРА, гиги». Я вирiшив, що останнє слово має залишитися за мною, тому вiдповiв, що не знав, наскiльки вона вразлива та пришелепкувата, аби потрапити пiд вплив пройдисвiта та недоумка Мiлiка, гиги.

Ромко та Тимофiй або спали, або займалися чимось цiкавiшим за листування. Нiчого, колись вони це отримають. «3.1415926535дар. Цiлую». От, пiткрадiйка1, я не можу змагатися з нею в подiбних ребусах, це вище моїх сил. Але все одно останнiм словом було моє, бо я надiслав їй «цiлую», на яке вона не зреагувала. Кишка затонка! I з цим я впорався. Тепер вiдкриємо файл «Orcinus orca». Подивимось, як там справи в Зiггi? Ворушить носиком, наче спить.