Бульдог ударом гумового бруска збив Назарова з ніг, і його витягли з кабінету.

— Ви думаєте, я не зрозумів, що цей тип повідомив вас, як поводяться на слідстві ваші спільники? — вищирився Релінк. — Та саме це ми зараз і зафіксуємо. А взагалі досить. Все ясно. Мушу засмутити вас: канікули ваші, пане Шрагін, закінчилися. — Він звернувся до Бульдога: — Взяти його! Влаштуйте йому як слід перший «танок із стільцем»…

Через годину гестапівці принесли в одиночку позбавлене життя тіло Шрагіна. Туди прийшов лікар, зробив йому укол і сказав стривоженому Бульдогу:

— Все гаразд. Він міцний, вранці буде готовий до нових «танців».

Бульдог повернувся до кабінету Релінка і доповів, що Шрагін «відтанцював» своє безрезультатно.

— Тільки зубами скреготав, — знизав плечима Бульдог.

— Ти розучився працювати! — закричав на нього Релінк. — Що ти доповідав мені про цих бандитів, а що вийшло насправді?

— А чого панькатися з ними? — насупився Бульдог. — Все ж ясно, по кулі в потилицю, і справі кінець!

— Завтра вранці ти даси мені їхні підписи, що вони визнають себе спільниками Шрагіна, або я відправлю тебе на фронт.

— Але… — затнувся Бульдог.

— Виконуй наказ, чорт би тебе забрав! — крикнув Релінк.

Пізно ввечері Релінку додому подзвонив з Берліна Отто Олендорф і сказав не вітаючись:

— Я знову з приводу інженера, якого ви взяли в адмірала Бодеккера. Чому ви мені не нагадали, що це той самий інженер, котрий викрив одеську авантюру?

— Так, але він…

— Його провина перед Німеччиною доведена так же беззаперечно, як і його заслуга! — перебив Олендорф.

— Я веду слідство, — сказав Релінк.

— Чудово, ведіть. Але прошу вас врахувати таке: про арешт цього інженера Бодеккер повідомив гросадмірала Деніца і зажадав перевірки ваших дій. Гросадмірал дістав запевнення нашого райхсміністра, що справу цю візьмуть під особливий контроль. Вам усе ясно?

— Так, ясно, — невпевнено відізвався Релінк.

— Прошу пробачити за пізній дзвінок, — ввічливо промовив Олендорф і дав відбій.

Релінк негайно подзвонив Бульдогу і наказав йому припинити обробку арештованих. Як тільки вони отямляться, відправити їх до тюрми, по одному в загальні камери, підсадивши до кожного агента. Не даючи Бульдогу можливості вставити слово, Релінк квапливо поклав трубку. Потім він схопив перше, що потрапило під руку, — це була настільна лампа — і з розмаху шпурнув її в стінку.

Сергія Димка схопили на очах у Зіни. Після нічного чергування він повертався додому. Зіна бачила крізь вікно, як він перетнув вулицю, прямуючи до будинку. Коли він підійшов до водопровідної колонки, два чоловіки кинулися на нього. Одразу ж підлетіла легкова машина, в неї вштовхнули Сергія, і машина помчала до центра міста.

Зіна розгубилася тільки в перші хвилини. Вона безцільно ходила по кімнаті, наштовхувалась на речі, бурмотіла: «Так, так, так…» Потім вона ретельно оглянула житло, знищила все, що могло викликати підозру. І коли гестапівці приїхали робити обшук, Зіна вдавала, ніби не знає про арешт чоловіка.

— Та скажіть, що ви шукаєте, — запитувала вона. — Я сама вам покажу де що.

Спочатку вони не відповідали і обшукували, але потім гестапівець, що стежив за нею, раптом спитав:

— Де тайник чоловіка?

— Що, що? — не зрозуміла Зіна.

— Де він ховає зброю, документи? — пояснив гестапівець.

— Зброю? — злякано витріщила очі Зіна. — Боронь боже, та ви що? Та я своїми руками викинула б це на смітник. Та якби він приніс в дім таке, то я б його самого з дому вигнала.

І все-таки її забрали і протримали в СД дві доби. Коли їй казали, що її чоловік ворог Німеччини, таємний агент Москви, вона або починала сміятись («Ой, боже ж ти мій, чи не могли ви придумати щось гірше!»), або ревти, вимагаючи, щоб їй зараз же віддали чоловіка.

— Ми ж із ним як справжнісінькі дурні, жили, цілковито вірячи в німецький порядок, — ридала вона. — А ви як обійшлися з нами за це? Бог покарає вас за вашу неправду.

Кінець кінцем слідчий вирішив, що цю тупоголову ні в чому підозрювати. Для годиться, чи що, вони побили Зіну і на другий день наказали іти під три чорти.

Вранці Зіна знову була в приймальні СД. Вона швидко познайомилася з родичами інших арештованих, узнала про всі порядки і прикмети, що тут панували. Довідалася, наприклад, що, поки триває слідство тут, в СД, то арештованим нічого передавати не можна, не беруть. Зіна одразу побігла додому, зладила маленький клуночок з харчами і повернулася в СД. Передачу в неї не взяли ні того дня, ні завтра, ні післязавтра. Взяли тільки на четвертий день. Це була подвійно добра прикмета: значить її Димка довго не мучили і найближчим часом одвезуть у тюрму. Тепер треба ходити туди.

У тюрмі в Зіни передачу не брали цілий тиждень. Відповідали: «У нас такого нема». Зіна бігла в СД, але й там їй казали те саме. Хтось із досвідчених відвідувачів цих страшних місць сказав, що справи її погані. Коли не беруть ні там, ні тут, то це найчастіше означає, що з арештованим покінчили.

Пізно ввечері Зіна, знесилена від горя, чвалала додому. Біля самої хвіртки її ждав незнайомець.

— Ти Зіна Димко? — тихо запитав він.

— А що?

— Що, що. Коли ти Зіна Димко, то так і кажи, тоді і взнаєш що.

— Авжеж, я Зіна Димко, — втомлено промовила вона.

— А як чоловіка звати?

— Сергій, — автоматично відповіла Зіна.

— Тоді держи записку і будь здорова, — незнайомий сунув їй в руки згорнутого папірця і швидко пішов геть.

Дома Зіна засвітила каганця і прочитала записку. Вона задихнулася від хвилювання, одразу впізнавши Сергіїв почерк.

Зіна схопилася з місця і, забувши про комендантську годину, помчала через усе місто до попа. Вона правильно зрозуміла, Сергій наказує їй звернутися до Величка. Ще до арешту він якось сказав: «Якщо зі мною щось трапиться, то негайно сповісти про це попа Величка». Вона ще тоді запитала, навіщо про це треба знати попові. А Сергій розсміявся і мовив: «Якби всі попи були такі, то я б, Зіночко, в бога повірив».

Несподіваний стукіт у вікно дуже-таки налякав Величка. Він подумав, що прийшли по нього. Всі докази свого небожественного промислу він надійно сховав у церкві і саме цього вечора пришив до ряси під пахвою дві петельки і підвісив туди «кольт». Величко вирішив: якщо прийдуть гестапівці і він побачить, що вони поводяться впевнено, то поділить обойму між ними і собою.

Побачивши Зіну, він навіть трохи розгубився:

— А бий тебе лиха година, чого це тобі вночі до бога знадобилося?

Коли він узнав, хто така Зіна і прочитав Сергієву записку, то сказав:

— Мені все ясно. Отець, він же Батя. Отже Шрагін, і всі його товариші живі. Тобі треба піти в сім’ю, де жив Шрагін, чи не допоможуть вони своїми зв’язками. Добре, Зіно, подумаємо, що робити далі, а ти до мене більше не приходь. Коли буде щось термінове, то постав на своє вікно… оце. — Він оглянувся і взяв з полиці глиняний глечик. — На другий день, після того як поставиш його у себе на вікні, о восьмій годині ранку будь на базарі. Там я тебе ждатиму. Якщо тебе зараз зупинять біля мого будинку, скажи, що носиш мені молоко і приходила забрати посуд. Все ясно? Ну й добре, а тепер іди, тільки не на вулицю, а через садок.

Тільки-но Зіна пішла, Велично повісив на шию масивного хреста, взяв загорнутий у парчу требник і вийшов з дому. Він поспішав до зв’язкового з підпілля. Якщо його зараз зупинять, то скаже, що йде причащати умираючого.