До речі, про Америку. Що повідомляють звідти? Ось країна, яка в Канаріса завжди викликала особливу цікавість. Якось на нараді в Гітлера він кинув жарт, який став крилатим, що «в Америці продається все, навіть фельдмаршали». Так воно й є насправді, американці і самі кажуть, що в них усе вирішують гроші. Але, з другого боку, цей же діловий практицизм був грізною і водночас таємничою силою Америки. Адже якщо її фінансові магнати побачать, що війна для них на сьогодні найвигідніший бізнес, вони того ж раніше проданого фельдмаршала перекуплять за такі гроші, яких ніколи не було в німецькій казні.

У змалюванні внутрішнього становища країни донесення агентів із Америки були ідентичними. Рузвельт і його найближче оточення прокламують дійове союзництво з англійцями, французами і росіянами, але насправді ця дійовість поки що виявляється головним чином у пропаганді і суто символічних жестах на зразок посилання особистих представників Рузвельта в союзницькі країни або збільшення складу військових місій. Пропаганда є пропаганда. Далеко серйозніше повідомлення агента про те, що в конгресі все активніше діють сили, які підтримують союзницькі пориви Рузвельта.

Канаріс почав читати донесення агента, який був найближчий до фінансових кіл Америки. Це донесення, пройшовши великий шлях, прибуло в Берлін лише сьогодні.

Ще не дочитавши його до кінця, Канаріс зрозумів, наскільки воно важливе. В першій його частині повідомлялося, що вищі кола фінансової олігархії Німеччини негативно реагують на поспішне оголошення Гітлером війни Америці. Канаріс і тоді, в грудні, вважав цей крок фюрера непродуманим. Справжніх володарів Америки розізлило оголошення війни: це сплутало їм карти. До цього вони могли спокійно дотримуватись політики ізоляціонізму: «Хай десь там іде війна, нас вона не стосується». Але після цього йшов Пірл-Харбор. Це був перший удар по ізоляціонізму. І тут же вискочив із своїм оголошенням війни Гітлер. Це було вже занадто! Американці інертні, але до пори до часу…

Агент повідомляв, що воєнні поставки Америки Росії можуть зараз стати більшими, що в цій справі лишилося тільки одне нерозв'язане питання — про способи оплати поставок, але й це питання близьке до розв'язання. І взагалі позиція Рузвельта завойовує щораз більшу підтримку народу, і не рахуватися з цим уже не можуть навіть могутні противники президента. Агент наводив безліч фактів, які підтверджують реальність вступу Америки у війну не на словах, а на ділі…

Хоч як стривожило Канаріса це повідомлення, проте він все ж повернувся до роздумів про Росію. Що не кажи, тепер усе вирішується там. Якщо Ради найближчим часом будуть поставлені на коліна, американський капітал ні за що не подасть їм руки допомоги. Вся історія проти цього, вся суть американської політики. Розгромивши росіян, Гітлер одразу ж знайде спільну мову і з Америкою, і з Англією, і на тому війна поки що може закінчитися. Світ буде в основному поділено. Отже, Росія і ще раз Росія.

Лютий капризував. Над Польщею він розкинув ніжний сонячний ранок. Над Мінськом розвісив низькі кошлаті хмари. Літак ішов під нижнім краєм хмар, і всередині літака було похмуро і холодно. А ближче до Смоленська літак врізався в смугу густого снігопаду; зникла не тільки земля, а навіть крила літака немов відрізала біла імла. В пасажирському приміщенні засвітився неяскравий плафон.

На передньому кріслі, вкритий по горло теплим пледом, спав чоловік з великою сивою головою. Другий пасажир сидів позад нього, прикривши обличчя зсунутим на ніс картузом, мерзлякувато засунувши руки в рукава шинелі. Це летіли в Смоленськ Вільгельм Канаріс і його ад'ютант полковник Енке.

Літак різко трусонуло, і ззовні щось ударило в його залізну обшивку, двічі дзвінко клацнувши. Енке скинув з обличчя картуза, схопився, прислухався, оглядаючись. Канаріс лише трохи розплющив свої великі чорні очі і усміхнувся ад'ютантові.

— Так, так, Енке, іде війна, і, судячи з усього, нас обстрілюють свої зенітки. Сідайте, Віллі, росіяни кажуть, що в ногах правди нема…

Хоч Канарісу було вже за п'ятдесят, це був ще досить міцний чоловік, щоправда, рано посивілий. Уже майже десять років він очолював розвідувальну службу гітлерівської Німеччини. Маючи далеко не посередній і гнучкий розум, він навіть серед верховодів нацизму тримався незалежно. Досі розвідка обслужувала Гітлера добре. Всі його авантюри починалися з того, що в діло вступав абвер — німецька військова розвідка. Люди Канаріса, які діяли у всьому світі, розгортали таємну роботу, що повинна була підготувати успіх черговій розбійницькій витівці Гітлера. Чи готувався Гітлер прибрати до рук Чехословаччину чи Норвегію, він не давав останнього наказу військам доти, поки Канаріс не казав йому: «Все готове».

Після того, як прапор із свастикою затріпотів над стародавньою Прагою, в заміській резиденції Гітлера відбувся урочистий обід верховодів гітлерівської Німеччини. Герінг виголошував промову про «всеосяжний геній фюрера». Гітлер був у чудовому настрої, безугавно жартував, перебивав промовця довгими експромтами. Коли Герінг сказав про Чехословаччину: «Ми засунули її в кишеню, мов зім'яту носову хусточку», — Гітлер, показавши на Канаріса, крикнув: «А зім'яв хусточку він…»

Після загарбання Норвегії Гітлер присвоїв віце-адміралу Канарісу звання повного адмірала, хоч багатьом флотським адміралам, які брали безпосередню участь у норвезькому поході, такої честі не було виявлено.

Про Канаріса, який скінчив своє життя на шибениці на початку квітня 1945 року, тепер написано багато. В цій літературі правда змішалася з брехнею, через що особу його огорнув серпанок таємничості. Знайшлися автори, які намагаються зробити з Канаріса благородного лицаря розуму й честі і мало не головного борця проти Гітлера і його зграї. Це нісенітниця. Канаріс незмінно був з Гітлером у всіх його розбійницьких авантюрах, в тому числі і в війні проти Радянського Союзу. Канаріс був розумний, і, можливо, саме тому він раніше за інших зрозумів, що Гітлер у Росії закопався. І тоді, користуючись своїм становищем і своїми можливостями, він розпочав хитру гру з західними державами, вселяючи їм думку про можливість припинити війну в центрі Європи і спільними силами довести її до перемоги на сході. Канаріс прекрасно знав про опозицію великих воєначальників до Гітлера. Більше того, коли почались воєнні невдачі в Росії і справа запахла цілковитою поразкою німців, Канаріс дуже хитро, не видаючи себе, підштовхував генералів, які були в опозиції, до дії. В цьому розумінні можна вважати, що до невдалих замахів на Гітлера в Смоленську в 1943 році і в Растенбурзі в 1944 році Канаріс мав деяке відношення. Про позицію Канаріса один з його біографів висловився досить точно: адмірал вів не лише подвійну, але й потрійну гру, однак головну ставку протягом десяти років він робив все ж таки на Гітлера.

Канаріс, так само як і Гітлер, ненавидів Радянський Союз. Так само, як Гітлер, він був переконаний, що Радянська Армія не витримає натиску німецьких військ і війна з Росією буде виграна. Він тільки, очевидно, не дуже вірив у блискавичну перемогу. Вважаючи Радянську країну велетнем на глиняних ногах, він, проте, її побоювався. Він не розумів Росії. Відомий його вислів, що Росія і росіяни сильні і небезпечні для європейця своєю таємничою незбагненністю.

Після удару, якого зазнали німецькі війська під Москвою, Канаріс зрозумів, що Німеччину чекає тривала боротьба на радянській землі, але він вірив, що німецька армія кінець кінцем справиться з Росією. Приймаючи рішення про розгортання в Радянському Союзі тотального шпіонажу і диверсій, він був упевнений, що це сприятиме перемозі Німеччини. Але після першого півріччя воєнної кампанії в Росії він бачив неминучість тривалої і дуже важкої боротьби і обережно вселяв цю думку своїм прибічникам.

Зараз він летів до Смоленська не тільки для того, щоб проінструктувати своїх працівників і головним чином викликаних туди керівників «Сатурна». Він збирався особисто побачитися з близькими йому генералами, щоб дістати точніше уявлення про те, що робиться на фронті.