— Коли я бачу зруйновані російські будинки, — сказав Зомбах, — я щоразу думаю: яке щастя, що ми весь час ведемо війну далеко від наших домівок!

— Ми маємо дані, що англосакси готують масові нальоти на Берлін, Гамбург, Рур.

— А ми випередити їх не зможемо?

— Ви маєте на увазі наше висадження на острів?

— Атож, операцію «Морський лев». Хіба її відмінено?

Канаріс глянув на Зомбаха, як учитель на некмітливого школяра.

— «Морському левові», Зомбах, час думати про оборону. Ла-Манш, Зомбах, має два береги, а не один — англійський.

Тепер мовчав Зомбах. Його деяка наївність на початку розмови не була позбавлена хитрощів. Він хотів якнайбільше довідатися про стан справ від дуже добре інформованого адмірала, але Канаріс чудово розгадав ці хитрощі. Він довіряв Зомбаху і вважав за можливе і навіть за необхідне підтримати в ньому думку про надзвичайну складність обстановки, в якій перебувала Німеччина.

— Головне, не давати можливості росіянам мати навіть незначні успіхи на фронті. Кожну свою невелику вдачу росіяни роздувають усіма засобами пропаганди і негайно підносять союзникам із запитанням: «А ви що робите, панове?» Це також дає свої плоди, але якщо росіяни досягнуть більших успіхів, то тоді ми повинні думати, що другий фронт майже неминучий.

— Що розуміється під визначенням «майже»?

— Багато чого. Дипломатія, дезінформаційна діяльність нашого абверу, консерватизм англійців, зв'язаність дій Рузвельта, змушеного рахуватися з мільйонами чортів, які населяють їх хвалену демократію, успіхи нашого флоту, особливо підводного, наш натиск тут, у Росії. І, нарешті, ненависть англосаксонських грошових мішків до більшовицької Росії. Все це дуже серйозні аргументи. Але не забувайте, Зомбах, що ті ж самі англосакси вбачають у нас своїх конкурентів. А в них розмова з конкурентами єдина — змести. І вони можуть на це піти.

— Я говорив з генералом фон Тресковим, — сказав Зомбах, стежачи за Канарісом; він знав, що генерал фон Тресков близький до адмірала. — В нього цікава теорія: надто великі наші успіхи тут можуть прискорити дії англосаксів проти нас.

— Тресков — дуже розумний і рішучий генерал, — спроквола сказав Канаріс, — але політик він нікудишній. І на подібні теми ви з ним краще не інтимничайте, не говоріть відверто.

— Я гадав… — Зомбах затнувся, не дуже вправно вдаючи збентеженого. — Та й сам він казав, що вважає вас своїм другом і цим пишається, навіть говорив, що по розуму ви — наці номер один.

Канаріс розсміявся.

— А на якому ж місці в його таблиці стоїть фюрер?

— Вождь поза класифікацією, на те він і вождь, — усміхнувся Зомбах.

І не дуже щирий сміх адмірала, і розуміюча усмішка Зомбаха при обміні фразами мали куди більше значення, ніж слова. Зомбах хоч і менше, але все ж знав про опозицію деяких генералів до Гітлера, які вважають, що фюрер веде війну на програш; знав він і те, що Канаріс близький до багатьох із цих генералів, зокрема до фон Трескова, тому про нього й заговорив.

— Хоч як приємно мені опинитися хоча б у приватній таблиці за номером один, — сказав Канаріс, — все ж мені здається, що навіть секретні розмови на цю тему вести не слід. Наш обов'язок усе знати і вміти мовчати.

Після цього їхня розмова стосувалася лише справи. Канаріс запитав, як Зомбах ставиться до його пропозицій по організації тотальної розвідки. Зомбах довго мовчав, її потім теж запитав:

— Можна відверто?

— Тільки так!

— Тотальне проникнення в Росію потребує рішучого розширення контингенту, яким нас постачають, а вже зараз я стою перед простим фактом: з десяти росіян, запропонованих мені як агенти, я ледве відбираю двох, та й то їм до кінця не вірю. Де я візьму кадри для тотального проникнення?

— Нас підтримає фюрер. Він хоче держати росіян у безперервному нервовому напруженні. Можливо, що зараз він підпише наказ по армії про контингент.

— Це багато б вирішило… — неуважно промовив Зомбах і вів далі: — Я не зовсім зрозумів і вашої пропозиції про повніше контактне завантаження нами СД. Вони ж тільки його й добиваються, щоб влізти в наші справи.

— Так, це, звичайно, найскладніше, — сказав Канаріс і зітхнув. — Але й це диктується обстановкою, що склалася на фронті. До Росії все було простіше: фюрер висував ідеї, ми робили розвідку нового напрямку і підготовляли операцію, що називається, зсередини. В результаті успіх — і ми на коні. А СД в цей час було зайняте головним чином розчисткою самої Німеччини. Для фюрера ми були опорою номер один. А тепер виникла зовсім інша картина. СД доручено освоїти завойовану територію і виконати завдання знекровлення російської нації. Робота ця нелегка і, відверто кажучи, брудна, а результат її зовсім не ефективний. Перед початком російської кампанії Гіммлер і Гейдріх запевнили фюрера, що, йдучи слідом за армією, війська СД будуть вірним її щитом і що клопоту з тилом у німецької армії не буде. Не вам мені говорити, що щит виявився дерев'яним, а тил дуже неспокійним. Ми тут, в тилу, зазнаємо великих втрат. Зазнає втрат і СД. Слово «партизани» при фюрері уникають вимовляти, таку лють у нього викликає будь-яке нагадування про них. Зрештою, керівники СД в одному мають рацію — вони можуть претендувати на нашу допомогу, зокрема на нашу розвідку. Я вам можу сказати, що Лахузен до наради зустрічався з командуванням СД цього фронту. Він просто вражений, які неоінформовані ці люди і як сліпо покладаються вони на ефективність тотального терору. Так от, дорогий Зомбах, коли я говорив про краще контактне завантаження нами СД, я мав на увазі саме це — скидання їм усього добутого нами матеріалу, в якому немає інформаційного зерна для головної ставки. Скажімо, ви відкрили нову зграю партизанів. Замість того, щоб гаяти час і сили на агентурну розвідку цієї зграї, передайте її негайно в СД.

— Тоді ми самі можемо залишитися без інформації.

— Якої інформації, Зомбах? При сучасному становищі на фронті яке значення матиме здобута вами інформація про те, що в зграї п'ятдесят головорізів, двадцять автоматів і сто мін? Ці відомості тепер можуть становити інтерес лише для СД, щоб вони могли розрахувати свої сили при ліквідації цієї зграї. Скажу більше — зараз навіть відомості, добуті по той бік фронту, вже не мають колишньої цінності. Ми зараз відходимо, а такі відомості цінні головним чином при наступі.

— Але командування обіцяє новий наступ?

— Коли це для нашого фронту стане реальністю, я дам вам знати. А зараз, повірте мені, ваші донесення про те, що десь під Тулою на російський аеродром перекинуто дюжину літаків, у головному штабі просто не дочитують до кінця. Їx цікавлять нові види зброї. Фюрера цікавлять загальні дані про внутрішнє становище Росії і її далекосяжні стратегічні плани. Ось де ваше головне завдання. Плюс тотальне проникнення, головним чином по профілю другого відділу. Хай хоч одна ваша людина із ста прорветься в російський тил і застрелить там хоча б одного роззяву майора або підпалить будинок. Такі повідомлення завжди радують фюрера. Ви неодмінно включайте їх до зведення номер один. Що ж до контррозвідки всередині нашої армії, то, слово честі, люди Гіммлера роблять це з більшою вправністю, ніж ми. Недаром їх так не любить фронт. У цьому розумінні наш третій відділ повинен цілком точно розмежувати свою роботу: все, що зв'язано із знешкодженням агентури противника, яка проникла в нашу армію, — це наше, а що стосується ворожих інтересам рейху настроїв серед наших військових — це СД. Матеріали про це надсилайте особисто мені, а я їх передам за потрібною адресою.

— Це не загальмує вжиття заходів? — спитав Зомбах.

Канаріс відповідати не поспішав.

— Дуже тонка й складна це справа, дорогий Зомбах, — сказав він нарешті і, поглянувши на Зомбаха, усміхнувся: — Наприклад, фон Тресков бовкнув вам про те, що я — наці номер один. Коли б від вас цю інформацію одержав Гіммлер, він був би щасливий доповісти її фюреру, і Трескову кінець. Але ж ми з вами знаємо, що він чудовий і до кінця відданий великій Німеччині воєначальник. Хіба ж ні?