— Бачите? — перебив Капітан.— Мілина...
— Ні, не лише мілина. Потім до нас підійшов учитель Жозуе і сказав, що коледж має нарешті офіційний статус. Полковник аж підскочив. Очевидно, він сам входив з клопотанням до уряду, але не зумів досягти успіху. Розгнівавшись, він навіть стукав костуром об землю.
Насіба задовольняла мовчанка друзів і те враження, яке справила на них його оповідь. Він помстився їм за конспіративний вигляд, з яким вони сюди прибули.
Жартують, скоро він знатиме їхню таємницю! Капітан промовив байдужим голосом:
— Так ви кажете, він розгнівався? Ну, нічого, незабаром цей старий відьмак ще не тієї заспіває. Він думає, що він тут єдиний господар...
— Для нього Ільєус немов власна фазенда. А нас, ільєусців, він має за своїх наймитів...— зауважив Доктор.
Мундіньйо Фалкан мовчки посміхався. На порозі кінотеатру з'явились Діоженес і подружжя акторів. Вони побачили друзів за столиком у барі і попростували до них. Насіб сказав:
— Так воно і є. Сеньйор Мундіньйо для нього «зайда».
— Він так і сказав? — запитав експортер.
— Це його слова.
Мундіньйо доторкнувся до руки Капітана.
— Можете домовлятися, Капітане. Я згоден. Старий ще потанцює під нашу дудку.— Останні слова були адресовані Насібу.
Капітан підвівся, допив свою чарку, подружжя акторів було вже недалечко. «Що вони, чорт забирай, затівають?» — намагався збагнути Насіб. Капітан почав прощатись.
— Пробачте, мені час. Термінові справи.
Чоловіки встали з-за столу, почали переставляти стільці. Анабела, тримаючи розкриту парасольку, кокетливо усміхнулася. Принц, затиснувши довгий мундштук у зубах, простягав свою худу, нервову руку.
— Коли дебют? — запитав Доктор.
— Завтра... Ми домовляємось з сеньйором Діоженесом.
Господар кінотеатру, як завжди, неголений, пояснив своїм безбарвним і жалібним голосом псаломщика:
— Гадаю, успіх забезпечено. Дітям та й дорослим теж подобаються фокуси. Але вона...
— А чому ви за неї турбуєтесь? — запитав Мундіньйо, доки Насіб подавав аперитиви.
Діоженес почухав підборіддя.
— Всім відомо, що Ільєус — ще відстала провінція. На танці, які вона виконує майже роздягнена, сім'ї не підуть.
— У залі будуть самі лише чоловіки...— запевнив його Насіб.
Та в Діоженеса була ціла купа відмовок. Йому не хотілося зізнатися, що він сам, протестант і цнотлива людина, був шокований сміливими танцями Анабели.
— Це більше пасує до кабаре... Для естради при кінотеатрі такі танці не підходять.
Доктор дуже вишукано і ввічливо вибачився перед артисткою за своє місто:
— Сеньйора пробачить нам. Відсталий край, справжнього мистецтва тут не розуміють. Такі танці у нас вважають аморальними.
— Але ж це високе мистецтво,— промовив заупокійним голосом фокусник.
— Звичайно. Звичайно... Але все ж таки...
Мундіньйо Фалкан потішався:
— Проте, сеньйоре Діоженесе...
— В кабаре вона може більше заробити. В кінотеатрі ж — допомагатиме чоловікові, а вечорами танцюватиме в кабаре...
При згадці про більший заробіток очі принца заблищали. Анабела запитала Мундіньйо:
— А ви як гадаєте?
— По-моєму, це думка. Фокусниця в кінотеатрі і танцюристка в кабаре... Чудово!
— А це зацікавить власника кабаре?
— Зараз узнаємо...— Мундіньйо звернувся до Насіба: — Насібе, зробіть ласку, пошліть хлопчика по Зеку Ліму, я хочу з ним поговорити. Тільки швидше, і нехай негайно приходить.
Насіб гукнув негреня Туїску, і той миттю вибіг з бару — Мундіньйо був щедрий на чайові. Араб звернув увагу, що голос експортера лунав владно і нагадував голос полковника Раміро Бастоса, коли той був молодшим,— це був голос людини, що звикла владарювати, диктувати закони. Ні, щось таки мало статися.
Веремія в барі збільшувалась щомиті, надходили нові відвідувачі, за столиками дужчав шум, Шіко Молеза бігав, немов учадівши. Знову з'явився Ньо-Гало і приєднався до гурту. Підійшов і полковник Рібейріньйо і почав поїдати очима танцівницю. Анабела зачарувала чоловіче товариство. Принц Сандра, зберігаючи, як і дотепер, вигляд голодного факіра, сидів тихо і прикидав подумки, який з усього цього буде зиск. Варто, мабуть, було таки залишитися в цьому кублі, щоб видряпатись зрештою зі злиднів.
— Це ви непогано придумали з кабаре...
— А в чому справа? — зацікавився Рібейріньйо.
— Вона танцюватиме в кабаре.
— А в кіно?
— В кіно будуть лише фокуси. Для сімейних. В кабаре ж вона виконає танок семи покривал...
— В кабаре? Чудово... Там буде повно... Але чому вона не танцює в кіно? Я думав...
— У неї новітні танці, полковнику. Покривала опадають одне за одним...
— Одне за одним? Всі семеро?
— Сімейним це може не сподобатись...
— Можливо... Одне за одним... І всі? Тоді справді краще в кабаре... Там веселіше.
Анабела розсміялася, вона дивилася на полковника багатообіцяючим поглядом. Доктор повторив:
— Відсталий край, де мистецтво поневіряється в кабаре.
— Навіть куховарку тут не знайдеш,— поскаржився Насіб.
Прийшли вчитель Жозуе і Жоан Фулженсіо. Настав час аперитиву. Бар був переповнений. Насібу довелося самому обслуговувати відвідувачів. Чимало з них вимагало закусок і солодощів, а араб повторював свою розповідь і на чім світ лаяв стару Філомену. Росіянин Яків, спітнілий, з розкошланим рудим чубом, поцікавився, як справи із завтрашнім бенкетом.
— Не турбуйтеся. Я не дівка з вулиці, і обдурювати не в моїй звичці.
Жозуе, людина досить вихована, поцілував руку Анабелі. Жоан Фулженсіо, який ніколи не відвідував кабаре, різко засудив святенництво і пуританство Діоженеса:
— Ніякого скандалу навіть бути не може. Цей протестант звичайнісінький святенник.
Мундіньйо Фалкан поглядав на вулицю, чекаючи Капітана. Час від часу він перезирався з Доктором. Насіб стежив за їхніми очима і помітив, що експортером оволодіває нетерпіння. Ну, ні! Його їм не обдурити. Щось таки затівається! Вітер, що рвучко повіяв з моря, вихопив з рук Анабели парасольку і кинув поряд зі столиком. Ньо-Гало, Жозуе, Доктор і полковник Рібейріньйо кинулися піднімати її. Лише Мундіньйо Фалкан і принц Сандра залишилися за столиком. Та підняти парасольку судилося Езекієлу Прадо, що саме нагодився до бару.
Похитуючись від надмірної дози коньяку, він пробурмотів:
— Прийміть з повагою, сеньйоро...
Очі Анабели, обрамлені довгими чорними віями, перебігали з одного чоловіка на іншого, затримуючись на Рібейріньйо.
— Які виховані, які ґречні люди,— промовив принц Сандра.
Тоніко Бастос, що саме прийшов зі своєї нотаріальної контори, з підкресленою дружелюбністю кинувся обіймати Мундіньйо Фалкана.
— Ну, як Ріо? Чи сподобалось вам? От де життя...
Він вивчав Анабелу очима досвідченого серцеїда і найчарівнішого чоловіка в місті.
— Хто мене відрекомендує? — запитав він. Ньо-Гало і Доктор сіли за столик для гри в шашки.
За сусіднім столиком хтось розповідав Насібові дивовижні історії про якусь куховарку. Іншої такої — годі й шукати... На жаль, вона мешкає в Ресіфі, служить в сім'ї Коутіньйо — впливових у місті людей.
Габрієла в дорозі
Пейзаж змінився. Негостинна каатинга[43] поступилася родючим землям, зеленим пасовищам, густим, непрохідним лісам з річками і струмками. Час від часу випадали зливи. Переселенці заночували неподалік від ґуральні в нетрях цукрової тростини, що тихо шелестіла під вітром. Якийсь наймит ретельно пояснив їм, як іти далі. Ще день — і вони будуть в Ільєусі, закінчиться важка подорож, почнеться нове життя.
— Біженці, як водиться, розташовуються табором поряд з портом, за коліями залізниці, в кінці базару.
— А хіба не треба одразу іти шукати роботу? — запитав негр Фагундес.
— Краще почекати. Незабаром вас прийдуть наймати на какаові плантації і на роботу в місті...
— На роботу в місті? — поцікавився Клементе, чоловік з насупленим, стурбованим обличчям, що ніс за плечима гармошку на широкому ремені.
43
Каатинга — пустельна зона з рідкими, низькими деревами і колючим чагарником.