Мешканцям Афганістану зараз не до навколишньої краси, та й взагалі навряд щоб у країні найближчим часом відродився туризм. Ті, хто, попри все, таки наважується відвідати її, говорять, що населення тут цілком дружелюбне, і якщо не переходити певних меж (наприклад, не ходити в шортах, адже це мусульманська країна), то не виявляє ворожості до приїжджих будь-якої раси й віри.

Південноазіатська країна Бангладеш часто стає героєм світових новин через стихійні лиха, що буквально переслідують її: то повені, то цунамі, то бурі з великим градом. До того ж країну лихоманять політичні проблеми, страйки, перевороти. Вона посідає одне з перших місць у світі за щільністю населення, а за рівнем життя залишається позаду. Проте, попри всі негаразди, це країна з багатою історією, цікавими традиціями, дружелюбним бенгальським народом, одним із найдавніших на землі. А у тропічних лісах ховається рідкісний бенгальський тигр, і вже тільки заради цього допитливому мандрівнику варто зазирнути сюди.

Сільська молодь Бангладеш шукає кращої долі у перенаселених містах. «Новеньким» тут одна дорога - у велорикші. Один велосипед годує двох змінників, які працюють на хазяїна. Столиця Бангладеш вважається столицею рикш. Лише офіційно їх тут зареєстровано понад 300 тисяч. Але точну їх кількість ніхто не підраховував.

Великі міста Бангладеш нагадують мурашник, де життя вирує і вдень, і вночі. Тут постійно триває боротьба за життєвий простір. Якщо в середньому густота населення Бангладеш становить майже 900 чоловік на км² (на території 144 тис. км² проживають понад 126 млн людей), то в столиці Дакка (3,8 млн чоловік) й у приміській зоні цей показник набагато перевищує тисячу чоловік на кв. км. На вулицях міст повно жебраків, на пішохідних доріжках - нескінченні ряди лотків. Пішоходам доводиться крокувати проїжджою частиною, хоча вони ризикують потрапити під колеса автомобілів або велосипедів, якими керують велорикші. На вулицях столиці можна побачити таке, що просто шокує - багато приїжджих сплять просто неба, біля сміттєвих баків вовтузяться діти, шукаючи папір на макулатуру або щось їстівне. Але бенгальці на диво терпляче переносять всі злигодні, не сумують і пишаються своєю самобутністю та давньою історією.

Старовинна фортеця

Перші державні утворення з’явилися тут у VII ст. до н.е. (найбільше - Ванга). У VI ст. до н. е. землі входили до складу імперії Маур’я, що згодом розпалася на кілька самостійних князівств. У VIII ст. сформувалася єдина феодальна бенгальська держава, що пізніше була включена до складу Делійського султанату. У 1576 р. Бенгалію завоювали Великі Моголи, а з 1757 р. в ній закріпили своє панування британці. Територія ввійшла до величезної Британської Індії як Східна Бенгалія (Західним тезком був один з районів Індії по сусідству з нею). У 1947 р. Британську Індію було поділено за релігійним принципом на індуїстську Індію та мусульманський Пакистан. Східна Бенгалія стала Східним Пакистаном, відокремленим від Західного індійськими землями. В цих районах проживали різні народи, які говорили різними мовами. Спочатку вони намагалися об’єднатися проти Індії, але стосунки в них не склалися і єдиною державою вони себе так і не відчули. У 1971 р. після війни за незалежність серед воєнного хаосу та природної розрухи (ураган тоді забрав більше півмільйона життів) народилася Народна Республіка Бангладеш. Її було названо на честь корінного населення, і в перекладі назва означає «бенгальський народ». Незабаром країну прийняли до ООН, вона також є членом Співдружності, що його очолює Британія, Руху неприєднання, Організації «Ісламська конференція» та інших організацій.

Незалежну країну продовжували переслідувати лиха, як політичні (військові перевороти, вбивства президентів, страйки), так і стихійні. Її землі завжди були неспокійними щодо цунамі та повеней. Це своєрідний зворотний бік красивої природи. Хоча туристів у Бангладеш дуже мало, але тим, хто тут побував, назавжди запам’яталися мальовничі пагорби, річки та озера цього краю.

Бангладеш може запропонувати багато цікавого - бенгальського тигра в національному парку, чудові археологічні колекції в музеях, найдовший у світі безперервний піщаний пляж (120 км), озеро Каптаї в оточені вічнозелених лісів, з колоритними рибальськими селищами, численні мечеті (тільки в столиці їх понад 700), форт Лайбах (XVII ст.), буддистські храми. Платити доведеться «таками» (назва місцевих грошей). А спілкуються бангладешці мовою бенгалі.

Переважна частина країни розташована в межах дельтових рівнин найбільших на субконтиненті річок - Гангу й Брахмапутри. На гірських хребтах Лушаї та Читтагонг (південний схід країни) збереглися вічнозелені й мусонні ліси. Деінде трапляються бамбукові хащі. В лісах водяться бенгальські тигри, багато мавп, також можна побачити слонів, носорогів, леопардів та різних птахів. На півдні країна омивається водами Бенгальської затоки. І Бенгальська затока, і річки є для Бангладеш джерелом підвищеної небезпеки. Узбережні райони страждають від тропічних циклонів, що призводять до масової загибелі людей та серйозних матеріальних втрат, а річки загрожують частими повенями. У 1998 р. під час великої повені майже третина території Бангладеш була затоплена. Крім того, це лихо спричинило «вибух» епідемій. Окрім стихійних лих, населення страждає від малярії та туберкульозу. Поліпшити стан здоров’я важко через погане харчування населення. Парадоксально, але, незважаючи на повені, країна часто відчуває нестачу вологи, що вкрай несприятливо відбивається на сільському господарстві. Річ у тім, що клімат тут типово мусонний із сухою сонячною зимою та спекотним дощовим літом. Узимку в деяких районах кількість опадів не перевищує 75 мм, і перед весняними роботами особливого значення набуває так званий «сезон малих дощів», що триває з квітня по травень. Без квітневих дощів, що є нестабільними за кількістю вологи, доводиться відкладати посіви рису та головної ринкової культури джуту. Якщо дощі ці слабкі, велика ймовірність, що вирощеного рису не вистачить на весь численний бенгальський народ.

На одній з вулиць Дакки

Взагалі забезпечення себе харчами - болюче питання для бідної країни Бангладеш, де дуже низький рівень доходів. Економіка країни перебуває в жалюгідному стані. У складі Індії ці території стали найбільшим у світі районом експорту джуту. Волокно цієї рослини перероблялося в Калькутті і вивозилося через місцевий порт. Із розділенням Індії Бангладеш втратив Калькутту і все, що з нею було пов’язане, залишившись без свого економічного центру. У складі Пакистану бенгальські землі стали «джутовим» придатком, що підтримував економіку західного брата, а сам жив у злиднях. І нині джут, з якого виготовляють тканини, канати та інші речі, є однією з найважливіших товарних культур Бангладеш (центри джутової промисловості - Нараянгандж та Кхулна). Окрім джуту, важливу роль в економіці відіграють чайні плантації, поклади природного газу, нафти, кам’яного вугілля, вапняку, торфу. Активно експортуються й морепродукти. Переробна промисловість працює і з місцевою (джут), і з імпортною сировиною (бавовна). Тут поширене й складання побутової техніки, електроприладів та ін. В узбережних містах розвивається суднобудування і ремонт суден. Проте все ж таки головним заняттям населення залишається досить примітивне сільське господарство.

Бангладешка в національному костюмі

У Бангладеш більшість жінок традиційно лишаються домогосподарками. Мусульманки в сільській місцевості ведуть життя затворниць, мешкають на жіночій половині будинку, а на вулицю виходять у чадрі. Проте в містах все виразніше починає відчуватися дух емансипації, все більше жінок хоче вчитися і працювати, навіть займати «чоловічі» посади. Красномовне свідчення тому - посада прем’єр-міністра, на яку вдруге поспіль призначається жінка.