Я їхав на останній підводі з трьома другими товаришами. Спершу розмова не клеїлась: усім нам ще хотілось сііати і кожний із нас потроху дрімав, але потім, коли осіннє сонце забігало по лісових кварталах і соромливо почало ласкати дерева своїми безсилими проміннями,’ми таки трохи очутились і почали перекидатися словами.
— Як хочете, а я все-таки думаю, що і тут не без лавочки! — мало не в десятий раз за дорогу кинув наш гостроголовий товариш.
На полюванні, як і в житті, єсть такі люди, що завжди з чогось незадозолені, завжди буркотять, завжди когось у чомусь, запідозрюють. Цим людям важко догодити. Зробите так — вони незадоволені, зробите інакше — вони ще більше незадоволень І в тому, і в другому випадкові вони в вашу щирість ніколи не вірять.' Навкруги цих людей завжди вештаються «хами, злодії й* сукини сини», що здібні лише на «лавочку». Можливо, ці люди й мають рацію так' думати про своїх ближніх, але вони не мають ні рації, ні права отруювати отрутою своїх часто безпідставних підозрінь наші найкращі хвилини. І особливо, скажу я від себе, хвилини полювання. Я давно вже знав гостроголового і на цей раз, раптом вирішивши припинити його ідіотські й нудні балачки, сказав:
— Ви, товаришу, завжди дуже часто згадуєте якусь там «лавочку». Згадуєте ви її й сьогодні. Згадуєте її з самого ранку. Але Що ви маєте на увазі, я досі так і не збагнув.
Гостроголовий пильно подивився мені в очі. Він так пильно подивився своїми не менш гострими, безперечно, розумними й надзвичайно хитрими очима, що я ніяк не міг його не зрозуміти: він уже й мене підозрював у цій-таки «лавочці».
— В чому справа, ви питаєте? — кинув до мене в’їдливий мисливець.— А ви як... і досі не догадались?
— Коли б'Я догадався,— спокійно сказав я,— очевидно, не питав би вас.
Гостроголовий нервово крутнув головою і, ображений, повернувся від мене. Один із двох моїх мовчазних товаришів несподівано посміхнувся. Посміхнувся він, можливо, з якогось зовсім іншого приводу — з того приводу, що ніякого відношення не мав до моєї розмови з гостроголовим, але останній вмить підхопив цю усмішку й кинув:
— Кому-кому, а вам я б уже й зовсім не радив підтримувати цю публіку. От нате вам хрест і Бог (він перехрестився), що на наші номерки вовк ніколи не вискочить.
Пророк мав рацію турбуватися, що йому не пощастить не тільки не вбити вовка, а навіть і стріляти в нього. Але він не мав рації думати, що його невдача (коли вона буде) є робота чиєїсь злої волі, а гіе випадку, бо з такою ж точнісінько турботою їхав на облаву кожний із нас, тридцяти трьох мисливців. Вовк, 'коли його наженуть* не всюди вискакує, де б хотілося тому чи іншому мисливцеві, вовк має свої улюблені місця на узліссі, що через них він і вибігає в поле, ставши на ці місця, завжди будеш стріляти звіра, але для того ж, щоб попередити зловживання з боку наших організаторів, ми й будемо тягти номерки, для того ж і номерки нами придумано, щоб не було. з боку невдачників нарікань і підозрінь.
— Так ви кажете,— промовив я до гостроголового,— що на ваш номерок вовк ніколи не вискочить?
— Авжеж.
— А чому ж він не вискочить?
— А тому, що /«лавочка».
— Почекайте,— вже обурено кинув я.— Яка ж тут може бути «лавочка», коли все залежить від щастя, від того,'який номерок вам пощастить витягти?
Але мій співбесідник не вгомонявся: ніяк не аргументуючи своїх безпідставних підозрінь, він то таємниче кивав кудись головою, то знову щось настирливо буркотів про ту ж таки «лавочку». Я не втерпів і сказав:
— Знаєте що? Я і справді думаю, що тут «лавочка», тільки «лавочка», так би мовити, навпаки.
Гостроголовий, двоє других моїх товаришів й візниця зиркнули на мене.
— Так, так! — сказав я.— «Лавочка» навпаки. Я певний, що' ви навіть і в тому випадкові не будете стріляти, коли вовк і вискочить на вас.
Ці мої останні слова озадачили всю підводу: мовляв, як розуміти мене? Тоді я поспішив з’ясувати. І, з’ясувавши, я заявив, що гостроголовий або зразковий боягуз, що, побачивши вовка, замість стріляти в нього лізе на дерево, або дуже поганий стрілець, що навіть у вовка не зуміє влучити, саме тому на його номері вовк, побувавши, все-таки ніколи й не буде. - ' '
— Так, так,— сказав я.— Ви завжди будете жалітись, що на вас вовк не вискочив.
Я скінчив і переможно подивився на вже кілька років мені нелюбого мисливця. (До речі решта моїх товаришів, що сиділи на нашій підводі, не втручалися в суперечку: вони добре знали гостроголового І 1ЙОГО крутий норов, і вони не мали охоти сперечатися з ним.) Пророк зневажливо і зі злістю подивився на мене й мовчки сплюнув. Сплюнув і я і, сплюнувши, раптом відчув величезну потребу остаточно знищити цю неприємну людину.
— Так, так,— сказав я.— Ми, коли хочете, будемо прохати товаришів, щоб вам дали найкраще місце, саме таке, що по ньому вовк ніяк не може не пройти.
—: А я от не хочу, щоб ви прохали за мене,— нахабно перебив мене гостроголовий,— я стану тільки там, де мені припаде стати.
— Там, де припаде стати? — уже вчепився я.— Цього ніколи не буде! Я обов’язково мушу прохати товаришів. Я таки зроблю так, щоб вас поставили на найкраще місце. Треба ж, нарешті, розшифрувати вашу «лавочку».
Ні я, ні мій співбесідник, ніхто з нас не вірив, що «ми» будемо когось прохати, що, нарешті, хтось зверне увагу на «наше»' прохання та пожертвує найкраще місце. І ця неясність, по суті, неясної інтриги так захопила, принаймні, мене, що я готовий був сперечатися аж до початку облави.
Але гостроголовий уже мовчав і тільки з колишньою злістю зрідка поглядав на мене. Треба думати, що не тільки мені, а й моєму співбесідникові зараз кипіло на душі. І треба припускати було, що герць між нами хоч і не відбувся, але, безперечно, в скорому часі відбудеться.
Ми вже були на узліссі тієї ділянки лісу, що на ній мусила розпочатись облава. Наші підводи зустрів єгер-вовчатник, що тут же подбав розвіяти наші сумніви й турботи: гучків вийде з околичних сіл чимало і так що, мовляв, облава мусить відбутися на славу. Прапорці з того боку, де не буде мисливців і де можуть прорватися вовкй, вже вішають, і можна гадати, що за якісь півтори години облава зашумить.
Наші організатори пішли намічати номери. Вирішено було, щоѵб номер від номеру був приблизно на 60 кроків. За якийсь час ми вже тягли жеребки.
Своєї загрози, цебто прохати товаришів віддати найкраще місце гостроголовому, я не реалізував, але, витягши номера, я побачив, що мені судилося стати на вовка якраз поруч з гостроголовим. Це мене, з одного боку, зло звеселило (я ж тепер мав цілковиту можливість простежити за своїм «приятелем» до кінця), але з другого, трохи, буду говорити правду, й стривожило (хіба не бувають нещасні випадки на полюванні? Чим ти доведеш, що такий-то такого-то саме нарочито вбив?). У всякому разі гострота найгостріших моментів облави ще більше загострилась, а цього мені. — і тут не буду критися — тільки й треба було: хіба ж то полювання, коли не пощастить як слід похвилюватись?
Осінній ліс справляє на мене дуже сильне враження. Не можу я спокійноі на нього дивитись і в негоду, коли на стоси пожовклого листя падають великі в’їдливі дощі, але ще більше говорить він мені в такі години (такі, до речі, стояли і за тих пам’ятних днів), коли мжичить над тобою бірюза чистого, безхмарного неба, коли між мало зовсім не оголених дерев переливається прозоре повітря глибокої осені, коли по кварталах молодняка то тут, то там прокидається якийсь сторожкий тріск, і душу починають тривожити ніжні, вічно юні спогади.
Я вже з чверть години стояв на своєму номері. Палити цигарки не можна було, а тому я ще з більшим нетерпінням чекав початку облави. На жаль оптимізм нашого єгеря-вовчат-ника не найшов собі підтримки в дійсності, і селяни, що вже давно мусили почати гін, очевидно, збиралися дуже мляво, так що пройшло ще півгодини, а ліс, як і раніше, був мертвий і безголосий,