Потім Тетяна скинулась.
— Проте, може, вам не цікаво? Воно й так: і справді, все це тільки інтелігентщина. Може. Не знаю. Знаєте, всього не пізнаєш: життя коротке, а Маркса пробувала читати, та якось не дочитувала: ніколи й дуже нудно.
Сайгор був здивований. ї більше за все дивував цей тон — надто впевнений. І тут же відчув себе — не перед Тетяною, перед кимсь — не то винним за те, що досі не давив на сіні цю баришню, як тип мадмуазель Арйон,. не то винним за щось інше.
І знову пізнав той надзвичайний біль, коли радість і жура сплітаються в єдину гармонію.
— Що ж ви мовчите?
Підходили до стіжка.
— Знаєте, по правді, ви мене трохи здивували,— несподівано для себе сказав Сайгор.
.. — Я цього не хотіла.,— засміялась баришня. Тетяна і, хутко лягаючи, не то жартома, не то серйозно сказала:
— Ну, ідіть до мене.
Потім розкидала біля себе ^сіно, очевидно, готуючи для нього місце.
Мовчала.
Сайгор стояв і дивився на Тетяну.-
Мовчала.
Тоді, не думаючи, ліг на своє попереднє місце.
Компанія рішила, мабуть, не спати всю ніч. Мадмуазель Арйон верещала* і по черзі запитували:
— Ви самотня? Ха! Ха!
— Я — самотня,— напівжартуючи, зітхала Тетяна.
Тоді ж Сайгор знову примітив пуделя, який і тепер лежав біля його ніг. І тоді ж раптом рознервувався.
Від компанії кричали:
— Ви самотня?
— Я — самотня! — зітхала Тетяна.
Іще кричали сичі. Десь загавкав Марчик — дзвінко, як дзвоник. Зірвався метеор, помчав і в розпуці розбив собі голову об дерево.
Сайгор даремно гадав заснути — не міг.
Знову важко задихала мадмуазель Арйон.
— Чорт!
Сайгор якось похапцем підвівся й пішов скорим кроком від стіжків далі на дорогу.
Хто чорт — невідомо. І інстинктивно оглянувся. Побачив: за ним, як примара, брів пес.
— П’шов!
Пудель подивився розумно й холодно й помахав хвостом.
Цей ідіотський випадок із собакою підносив матеріаліста Сайшра тут, на порожній дорозі, в темну даль, на верхів’я
фаталізму.
І це, звичайно, дратувало, і дратували згадки про сьогоднішній день; і резиденція юнаків, і порнографічні малюнки
з купальні, і тип, і мадмуазель Айрон, і Тетяна, і запах жіночого тіла.
— П’шов!
Але пудель не відставав ні на крок. Сайгор засунув руку в кишеню — нічого не було. Згадав — щось забув дома, в го-. роді.
На сході невідомо ріс день. Починався світлими стежками. Запахло ранком.
Ріс невідомо ранок. І впали на обргй бліді червінці. Кричали з сіл півні, і тремтіла, горіла буйна земля. Скоро зійде сонце, зазгучить проміння, і хтось упаде на землю, і хтось
крикне збентежений крик. Назустріч ..пливли буйні трави й- зелений океан дерев»
На другій верстві пудель нарешті відстав і повернувся на віллу. Сайгор подивився йому вслід: до болю хотілось роз-мозжити собачу голову.
І тільки на шостій верстві, коли раптом брякнуло вогняне сонце, згадав день, ніч — там — і почервонів.
4 Перша вілла на узгір’ї майнула білим крилом і пропала за обрієм.
Гайгор, суворий і блідий, поспішав до города.
Павлові Тичині
І
Вилітає експрес і курить.
Тоді в калейдоскопі:
— жита, степи, гони й північний туман із осінньої магістралі. Провалюються темні горизонти, оселі, байраки, глухі нетрі. Виростають фабричні поселки, содові заводи, шахти, домни. Експрес перелітає яри, могили, похмурі перевали, і чути далекий надзвичайний гул.
...А за Тайгайським мостом, де починається
робітничий поселок:
— реальні результати капебеу.
То заводський квартал, що вже не мовчить — вийшов із німого мертвого кола й -шпурляє в блакитні межі крицевий і грізний клекіт.
Це знає город.
...А вранці, ввечері, вночі в завданий час довго й спроволока гуде заводський гудок.— В центрі города гудка не чути.
— ...А що під Тайгайським мостом?
Там теж гудки: то паровики — і в степ, і на станцію. То за кар’єрами пронизливо «кукушка» — кар'єри далі, за кілька гін.
Товариш Огре живе за мостом: справа, недалеко, коли з города. Він татарського, казанського походження. Татарського мало: смуглявість, матовість, тьмяність, от. З ним живе двоє. Так що газетна сучасність. Прекрасна газетна сучасність, як запах на клумбі: тютюн. Тоді ранкова зоря надіне нові сап’янці й тихо, нечутно рипить по траві. Тоді каже горбун Альоша:
— Ізмайле, ти чудак.
Товариш Орге мило всміхається:
— Чому чудак?
І справді, чому чудак?.. А у вікно ллється блакить, а десь кричать паровики.— Горбун теж усміхається.
...І прийшла ще Маруся, і тому, що вона якась екзальтована дівчина (горить і тече п’яною вишнівкою), думайте: каесему.
Так. Верещить:
— Бачила барахло минулого: академтеатр. Точка... Айда, хлопці, на суботник. Це ж чудовий пережиток каламбурного часу... Чуєте?.. А ти, Альошко, живо в райком!.. Що?
І розказує: полігперевірка, готовляться. Ха-ха! — Горбун узяв партквиток.
...А Льоля подивилась на Марусю й подумала: «Боже мій, хоч би скоріш вечір, хоч би не провалити пародії на «Лілюлі».
Так що сьогодні дебют: пародія на «Лілюлі». І Льоля надзвичайно наелектризована.
...А це в даль майбутніх віків:
— Зима в п’ятім році нової ери була хора, бо довго не було снігу, а була чвиря. Потім випав сріблястий сніжок, але задмухав південний з Озівського моря вітер, і сніжок — сріблястий — розтанув. Зимою були калюжі, і туберкульозний город (90% сухотних) занидів у журі. Це, безперечно, було боляче.
Капебеу формально забігло вперед на тринадцять день — по календарю, місяцесловѵ, Юліанському, і Україна стала жити по Г ригоріанському новому стилю, «в стилі» уесесер.
Саме про тринадцять день, чортову дюжину: сьогодні Новий рік був раніш Різдва приблизно (хто знає?) на тиждень. І це були не диканські фантазії геніального Гоголя, а просто — факт.
Під Новий рік снігу не було, і, здається, за Тайгайським мостом не гув гудок. Тільки гули паровики — і в степ, і на станцію. Але про ці гудки потім.
...З товаришем Огре в тім же домі живе й француженка Фур’є. Коли Фур’є брала віолончель (а в степу кричав гудок), вона, Фур’є, думала і про віолончель, і про Бордо 3о
І ще сказати: дім із фасаду — в дим, а задні вікна виходять туди, де рейки спішать од станції й пропадають у лісах, в перельотах далі.
...Так що сидить горбун Альоша (некрасивий карлик) біля вікна, що в степ, і переписує героїчні п’єси для Льолі. Льоля з волоссям різдвяних ляльок і з тендітним біло-рожевим обличчям. Обличчя нагадує серпанкову фату — під вінець. Вона працює в місцевім пролет —
— культі, в театральній студії, де керують (в пролеткульті4) один бувший половий тульського трактиру, один бувший-небувший швейцар (відкіля — в анкеті не записано) і вісім чи дев’ять інтелігентів. Інтелігенти щиро віддаються праці, деякі навіть члени капебеу.
...Але Льоля надзвичайно наелектризована: ж вона поставить пародію на «Лілюлі»?
...І ще сказати: напередодні Нового року над городом паслись зоряні отари, а місяць, може, був, а може, і і|е був, бо кожному багато справ і кожний кудись спішив.
...— Здається, не був: були зоряні отари й майже весняна теплінь.
От.
...Вечір. О дванадцятій ночі буде Новий рік. Це веселечність. Це всі знають. Бо тоді ж згадують молодість, коли хочеться рости вперед, мов дерево, мов рослина, щоб потім умерти, але про останнє не знати — про смерть. Так. Люди завше хочуть жити — і це велика правда, яка на землі, без якої буде порожнеча.— Про інші правди дехто любить говорити й гадати, як під Новий рік або водохрещу: на воді, з воском і як: «Світлана» 5. Це так; сказано їак, бо митець пізнає світ.