Роман
Харків
2012
УДК 821.161.2
ББК 84.4УКР
В25
Жодну з частин даного видання
не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі
без письмового дозволу видавництва
Дизайнер обкладинки Віталія Котляр
© Вдовиченко Г., 2012
© DepositPhotos.com / Michele
Piacquadio, обкладинка, 2012
© Книжковий Клуб «Клуб Сі-
мейного Дозвілля, видання
українською мовою, 2012
© Книжковий Клуб «Клуб Сі-
мейного Дозвілля», худож-
ISBN 978-966-14-4719-5 (PDF)
нє оформлення, 2012
«Купальниця» —
«Сестра Кері» на сучасний український лад
Ви ніколи не думали про те, як герої ваших улюблених книжок, напи-
саних сто-двісті років тому, поводилися б у сучасному світі? Здається, популярна українська письменниця Галина Вдовиченко подумала про
це раніше за вас. Її новий роман «Купальниця» — блискучий римейк
на літературний дебют легендарного американця Теодора Драйзера
«Сестра Кері». І нехай ці дві книги розділяє понад століття, історія
простої української дівчини Кароліни Кужвій, сестри Роберта Кері, ненав’язливо нагадує усім нам про прості загальнолюдські цінності.
А вони за, здавалося б, поважну часову і ментальну відстань, не змі-
нилися. Між рядків у «Купальниці» читаємо про вічне: любов, друж-
бу, взаємопідтримку… А найголовніше — про те, що кожен із нас є гос-
подарем власного життя і творцем власної долі!
Роман Галини Вдовиченко «Купальниця» — легка і водночас гли-
бока «жіноча» розповідь про сучасну українську Попелюшку, яка, тільки-но закінчивши школу, виривається із лещат сірих та злиден-
них провінційних буднів і їде підкорювати столицю. Такі дівчата зу-
стрічаються нам щодня. Вони живуть із нами по сусідству, ходять
тими ж вулицями і їздять тим же транспортом, що й ми. Проходячи
повз, ми рідко замислюємося, що для кожної із цих дівчат життя при-
готувало окрему круговерть, простелило окрему стежину. Стежину
до щастя і здійснення мрій. Але чи гарантують здійснені кар’єрні ам-
біції просте людське щастя?. Недарма мамі головної героїні «Купаль-
ниці» ворожка прорекла: одна твоя дитина буде щасливою, а інша —
знаменитою…
У сучасній українській сестрі Кері чимало жінок впізнають себе —
таких сильних, незламних та цілеспрямованих. І в чоловіках головної
героїні роману вгадуються супутники нашого життя. Щодо останніх
мушу визнати: «На жаль…» Ще вчора він був готовий покласти до
6
її ніг увесь світ, а нині — цілковито збайдужів. Його Всесвіт — домаш-
ні капці та монітор комп’ютера. І в цьому Всесвіті більше немає місця
для коханої жінки… Галина Вдовиченко у своєму новому романі май-
стерно виписує найтонші грані у відносинах між чоловіком та жінкою, які не зуміли втримати біля себе найголовнішого…
Чотири попередні романи обдарованої і «плодовитої» письменни-
ці Галини Вдовиченко, яка більшу частину свого життя присвятила
журналістиці (працює заступником головного редактора щоденної га-
зети «Високий Замок»), зайняли власну поличку у великій шафі новіт-
ньої української літератури. Особливо у шафі жінок-книголюбів. Лі-
тературний дебют авторки «Пів’яблука», який у конкурсі «Коронація
слова — 2008» здобув номінацію «Вибір видавців», а згодом став од-
нією з «Найкращих українських книг — 2009» (за версією тижневика
«Кореспондент»), недарма «охрестили» українським аналогом відомо-
го серіалу «Секс і місто». Успіх чатував і на другий роман Вдовиченко
«Замок Гербуртів» («Тамдевін») — книга здобула першу премію «Ко-
ронації слова — 2009». А наступний твір «Хто такий Ігор?» — спеці-
альну відзнаку «Гранд-Коронації слова — 2010».
У 2011-му світ побачив ще один роман Галини Вдовиченко — «Бо-
ра». Із цієї книги розпочалася співпраця письменниці з Книжковим
Клубом «Клуб сімейного дозвілля». Роман потрапив у п’ятірку фіналіс-
тів поважної літературної премії «Бі-бі-сі — 2011». Минув рік — і успіш-
ний авторсько-видавничий тандем пропонує читачам «Купальницю».
Це ще одна книга Вдовиченко про те, що щастя ходить зовсім поруч.
Вхопив за хвоста стрімкого птаха гармонії — і лети з ним на крилах по-
зитиву й оптимізму. Керуй своєю долею, віртуозно оминаючи ями і не
засмучуючись через всюдисущі затори. І, що важливо, не гнівайся на
життя, бо його режисером є ти сам. У 1900-му про це писав класик, американець Теодор Драйзер. А у 2012-му про це написала наша су-
часниця, українка Галина Вдовиченко. Впевнена, Драйзер, прочитав-
ши роман своєї послідовниці, засмутився б хіба що через той факт, що
люди так і не навчилися бути уповні щасливими…
Галина Гузьо
Купальниця — багаторічна рослина з прямо-
стоячим стеблом та поодинокою верхівковою
квіткою, лимонно-жовтою, блискучою, наче
вкритою позолотою чи лаком. Росте на вогких
лісових луках та галявинах, узліссях, чагарни-
кових заростях. Пелюстки утворюють квітку
оригінальної, майже замкнутої, кулястої фор-
ми. Справжні пелюстки квітки — всередині.
Купальниця — чудовий притулок на час него-
ди для дрібних комах. Але й дужі бджоли здатні
розсунути отвір на верхівці квітки і пробратись
усередину. Купальниця росте по всій Європі.
Подекуди її ще називають жовтою трояндою.
У деяких нордичних сагах ідеться про те, що са-
ме в цих затишних золотих кулястих квітках жи-
вуть таємничі тролі. Існує й легенда про ельфів,
які червневими ночами, коли місяць уповні, ва-
рять еліксир життя у золотих круглих посуди-
нах на високих жердинах. Щойно небо починає
світлішати, еліксир розливають у пляшки і ку-
дись із ними зникають, а порожні посудини пе-
ретворюються на квіти купальниці.
З ботанічних довідників
І
Сестра Роберта Кері. Київ
1
Усі навколо — випускний, випускний. А Кароліні до тієї ме-
тушні байдуже. Хай собі інші урочисто переступають уявну
життєву риску. Велика подія! Парад суконь та зачісок, хизуван-
ня із фінішною стрічкою на грудях… Її випускний не цікавив: атестат до рук — і бувай, школо! Нехай однокласники самі
святкують прощання з дитинством, а вона з ним вже попро-
щалась, ще того дня, коли остаточно вирішила їхати до брата
в Київ, хоча її туди ніхто й не кликав.
Був цілковито буденний день, оповитий туманом; липка во-
лога тулилася до вікон шкільного автобуса, не даючи можливос-
ті побачити щось за склом, а лиш відчути звичний спуск і кіль-
касекундну затримку, коли мотор загарчав, колеса ковзнули, забуксували в багнюці, але помаленьку виборсались на рівний
шлях. Саме там, у найнижчій точці дороги, яку Кароліна дола-
ла двічі на день, остаточно й сформувалася думка: швидше б
атестат до рук — і одразу до Києва, подалі від Висічі, подалі від
усього тутешнього — до Роберта. Хоче він того чи ні.
Про те, що Кароліна не збирається на випускний, мама зна-
ла давно; погодилась із цим, почувши від доньки вагомий ар-
гумент: не треба шукати грошей на застілля та сукню з туфля-
ми. Але тепер, коли атестат з посередніми оцінками лежав на
столі, а донька збирала речі, мама завмерла перед телеекраном, знічена й байдужа. Тільки тут і можна було її побачити без ро-