П а н ь к о. Не йтересно!

К о п и с т к а. Підожди! Засадили мене в тюрму за те, що панську економію палили. Сидю у віконця та й кукую. Коли трах-тара-рах — жінку приводять… Побачила мене, гукає…

Аж тут увійшла П а р а с к а:

— Ось де він сидить, руда сатана!

К о п и с т к а. Парасю!

П а р а с к а. Йди, п’янюго, додому!

Д і д Ю х и м. Ага, впіймавсь?.. Хрестись мерщій та читай — да воскресне бог…

К о п и с т к а. Ось вона, моє ладо. Парасю!.. (Шуткуючи обняв її).

П а р а с к а. Одчепись, нечиста сило!.. Мусію! Та хіба на людях так годиться?

Поцілував.

Хай ти сказишся… Та пусти!

К о п и с т к а. Парасю! Подивись мені у вічі… не так!..

П а р а с к а. Додому йди, нечиста сило!.. Ти ж слово давав не баритись…

К о п и с т к а. Та нема ж у нас дому. Ні хати, ні худоби… Клопіт нам який, чи що?

П а р а с к а. Авжеж, клопіт!.. Гуляєш, а там он монашки по хатах, як ті ворони на хугу…

К о п и с т к а. Знаю! Зараз побіжу. Ось тільки випий чарочку, ладо моє…

П а н ь к о. Випий, тітко, слиш?

Г а н н а. Та випий, свахо, коли чоловіки просять!

Д і д Ю х и м (до Копистки). Та кресни її кулаком раз! А то припадає, як півень до курки…

К о п и с т к а. Ви не дивуйте, що вона зверху сердита… Всередині ж серце у неї — дак істинно пуховая по-душенька… Та що там казати! Випий, зіронько!.. Та випий, ну тебе к лихій матері!

П а р а с к а. От сатана, таки спокусив. Ну, за ваше всіх здоровлячко!.. І за твоє, моє ладо коханеє!

К о п и с т к а. Ура-вра!.. А слухай, Парасю, що я надумав…

П а р а с к а. А що, старий?

К о п и с т к а. Живем ми до которого часу благополучно, а що далі з нами буде, то й ти, мабуть, не знаєш…

П а р а с к а. Пхи, голоду не бачили?

К о п и с т к а. Тр-р-р, старенька… Підемо в город та на патрет ізнімемось!..

Г а н н а. І куди вам, мурим, та на патрет!

П а р а с к а. А що ж!.. І підем!.. Шкоди од цього людям не буде.

К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнятої

Припадаючи на ліву ногу, ввійшла О р и н а — старчиха.

Стала у порога.

— Здрастуйте-е!

К о п и с т к а. Здрастуй, мамашо!

О р и н а. З п’ятінкою вас усіх святою… Бачте, — по миру побираюся… До кого не прийду — гонять, лають… Такий голод. Голод-голод…

П а н ь К о. Голод скрізь, бабо.

О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть…

С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?

Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема.

К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..

О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!

К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.

Г а н н а. А то правда, Орино, що тя, кажуть, кота зварила?..

К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена…

С т о н о ж к а. Ганно!

Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..

О р и н а (заплакала). Коли ж п’ятеро, вірите… Од першої пречисти без хліба… А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки… А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці… Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула.

П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це… Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне… Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..

Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.

Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже.

Засміявся П а н ь к о:

— Ну, це я шуткома… Вип’ємо, дядю Мусію! Вип’ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..

Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради.

Почув він П а н ь к о в у мову.

— Ну, коли вже П а н ь к ові захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу…

П а н ь ко. Це ти, Серього?

С м и к. Ні, не я…

К о п и с т к а. А ми оце трошки…

С м и к. Бачу… Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?

П а н ь к о (зніяковів). Та то я так… Згадалось, як у повстанцях, да… Один чудій розказував… Кишки рвали…

С м и к. Я кращої розкажу… Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?

П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий… І щоб було йтересно…

С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов…

К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле…

С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?

П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг.

— Хіба вже за пупа взяло?

П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори… Це брехня! Ти докажи, а не так…

С м и к. Як?

П а н ь к о. Не такечки, як…

С м и к. Ну як?

П а н ь к о. Як той… як його.

С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?

П а н ь к о. Яке посвідчення?

С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?

П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав… Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику…

С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь… от… Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку… Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою… і продавав наше більшовицьке движення.

П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази… (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)

С м и к (услід). Ах ти ж… Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одби-рати й трусити, дак про це перший узнав… не я, голова сільради, а Г и р я… Гирі продався, гад, і революцію продавав по шматочку…

Посмутніли всі у хаті.

С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ… Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.

К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись… Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях… Та що там казати!.. Сідаймо та вип’ємо, закусимо, поговоримо про це!

С м и к. Вилий!

К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло…

С м и к. Вилий, кажу!

К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..

С м и к. Вилий!..

К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р… бо можна захекатись!..

С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне підкинув, як хліб у його шукали… Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п’ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав… Де б шукати далі, а комісія за барильце та ч назад…

П а р а с к а. А не казала я?..

С м и к. Бо П а н ь к о перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.

П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусію, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..

К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?

П а р а с к а. Що?

К о п и с т к а. Не піднімай преній, от що!.. (До С м и ка). Так не вип’єш?

Той ні слова.

Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму…

Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб він вилив). Знаєш, Парасю, що?

П а р а с к а. Ну що?

К о п и с т к а. На, вилий!..