Анч, здається, був найбільше вражений. Якась тінь тривоги майнула по його обличчю, коли він глянув на дівчинку.

У нього промайнула думка: чи справді ця дівчинка така вже дефективна, щоб її можна було абсолютно не боятися. Та Знайда глянула на Анча таким заляканим і отупілим поглядом, що він заспокоївся, посміхнувся і зараз же сфотографував її. Дівчинка розмовляла мало — вона явно була чимось збентежена.

Компанія збиралась їхати; Анч спитав, чи не візьмуть вони його до Соколиного.

— З охотою, — відповів Левко.

Фотограф швидко зібрався і разом з усіма пішов на берег, де Андрій Камбала, дожидаючись їх, дрімав на кормі шхуни.

Прощаючись із Знайдою, Люда попросила дівчинку обов'язково прийти до Соколиного, а Левко обіцяв незабаром заїхати до неї та радив не впадати в розпач з тим поросям, бо хіба ж вона винна, що чума напала. Од цього жодна свиня не застрахована. Хай так і скаже своєму Якову Степановичу.

Шхуна відплила від берега. Люда помахала Знайді рукою. Дівчинка відповіла їй так само, повернулась і пішла додому. З моря доносився спів:

— Ви знаєте, — сказала Люда фотографові, — сьогодні я на «Колумбі» виходжу в море. Дядько Стах погодився взяти мене в рейс. Каже, подивлюся, яка з тебе морячка та рибачка. Він мене призначив помічником Марка, другим юнгою.

— Це дуже, цікаво, я просто заздрю вам.

Мені теж хотілося б сьогодні виїхати на «Колумбії», але, за моїм планом, я сьогодні фотографую Соколине і побут рибалок. Другим разом сподіваюся обов'язково поїхати з вами. Ви тоді вже матимете стаж і виглядатимете досвідченим морським вовком.

Люда у відповідь дзвінко розсміялася. Їй було хороше й приємно стояти на палубі шхуни, відчувати гаряче сонце, милуватися простором бухти, краєвидом острова і слухати приємні слова. Анч їй подобався. Він розумівся на багатьох речах, а особливо на спорті, якому вона приділяла багато уваги. Дуже легко він підтримував веселу розмову.

— Гаразд, — сказала Люда. — Але треба спитати мого прямого начальника. Марку! Ти не заперечуєш?

Юнга, не дивлячись на фотографа, — він чомусь відчував до нього антипатію, — відказав:

— Коли на посаду мого помічника, то згоден, але ще перевірю, чи зуміє він юшку з риби та кашу пшоняну зварити.

— О, я згоден, — усміхнувся Анч. — Можу навіть борщ з морської води.

Жартівлива розмова припинилась, коли «Колумб» підійшов до Соколиного і екіпаж помітив на березі свого шкіпера.

— Що, запізнилися? — гукнув Левко.

Але Стах мотнув головою, що означало — ні.

Анч, познайомившись із шкіпером, попрохав взяти його іншим разом у море. Стах погодився, навіть пропонував їхати зараз, але фотограф, жалкуючи, послався на свої плани і відмовився, розпрощався й подався у виселок. Очерет наказав команді включити мотор і виходити з бухти.

«Колумб» ішов на південь. Там, за обрієм, на віддалі приблизно тридцяти кілометрів, тяглася невеличка обмілина, де останні дні рибалки з Лебединого острова брали багато скумбрії. Ця маленька хижа риба високо ціниться за своє смачне м'ясо, і рибалки енергійно переслідують її. Перезимувавши далеко на півдні, вона весною масами йде в наше південне море і розходиться по ньому великими зграями, шукаючи поживи — дрібної рибки, рачків, молюсків. Свої шляхи скумбрія часто змінює, і трапляються роки, коли рибалки майже не знаходять її. Два роки підряд рибалкам з Лебединого не щастило. Вони майже не бачили цієї риби. Тиждень тому велику кількість скумбрії на цій мілині виявила рибальська бригада Тимоша Бойчука. Тепер лсбединці надолужували недолов за минулі роки.

Шхуна йшла під мотором. Правда, дув легенький вітерець, але він був майже супротивний Марко пояснив Люді, що це — «зюд-тен-вест», інакше кажучи «вітер вісімнадцятого румба». Дівчина знайомилась по черзі з роботою моториста і стернового, бо юнга на «Колумбі» давно заслужив право називатися помічником обох і завжди міг замінити і того й другого. Люда скоро помітила, що Марко виконує не лише ці обов'язки. Записи до журналу також заносив він, а дядько Стах додавав тільки свій незграбний підпис. Він з більшою охотою підстругував лави, лагодив двері, зашивав паруси, змотував у бухту трос^[1] або замінював на стерні Андрія. Маючи, хоч і в жарт, Люду за свого помічника, Марко показував їй все, що він робив на шхуні. Нарешті, з однієї скрині він вийняв радіоприймач і пояснив дівчині, що минулого року у нього з'явилося бажання зробитись радистом. Він роздобув книги, ходив у Лузанах на радіостанцію по консультацію, придбав радіоприймач, вивчив азбуку Морзе і мріяв про радіопередавач на «Колумбі».

— Коли я буду штурманом, це мені пригодиться, — пояснив він Люді.

Сонце припікало. На палубі шхуни розтоплювалась смола, що нею було прошпакльовано настил. Смола липла до підошов. Люда глянула на термометр: він показував 32°.

— Скупатися б, — сказала вона Маркові, — спинити б шхуну хвилин на п'ять.

— Ну, шкіпер для цього не спинятиметься, — відповів Марко, — а от коли підійдемо до шаланд, там можна буде.

— Я на таких глибоких місцях ще ніколи не купалась. Як подумаєш про глибину, стає моторошно.

— Ти про це не думай. А плавати тут, мені здається, легше, пірнати ж дуже глибоко нецікаво. Я люблю на такому місці пірнати, де можна діставати дно. Пірнути і винести з собою на поверхню жменю піску або камінь.

— А ти добре пірнаєш? Під водою довго тримаєшся?

— Та ні, так собі.

Стах розглядав море в бінокль і помітив в далині шаланди. Гукнув Андрієві взяти трохи ліворуч.

— Хай Люда стане до стерна, — сказав Андрій, виконавши команду. — Ото рибалки здивуються, коли побачать, що вона «Колумба» привела.

— Коли має охоту, хай стає, — погодився шкіпер.

— Ставай сюди, дівко, — покликав Люду Андрій.

До шаланд вони йшли ще півгодини, і весь час Люда з гордістю не випускала з рук стерна. Коли шхуна підійшла до рибалок і на ній побачили нового стернового, то привітали його вигуками. Дівчина розчервонілася від похвали і, передавши стерно Андрієві, який за цей час з насолодою скурив кілька товстелезних самокруток, сказала шкіперові, що в нагороду вимагає дозволу на купання. Її підтримали моторист і Марко. Стах погодився і сказав, що, як навантажать шхуну рибою, дасть їм десять хвилин на купання.

Негайно взялися до роботи, допомагаючи рибалкам перевантажувати рибу та розміщувати її на шхуні.

Потім «Колумб» одійшов від шаланд, щоб не заважати рибалкам, і шкіпер дав команді п'ятнадцять хвилин на купання.

Роздягання зайняло півхвилини. Левко й Люда перші шубовснули у воду. Марко затримався на шхуні, викинув за борт товстий трос, прикріплений до щогли, і пояснив, що він буде замість трапа. Потім, гукнувши до Люди, щоб вона звернула на нього увагу, кинув у море монету і сам стрибнув за нею. З шумом прорвав водну поверхню і зник. Минула хвилина, поки з води показався кулак, а потім голова хлопця. Він одсапувався, фиркав і шукав очима своїх товаришів. Побачивши, показав монету, яку впіймав під водою.

— Здорово, — сказала Люда, повернувши голову до Левка.

— Що там здорово, — хитро посміхаючись, відповів Левко. — Я можу краще.

— Ну, покажіть краще.

— О, будь ласка! — Левко поплив до шхуни.

Моторист виліз на палубу, дістав з кишені своєї роби монету, кинув її за один борт, а сам, витягши руки вперед, плигнув за другий. Він дуже довго не з'являвся, нарешті виплив біля корми. Він важко дихав. Підпливши до Марка та Люди, показав монету. Люда була вражена, їй не вірилося, що це справді можна зробити. Вона глянула на Марка, той сміявся.