Важко повірити, але саме наші юні шибайголови найкраще за всіх справлялися з цим нелегким завданням, їх пильність ніколи не послаблювалась. І начальники були спокійні, коли нічну охорону бурського табору доручалося Молокососам.
Того вечора Зірвиголова, який, подібно до справжнього сина могіканів, пильно вдивлявся в долину, помітив, у зоні, що відокремлювала передові лінії обох воюючих сторін, якийсь повільний рух сірих тіней. Місяць сховався за хмарами, стало темно.
Капітан Молокососів вирішив розібратися, в чому справа.
Найкраще, звичайно, піти самому і подивитись. Спосіб вірний, але рискований. Можна якраз потрапити під перехресний вогонь бурів і англійців.
І все-таки Зірвиголова пішов, взявши з собою юнгу Фіньйоле, бура Іоріса, італійця П'єтро, португальця Гаетано і креола з Реюньйону. Усі шестеро зняли маузери, що заважали б їм рухатися під час розвідки, лишивши при собі тільки револьвери.
І от вони повзли, стримуючи подих, з котячою спритністю обходячи найменші перешкоди.
Вони просунулися так на триста-чотириста метрів, коли Зірвиголова, рухаючись попереду, побачив кроків за двадцять від себе якусь темну масу. Вдивившись, Жан пересвідчився, що йому назустріч, розплатавшись на животі, повзе людина. Легкий, ледве чутний шурхіт супроводив кожний її рух.
Розсудливість вимагала від Жана Грандьє зімкнути лінію розвідки і зчинити тривогу. Розвідник повинен по змозі уникати бою.
Але спробуйте говорити про розсудливість з хлопцем, який на кожному кроці так і шукає нагоди виправдати своє енергійне і славне прізвисько!
«Англійський розвідник! — промайнуло в голові Жана. — Я враз підчеплю його і візьму в полон».
Зірвиголова звівся на ноги і після кількох гігантських стрибків опинився біля англійського розвідника, кинувся на нього і щосили стиснув у своїх обіймах. Та що за чудо!.. Його пальці схопили ліпне порожнечу, вірніше — пухку грубошерсту тканину, очевидно, ковдру. Але разом з тим він відчув і опір.
Чиїсь невидимі руки тягли до себе ковдру, мабуть, за прив'язані до неї мотузки.
— Мене обдурено! — прошепотів Зірвиголова, збагнувши, нарешті, легковажність своєї поведінки.
На жаль, обдурили не тільки його! Його товариші так само, як і він, замість ворожих розвідників узяли в полон шмаття.
Але навіщо ця пастка?
Тільки для того, щоб заманити їх, взяти в полон і потім напасти на бурських вартових, які мирно куняли з люлькою в роті.
Усе сталося за кілька секунд.
Два взводи англійців — о, ці не ховались! — оточили капітана Молокососів і його товаришів, схопили і повалили, так що вони не встигли і скрикнути.
Глузливий голос сказав англійською мовою:
— Ці дурники попались на вудочку.
Напівзадушеннй Зірвиголова заричав від люті.
— Мовчання або смерть! — наказав той же голос. — Вперед, і не галасуйте!
Зірвиголова зрозумів, яка небезпека загрожує бурам. За всяку ціну треба застерегти їх, зняти тривогу, хоч би це коштувало йому життя.
Подібно до рицаря д'Ассаса[27], він не вагався й хвилини.
Відчайдушним зусиллям він вирвався з рук солдата, який стискав його горло, і пронизливо закричав:
— Тривога!.. Тривога!.. Англійці!..
Солдат замахнувся шаблею над його головою і неодмінно розтяв би її, якби Зірвиголова не відхилився. В ту ж мить він вихопив свій револьвер і пострілом впритул убив солдата. Потім, відчуваючи, що однаково пропав, Жан вигукнув глузливо:
— Не вийшло! Зіпсовано сюрприз, панове англійці!.. Назавжди запам'ятайте цей останній жарт, що утнув з вами Зірвиголова!
Вів хотів випустити у ворогів ще кілька куль, які лишилися в револьвері, щоб якнайдорожче продати своє життя, але безліч рук уже схопили його. В ту ж мить десятки здоровенних кулаків посипалися і на інших Молокососів.
Жана, мабуть, добили б тут же, коли б до чиїхось вух не дійшло так гордо кинуте їм слово: «Зірвиголова».
— Не вбивайте його! Це Брсйк-нек![28] Тому, хто приведе його живого, обіцяно двісті фунтів! — загорлав хтось несамовитим голосом.
Жану поталанило, він був щасливішим від героя Клостеркампа: він живий і знає, що принесена ним жертва не була марною — бури почули його крик і постріл.
У бурському таборі вже просурмили тривогу. Миттю ожили окопи, загриміли постріли, загули великі гармати… Нічна атака була відбита.
Але Зірвиголова і його товариші потрапили в полон.
Навіки замовкли креол з Реюньйону і молодий італієць П'єтро. Тільки капітан Брейк-нек, як звали англійці Жана, міг пересуватись самостійно; всі інші були в такому стані, що їх довелося нести.
Ось вони вже в англійському таборі. З того, як часто повторювали його ім'я англійські солдати, капітан Молокососів зрозумів, що він має тут таку ж почесну, як і небезпечну популярність.
Полонених кинули в каземат, стіни якого були викладені, паче бліндаж, із залізничних рейок, і замкнули, не давши ні крихти хліба, ні ковтка води.
Бідолашні хлопчаки провели тяжку ніч: Їх мучила спрага, вони стікали кров'ю і задихались. Зірвиголова втішав і підбадьорював товаришів, як міг, але, незважаючи на всі силкування, так і не перев'язав їм рани у цій непроглядній темряві.
Нарешті настав день. Звичайно, він полегшить їх долю!
Першого з каземату витягли капітана Зірвиголову, його привели до офіцера.
Судячи з форми мундира кольору хакі, на еполетах якого вишито дві золоті зірочки, це був драгунський капітан. Не приховуючи іронії, він розглядав капітана Молокососів, якого оточили четверо англійських солдатів, випростаних, наче дерев'яні боввани, і пихатих, як справжні англійці.
Вдосталь надивившись, драгунський капітан без зайвої балаканини розпочав допит:
— То, значить, ви і є той самий француз, відомий під ім'ям Зірвиголови, командир інтернаціонального загону юних волонтерів?
— Так, це я! — гордо відповів Жан Грандьє, дивлячись просто у вічі офіцерові.
Офіцер зловісно всміхнувся, розстебнув свій мундир, вийняв з внутрішньої кишені невеличкий бумажник і дістав звідти згорнуту вдвоє візитну картку.
З нарочитою і глузливою повільністю він розгорнув її і, піднісши до очей Жана Грандьє, сказав:
— Отже, ви — автор цього фарсу?
Зірвиголова впізнав один з листів, які він розіслав після смерті Давіда Поттера п'ятьом членам військового суду.
Він нагадував у цьому листі, що бур засудив до смерті своїх суддів, а він, Зірвиголова, виконуючи останню волю свого друга, поклявся винищити їх усіх.
Слово «фарс» прозвучало у вухах Зірвиголови як ляпас. Він почервонів і вигукнув:
— Цей фарс скінчиться вашою смертю!
— Я капітан Руссел, — продовжував усміхаючись офіцер, — командир другої роти сьомого драгунського полку. Як бачите, засуджений на смерть почуває себе непогано.
— Поживемо — побачимо, — без ознаки ніяковості відповів Жан.
— Любий мій французику, ви справжній хвалько! Раджу вам припинити ці жарти. Вам не пощастить розлютити мене, слово честі! Швидше ви доб'єтесь батога.
— Людину, голову якої оцінено в двісті фунтів, не карають батогом… Між іншим, моя голова коштує далеко більше. Крім того, я — солдат і вимагаю, щоб зі мною поводилися, як належить поводитись з полоненим воїном. Я вбив стількох ваших людей, що цілком заслуговую на таке поводження.
Офіцер трохи зблід, закусив вуса і, переставши нарешті всміхатися, урочисто, наче прогавкав, скрикнув:
— Мені потрібна інформація! Відповідайте! Відмовлятися не раджу. Однаково примусимо.
— Питайте!
— Скільки бурів проти наших ліній?
— Вісім днів тому їх було цілком достатньо, щоб побити вас, хоч вас було у багато разів більше.
Офіцер зблід ще дужче.
— Скільки у вас рушниць? — спитав він.
— Маузерів? Не знаю. А лі-метфордів[29] близько тисячі: ми відібрали їх у ваших солдатів.
27
Рицар д'Ассас, офіцер Овернського полку, прославився своїм подвигом (деякі джерела приписують цей подвиг простому сержанту Дюбуа). Вночі перед боєм під Клостеркампом (1760 р.) д'Ассас пішов у розвідку в сусідній гай, де його захопили ворожі солдати, які, приставивши до його грудей штики, погрожували смертю, якщо він зніме тривогу. Проте д'Ассас на всю силу легень гукнув: «До мене, овернці, тут вороги!» Його зразу ж закололи. Але французька армія була попереджена про несподіваний напад і в бою, що відбувся на ранок, здобула перемогу над ганноверцями.
28
Break-neck (англ.) — Зірвиголова.
29
Лі-метфорд — назва рушниці, що була на озброєнні тогочасної англійської армії.