Довкола вже запанували сутінки, людей не було, і я спробував скинути з неї трулі, аби довести справу до кінця. І тут Рома, захищаючи свою останню фортецю, простогнала, що вона ще дівчина. Гарний номер! Гіршої свині мені Леся не могла підсунути. Так виглядає, що сьогодні не той день і сквер не те місце, де Рома була б готова розпрощатися із цнотою. Я не наполягав. Може, хтось інший, шокований такою звісткою, хутенько доцмулив би пляшку і повернувся з панною на гостину, але я ж джентльмен. Я розстібнув ширінку, витяг свого прутня і вклав їй у руку. Вона була, мов сомнамбула, і, вочевидь, не знала, що з цим скарбом робити, але є така гарна штука, як інстинкт, і він робить чудеса — за хвилю вона таки оволоділа мистецтвом гри на такому примхливому інструменті. А я продовжив її пестити пальцями, доки не довів до такого вибухового оргазму, що мусив вільною рукою затуляти їй рота, хоча вона вкінці таки прокусила мої пальці. Все ще перебуваючи у напівпритомному стані, простогнала: «Що це було?» Я вирішив не гаяти час на пояснення, а, пересадивши її на лавку поруч себе, нахилив голову до прутня. Вона спочатку відверталась, зціпивши вуста, але пручання її тривало недовго, і врешті вуста розкрилися. Я був уже достатньо збуджений і, відчувши, як раптово злітаю, мов Ікар, до сонця, дуже швидко виладувався, змусивши її закашлятися й захлинутися. Після цього напоїв шампанським і сам допив решту. Вона знову спитала:

— Що це було?

— Орально-інструментальний секс, — відказав я, підвівшись з лавки. — Час іти.

— Я ніколи цим не займалась, — сказала вона, зазираючи у мої невинні очі.

— Вірю, але колись усі починають.

— З цього?

— Із цього теж.

Я подав їй руку, вона піднялася, я взяв торбинку з водою, і ми подалися на гостину. Але перед тим я купив ще дві пляшки шампанського. Я зиркнув на годинник — ми були відсутні понад годину. Ну, нормально. Я себе чудово почуваю після шампанського. Ми прийшли саме під час перекуру, Ромина мама дуже зраділа:

— Ой, пропажа з’явилася! Ви, напевно, прогулювалися? Чудово. Якраз гаряче подаю.

Ромині щічки пашіли, вона погано приховувала своє сп’яніння, і я хутенько поволік її до столу. За столом сиділо кілька дівчат і Леся.

— А де це ми блукали? — поцікавилася її сестра. — Ми вже тут переживати стали. Ромуууся! А ти п’яненька? — І зі сміхом до мене: — Ви навіщо Рому споїли?

— Я ж не знав її можливостей. Ми випили всього лише пляшку шампана, — сказав я і виклав шампанське на стіл.

— Всього лише! Та моя сестра за вечір якщо вип’є півкелиха, то вже великий прогрес. Ромусь, ану закушуй скоренько. Що ви там з нею робили, що в неї вся помада зникла?

— Морозиво їли, — сказав я, а Рома почервоніла ще дужче і, взявши запропоновану Лесею помаду, вийшла до лазнички.

На гаряче збіглися всі гості, і знову за столом запанував гамір. Опісля старші нарешті ушилися. Леся увімкнула гучніше музику, вимкнула світло, залишивши тільки ввімкненою одну настільну лампу, і потягла одного кавалера танцювати. Два інші провели пару награно-радісними очима, потім перезирнулися і запросили Лесиних колєжанок, за ними пішли до танцю й інші. Рома усміхнулася до мене спідлоба і спитала:

— А ми?

Я подумав: яке нахабство! «А ми!» — це ж треба! Вона вже бачить нас разом. Ніколи не думав, що оральний секс — привід для тривалих стосунків. А саме це й забриніло у тому її «ми», яке об’єднало нас в одне ціле. Ми що тепер — пара? Я взяв її до танцю, щоб надто не виділятися від загального тла, але тут мені подумалося, що все це не так просто і що я опинився тут не тому, що так хотіла Леся, а тому, що так хотіла Рома, яка віддавна мене вистежувала у «Вавілоні». Леся навмисне мене заманила для своєї сестри. Розуміння цього мене неабияк вкурвило. Я зиркнув на Лесю — вона танцювала так, як танцюють із першим-ліпшим, жодного інтиму. Зате Рому так і горнула якась сила до мене, вона напирала своїми персами й животиком, очка її добряче посоловіли, а на вустах приліпилася незмінна радісна усмішка. Усе йде за планом? Авжеж, ось і її матінка вигулькує з-за одвірка і, виловивши очима нас із Ромою, задоволено всміхається і зникає, щоб, очевидно, розповісти на кухні родині, що тут відбувається. Я помітив, що дивилася вона тільки на нас, ніхто інший її не цікавив.

Нарешті Джо Дассен заткався, і ми сіли за стіл. Наступна його пісня була занадто ритмічною, і танцювати ніхто не пішов. Леся вибігла на кухню по торт, а я скористався цим, аби підлити Ромі шампана. Ми випили. Коли Леся внесла торт, Рома вже була не в змозі рівно тримати свою голівку. Леся довірила різати торт колєжанкам і потягнула сестру до іншого покою. За хвилю вона повернулася, осудливо зиркнула на мене і запросила танцювати.

— Навіщо ви споїли мою сестру? — прошепотіла вона, усміхаючись.

— Треба було попередити, що вона так швидко п’яніє. Наскільки я пригадую, ми з вами у «Вавілоні» випили куди більше.

— Ну, на мене алкоголь так не діє. Рома завше була трішки відлюдкувата, уникала забав. Вона до міцних напоїв не звична. Але я так зрозуміла, що ви не нудьгували удвох?

— Ні. Ми розмовляли про поезію.

Леся зиркнула на мене здивовано і сказала:

— Можливо, шампанське якраз і стимулює розмови про поезію. Але розмазана помада свідчила про інше.

— Це зовсім не те, що ви подумали. Я сюди прийшов не заради вашої сестри.

— О! Невже заради мене?

— Не робіть із тата вар’ята. Ваша сестра хотіла познайомитися зі мною, а ви їй у цьому сприяли. Ви навмисне водили її до «Вавілону», бо бачили мене там. А потім скористалися нагодою і запросили до себе додому, хоча не могли не помітити, що я залицяюся саме до вас.

— А що Оля? — блиснула вона підступними очками.

— А що Оля?

— Ви хіба її не відпровадили?

— Відпровадив.

— І?

Музика закінчилася, я вивів Лесю на балкон.

— Оля не в моєму смаку.

— Ви їй про це сказали?

— Невже я мушу кожній панні, яку відпроваджую, повідомляти, що я думаю про неї?

— Зовсім ні. Але панні, з якою ви провели ніч, могли б щось і повідомити?

— Яку ніч?

— Ніч із Олею.

— Що за дурня?

— Оля прителіпалася додому на світанку.

— А я до чого? Вона хіба сказала, що була зі мною?

— Ні. Тобто вона не пам’ятає. Вона не знає, що з нею було вночі.

— І ви з цього зробили висновок, що вона була зі мною?

— А хіба щось інше можна подумати в такій ситуації?

— Чому ні?

— Наприклад?

— Наприклад, те, що вона зустріла ще когось.

— Під хатою?

— Я не довів її до самої хати, залишалося метрів сто. Подвір’я було яскраво освітлене, і вона сказала, що далі йти не треба, а я не сперечався. Ми попрощалися. Оце і все.

— Не зовсім. Хтось її запровадив на Кайзервальд і там залишив. Вона отямилася над ранок. Застудилася. Але як вона там опинилася, згадати не може.

— Ви питали її, чи це не міг бути я?

— Вона не знає. Від моменту, як ви вийшли з трамвая і до того, як вона отямилася на траві, усе стерлося.

Я в душі полегшено зітхнув.

— Отже, з Олею ми розібралися, — сказав я. — Перейдемо до вас. Признайтеся, ви привели мене для сестри?

Леся закусила верхню губу, підвела голову і подивилася на зоряне небо. Вона мовчала, мовчав і я. Коли вона заговорила, голос її ледь-ледь тремтів.

— Рома справді хотіла з вами познайомитися. Вона читала ваші твори. Я подумала, що Рома не може не подобатися. Тому і…

— Я не заперечую. Рома — гарна дівчина. Але мені зовсім не хочеться брати участь у сценарії, який ви розробили.

— Це вийшло спонтанно.

Я наблизився до неї, взяв її за талію і притягнув до себе. Вона поклала голову мені на плече і зітхнула:

— Я хотіла як краще.

— Я теж.

По цих словах я почав цілувати її в шию, вона притиснулася щільніше і підставила вуста.

З Вірою я познайомився на забаві, яку ми традиційно організовували вже не перший місяць, а суть її в тому, що кожен мав привести з собою якусь бридулю. Перед забавою ми скидалися по п'ять доларів (тоді це були порядні гроші), вигравав той, у кого панночка була найстрашніша. Він забирав усю касу, на половину купував різне вгощення, а другу половину залишав собі. Попри те ставилися деякі умови: щоб панночка вважалася негарною, вона мусила мати не менше п’яти недоліків, але якщо хтось, привівши панну, не зміг переконати присутніх у наявності всіх п’яти недоліків, то платив штраф. Водночас заборонялося приводити панночок із якимись фізичними вадами — калік, горбатих, кривих, сліпих і т. д. То мали бути винятково «кавалерист-дівиці» (ноги колесом), «штахети», «прасувальні дошки», «тумби», «шафи», «жирафи» і т. д.