Поиск
Ми — з далекого села.
Ми на вас не маєм зла,
Я — Барвінок.
Ось — Ромашка.
Ось — наш Коник-роботяжка.
Ми в путі вивчаєм світ.
Розв’яжіть же нас і — квит!
Стриб—фігурка. Чорна, чорна.
Тільки зубки — білі жорна.
Під рукою — чорний спис:
— Бач, співає, наче лис!
Я — славетна Чорна Кава,
До чужинців не ласкава.
Білі... ці... твої брати...
Нас полюють, мов хорти.
Стриб — зелений чоловічок.
Провисало кілька стрічок
На подертий комірець:
— Білі,— крикнув,—
Хай вам грець!
Ви рвете мене Банана,
Не одна на тілі рана...
Не один мій брат Банан,
В клітці плив за океан..,
Стриб—шишкастий чоловічок:
— Білі — сила диких звичок!
Я — шляхетний Ананас!
Переслідують і нас...
За моря в мішках везуть.
Щоб продати.
В цьому суть.
Ви — шпики царя Бамбука!
Скрикнув хлопчик:—
Що за бука?
Що за штука цар Бамбук?
Та зніміть мотузку з рук!
Чом ви лаєте без міри
Не діла, а колір шкіри?
Ось, приміром, наш город.
В нім, як райдуга, народ.
Зеленаві, не гіркі.
Дружне плем’я — огірки.
Баклажани — сині всі.
Мов померзли у росі.
Мак — червоний, наче жар.
Сонях— жовтий, мов ліхтар.
Фарба в кожного своя.
Але добра в нас сім’я.
Різнобарвні й бур’яни.
Злі Осотові сини.
Навіть гарні є на вид.
Тільки ж то — хижацький рід.
Про Бамбука розкажіть.
Але спершу — розв’яжіть!
Вийняв ножика Банан:
— Так виходить — ти не пан?—
І дригнувсь, бо між дерев
Пролунав машини рев.
Тут маленькі бідарі
Миттю зникли в чагарі.
На галяву виліз «джип».
Натрудився, аж захрип.
За кермом сидів Будяк
І горланив, наче дяк:
— Я слуга царя Бамбука,
Що блоху вціляє з лука!
Поряд з хвацьким водієм
Хто це? Ніби впізнаєм!
Він в корковому шоломі.
Та очиці всім знайомі.
В гімнастьорці голубій.
Але той же, хоч убий!
Ось Барвінок, ось і пальма.
Завищали люто гальма,
І в шоломі набакир
На Барвінка глянув... Тхір.
Простогнав він:— Любий синку.
Та невже... це ти... Барвінку?—
Хлопчик вигукнув: — Тхоряко,
Звідкіля ти, лобуряко?—
Тхір підскочив: — Я віднині
Не Тхоряка — пан Тхоріні!
Пан Будяк відкинув пляшку
І дивився на Ромашку:
— Хоч тендітна і мала.
Добра б наймичка була!
Гаркнув Тхір:—А ти, земляче.
Не зрадів мені неначе?
— Не прийду ніяк до тями.
— Не чекав на зустріч з нами?
— Будяка ж було забито!
— Цей ще більший, зріс за літо.
Будякову насінинку
З дому я привіз Барвінку!
— Менш дивуюсь, що його стрів,—
Як потрапив т и на острів? —
Посміхнувся Тхір пихато:
— Бач, розпитує, мов тато!
Рідний край мені наскучив.
Всяк мене за вредність жучив.
Через тебе, цуценя.
Втратив маршальське звання!
Дорікали й хлібороби:
Їм мій дух не до вподоби.
Я стягнувся й за готівку
За кордон купив путівку.
З гурту втік. Писнув цидулку,
В панства випросив притулку.
Зойкнув хлопчик:— Ах ти ж зрадник!—
Тхір сичить:— Я царський радник!
Влаштуватись треба вміти,
А тебе з’їдять терміти.
Ич, знайшовся патріотик!
Проштрикни йому животик.
— Згине й сам! — Будяк сказав.—
Хтось надійно прив’язав.
А дівча, на зло йому.
Покоївкою візьму!
Підхопив Будяк Ромашку,
Кинув, наче в каталажку,
У зелений «джип» і враз
Дав мотору повний газ.
Наш герой повік не плаче.
Але тут скрививсь одначе.
На заморську рогозу
Упустив гірку сльозу...
V
Рідко так бува в поході,
Щоб при сонці, при погоді
Від початку й до кінця,—
Ждуть і віхоли бійця.
Річ Барвінкові знайома.
Мандрував же він і вдома.
Хоч жорстоко потерпав.
Гордий дух не занепав!
Розв’язав йоґо Бананик,
Простягнув солодкий пряник.
Уклонився Ананас:
— Ти не гнівайся на нас!
Пригорнула Чорна Кава:
— Винна я, криклива гава...
Ти, Барвіночку, пробач.
Помилились, хоч ти плач!
— А чого ж ви не напали
Та як слід не відклепали
Будячину і Тхора?
— Не прийшла іще пора.
Ми, браток, в душі — герої.
Але в нас замало зброї.
Поспішиш — сумний фінал:
Цей Будяк — мов арсенал!
Головні ворожі сили
В грізних кактусах засіли.
Поміж ними — цар Бамбук,
Що завдав нам стільки мук.
Ми повстали нині вранці.
— Співчуваю вам, повстанці...
Та скажіть мені, брати.
Як Ромашечку знайти?
Я летів у вирій з миром...
—Будь же нашим командиром!
Штурмом візьмемо палац
І розбійників — бабац!
Тільки там твоя подружка.
Будякова нині служка.
Ну, Барвіночку, веди!
Спис бери, напийсь води!
Вільний табір аж клекоче.
Всяк його обняти хоче.
Та Барвіночок без слів
Журно голову схилив,
І не глянув на Банана,
Що простяг йому нагана.
Чорна Кавина рідня
Підвела в ту мить Коня.
Промовляє Кава гідно:
— Нам також війна огидна.
Всі ми любим Тулумбас,
А Бамбук... вивозить нас!
Відриває від коріння.
Знищив цілі покоління.
Продає у чужину
Нашу молодість ясну..
Схвилювала вкрай Барвінка
Чорна Кава, чесна жінка.
Що робити? А Банан
Обійняв його за стан:
— Є для бою в нас резерви.
Чи міцні у тебе нерви?
Глянь, Барвіночку, які
Джунглі виставлять полки!
Свиснув він, і вирина
З лісу чудо-звірина.
Усміхалися, раділи.
Нуртували крокодили.
Бегемот солідний вів
За собою сто левів.
За левами носороги
Підкидали куці ноги.
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: