Поиск
А за нею наш трудяжка.
Ось і хатка бовваніє,
Не біліє, а чорніє.
Сам Будяк стоїть на варті.
Мед шумить в дубовій кварті.
Біля мертвої стежини
Сохнуть маки та жоржини.
Будячище мед спиває.
Попиваючи, співає:
— Хай віднині знає кожний.
Що Будяк непереможний!
Завтра ж викорчую сад
І посію самосад.
Як засмалим, як закурим.
Стане світ увесь похмурим.—
Закричав Барвінок грізно:
— Утікай, бо буде пізно!
Я — Барвінок, я — Хрещатий,
Йду Ромашку виручати! —
Засміявся Будячище,
Підійняв ножаки вище:
— Підійди, уб’ю на місці
Отаких, як ти, хоч двісті! —
Налетів Барвінок збоку.
Та Будяк назад ні кроку.
Махонув навстріч ножами.
Бойовими сторожами.
Ледь Барвінок ухилився.
Сторч ногами приземлився.
Сяють очі в Будячиська,
Кожне око, наче миска.
Знов Барвінок скаче збоку.
Розмахнувся і — по оку!
Ніби згас один прожектор.
Наш Барвінок — наче Гектор[2]
Відступає, налітає.
Будяка уже й хитає.
Пропонує мир і дружбу,
Зичить гроші, зве на службу.
Спис летить у друге око.
Підстрибнув Будяк високо
І почав тікати з ревом.
Наче бився з диким левом.
Тут Барвінок для початку
З льоху визволив дівчатко.
Після втомливого бою
Мовчки вмились під вербою.
Обняла його Ромашка:
— Натомився, бідолашка?
Що ж я дам тобі поїсти?
Страшно знов до льоху лізти!
Хлопчик буркнув коло хати:
— Де подушка? Хочу спати.
Зняв із Коника сідельце,
В сіні вимостив кубельце.
Усміхнувсь, стулив повіки
І заснув, немов навіки...
III
Скоро вже й верста сто сота.
Що ж там робиться в Осота?
Завойованих висот
Не лишає цар Осот.
При надійній охороні
Він сидить на цвілім троні.
Він сидить в розбитім доті.
Голова його в турботі.
Він би знищив всі рослини
До останньої, билини.
Та не ті в старого роги.
Переорано дороги!
Він ще сильний бур’янами,
Що хотіли б стать панами.
Довгоносикові роти
У казармі, що навпроти.
А куди ж подівсь Тхоряка,
Куроїд і розбишака?
Цар фельдмаршала ще зрання
Відпустив на полювання.
Де ж це він? Чому немає?
Цар на кнопку натискає
І в покої влазить рака
Забинтований Тхоряка.
Поміж них така розмова
Відбулася, слово в слово:
Т x о р я к а. Дозвольте, мій царю, я щось доповім..
Осот. Ти з воза упав, чи побив тебе грім?
Т x о р я к а. Готуймося, царю, мерщій до війни.
Осот. А з ким воювати? Кажи, не тягни!
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите курячий суп...
Осот. Так, так.
Т x о р я к а. Я знаю, ви любите півнячий пуп...
Осот. Ще й як!
Т x о р я к а. Я півня спіймав, о найліпший з царів!
Осот. Та де ж він? Скликайте хутчіш кухарів!
Т x о р я к а. Я ніс його вашій величності в дар.
Зненацька відчув я жорстокий удар.
Лупив мене велетень з криком:
«Не руш!» Без півника втік я.
Ні торби, ні груш.
Осот. Так хто ж він?
Т x о р я к а. Барвінок його імено.
Такого не бачив я навіть в кіно.
(В цю мить, а буває ж пригода така,
В покої втягає Павук... Будяка,
Дурного, як пень, і сліпого, як ніч.
Стривожений цар аж підскочив навстріч.)
Осот. Мій вірний слуго, войовничий Будяк,
Чому ти засліп і чому ти закляк?
Будяк. Вмираю. Вже більш не зустріну весни...
Мій царю. Барвінка... на плаху тягни...
Він вбив мене царю,
Іде він сюди
Твій скарб забирати...
О, дайте води...
Осот. Фельдмаршал Тхоряко, де військо твоє?
До зброї, бо всіх нас
Барвінок поб’є!
Як скарб захистити?
Що думаєш ти?
Т x о р я к а. По-моєму, царю, найкраще втекти..
Осот. Як смієш ганьбити високе звання?
Ти вже не фельдмаршал, бридке цуценя!
Двори підмітатимеш, ось помело.
Щоб духу тхорячого тут не було!
Мій любий Будяче, ти вмер на посту...
А може, гукнути стару Блекоту?
Ця вміє накреслити хитрий маршрут.
Гукніть Блекоту мені!
Г о л о с. Царю, я тут!
(Заходить в покої бабуся стара,
В очицях її не примітиш добра.
Сіренький очіпок, ковінька в руці,
Говорить, неначе жує камінці.)
Осот. Порадь, Блекотулько, що маю робить?
Блекота. Я знаю, ти хочеш Барвіночка вбить.
Осот. Що треба для цього?
Блекота. Не меч і не кий.
Осот. То що ж, моя рибонько?
Блекота. Розум тонкий!
Осот. Берися ж до діла, мадам Блекото!
Блекота. Берусь, бо набридло гуляти в лото!
вернуться
2
Г е к т о р — герой давньогрецької поеми «Іліада».
Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: