Однак за декілька днів дещо знову привернуло мою увагу. Диктор читав статтю про нестачу графіту, що перешкоджала виготовленню якихось там деталей в Окрузі 3. Потім ввімкнули нібито прямий репортаж. Кореспондентка, вдягнена в захисний костюм, стояла на тлі Будинку правосуддя в Окрузі 13. Крізь маску вона повідомила, що, на жаль, сьогодні взяли чергові проби і встановили, що шахти Округу 13 досі занадто токсичні. Кінець повідомлення. Але перш ніж знов перемкнулись на диктора, я на мить чітко угледіла те саме крило переспівниці.

Кореспондентку просто вклеїли в кадри старої плівки. В Окрузі 13 її взагалі нема. Напрошується питання: що ж там є?

 Після побаченого спокійно лежати в ліжку стало набагато важче. Мені кортіло діяти, дізнатись більше про Округ 13, якось допомагати тим, хто заповзявся скинути владу Капітолія. Натомість я сиділа без діла, натоптуючи себе булочками з сиром і роздивляючись Пітині замальовки. Іноді ненадовго заходив Геймітч, розповідав новини з міста, які завжди були поганими. Дедалі більше людей карали, дедалі більше вмирало від голоду.

Коли нога нарешті почала видужувати, зима вже відступала. Мати допомагала мені робити вправи і дозволяла вже трохи ходити самій. Одного вечора я пішла нагору спати, налаштована завтра вранці вирушити в місто, та коли прокинулась, мені весело всміхались Вінія, Октавія та Флавій.

— Сюрприз! — заверещали вони хором. — Ми приїхали раніше!

Потому як я отримала батогом по обличчю, Геймітч переніс їхній приїзд на кілька місяців, щоб рана встигла загоїтись. Я сподівалася, що вони ще тижні зо три не приїдуть. Але довелося вдавати радість, що нарешті у мене попереду — весільна фотосесія. Мама розвісила всі сукні — вони вже давно чекають на мене, проте якщо бути відвертою, я ще жодної навіть не приміряла.

Після звичних театральних ахів та охів через мій занедбаний стан, Флавій, Вінія та Октавія миттю взялися до справи. Найбільше їх турбувало моє обличчя, хоча мені здавалося: те, як мамі вдалося загоїти рану, просто диво. Зараз на місці удару залишилась лише блідо-рожева смужка. Що таке побиття батогом, знають не всі, тому я сказала своїй підготовчій команді, що посковзнулась на льоду і порізала щоку. І тут-таки зрозуміла, що те саме виправдання згодиться і для моєї пошкодженої ноги. З такою травмою проблематично ходити на високих підборах. Добре, що Флавій, Октавія та Вінія не надто підозріливі.

Оскільки безволосе тіло мені потрібне лише на кілька годин, а не на кілька тижнів, як завжди, то я домоглася, щоб волосся просто поголили, замість видаляти воском. Але мені довелося-таки відмокнути у ванні — дякувати Богу, цього разу вона була не така бридка, як зазвичай, — а тоді команда взялася до моїх кіс та макіяжу. В них, як завжди, була купа новин, але я зазвичай намагаюся просто не слухати їхнє базікання. Але сьогодні слова Октавії привернули мою увагу. Вона промовила їх мимохідь — просто поскаржилася, що на вечірку не могла дістати креветок, але я насторожилася.

— Як це ви не могли дістати креветок? Зараз що, не сезон? — перепитала я.

— Ах, Катніс, ми вже кілька тижнів поспіль не можемо дістати морепродуктів! — відповіла Октавія. — Це через те, що в Окрузі 4 страшна негода.

Мій мозок загудів. Жодних морепродуктів. Кілька тижнів поспіль. З Округу 4. Ледве прихований гнів натовпу під час Туру переможців. І зненацька мене прошила певність: Округ 4 повстав.

Я почала непомітно випитувати, які ще труднощі принесла капітолійцям зима. Мешканці столиці ніколи не знали злиднів, тому дефіцит страшенно їх дратував. Коли прийшов час одягатися, їхні скарги на нестачу різних товарів — від крабового м’яса й музичних дисків до стрічок — дали мені повне уявлення про бунтівні округи. Морепродукти з Округу 4. Електронні прилади з Округу 3. І звісно ж, текстиль з Округу 8. Думка про таке масштабне повстання змусила мене затремтіти водночас від страху й від радісного збудження.

Я б і далі їх розпитувала, проте з’явився Цинна — він обійняв мене й перевірив макіяж. Шрам на щоці одразу ж привернув його увагу. Мені здалося, що в легенду про слизький лід Цинна не повірив, але не розпитував. Він просто припудрив мені обличчя — і легенький слід, досі трохи помітний, цілком зник.

Вітальня вже була прибрана й освітлена для зйомки. Еффі розважалась, роздаючи всім навколо вказівки і підганяючи присутніх, щоб усе було за розкладом. Може, це й на краще, бо мені приготували шість весільних суконь і до кожної — свій капелюшок, туфлі, прикраси, зачіска, макіяж, освітлення й реквізит. Кремове мереживо, рожеві троянди й локони. Атлас кольору слонової кістки, золоте татуювання й багато зелені. Сукня, розшита діамантами, вуаль із коштовним камінням і місячне світло. Важкий білий шовк, рукави, що спадають від зап’ястків до підлоги, й перли. Один знімок у сукні затверджено — ми швиденько починаємо готуватись до наступної серії. Я почувалася тістом, яке знову і знову вимішують і ліплять. Поки стилісти чаклували наді мною, мама згодовувала мені якісь крихти і давала ковточки чаю, та коли нарешті фотосесія скінчилась, я була страшенно виснажера і голодна. Я сподівалась побути трохи з Цинною, але Еффі виштовхала всіх за двері, й мені довелося задовольнитися його обіцянкою зателефонувати.

Наближався вечір, ноги страшенно боліли від усіх тих божевільних моделей туфель, тож я відмовилась від думки завітати в місто. Натомість я піднялась нагору — змити з себе кілька шарів косметики, бальзамів та інших засобів для волосся й тіла, а потім знову спустилася вниз, щоб біля коминка посушити волосся. Прим, яка прийшла зі школи саме вчасно, щоб побачити останні два вбрання, весело обговорювала їх із матір’ю. Після фотозйомки вони обидві здавались дуже щасливими. Коли я лягла в ліжко, раптом усе зрозуміла: либонь, їм здається — зйомка означає, що я в безпеці. Що Капітолій забув про моє втручання в покарання злочинця, що ніхто при здоровому глузді не витрачав би так багато зусиль і коштів на приреченого на смерть. Мабуть, вони праві.

Вночі мені знов наснився кошмар. Я була вдягнена в шовкову весільну сукню, брудну й подерту. Довгі рукави були пошматовані, бо я бігла крізь густий ліс. За мною гналася ціла зграя трибутів-мутантів, вони наближались і наближались, доки я не опинилась у полоні гарячого подиху й іклів, із яких крапала слина. З криком я прокинулася.

Скоро світанок, тому марно намагатися знову заснути. До того ж мені справді потрібно сьогодні вибратися з дому і з деким перемовитися. З Гейлом, щоправда, зустрітися не вийде — він у копальні. Але мені потрібен або Піта, або Геймітч, або хоч хтось, із ким я б могла розділити тягар, який ліг на мої плечі відтоді, як я побувала на озері. Розповісти про втікачів поза законом, паркан під напругою, незалежний Округ 13, дефіцит у Капітолії... Про все.

Я поснідала разом із матір’ю та Прим і вирушила на пошуки когось, кому можна звіритися. Повітря було теплим, з обнадійливими нотками весни. Гадаю, весна — чудовий час для повстання. Коли минає зима, всі почуваються не такими вразливими. Піти вдома не виявилось. Я припустила, що він уже пішов у місто. Потім крізь вікно я побачила Геймітча — він ходив по кухні. Дивно, що він на ногах у таку ранню годину. Я зайшла до нього без стуку. Нагорі мила підлогу Гейзел. Тепер будинок мав бездоганний вигляд. Геймітч не був п’яний як чіп, але й тверезим його назвати не можна було. Мабуть, чутки про те, що Ріпа повернулась до справ, таки правдиві. Я міркувала: може, краще буде вкласти його в ліжко, але Геймітч сам запропонував прогулятися до міста.

Тепер ми з Геймітчем розуміли одне одного з півслова. За кілька хвилин я розповіла йому все, що знала, а він поділився зі мною чутками про повстання в Округах 7 та 11. Якщо моя інтуїція мене не підвела, тоді виходить, що майже половина округів принаймні робила спроби підняти бунт.

— Ви й досі думаєте, що тут у нас нічого не вийде? — спитала я Геймітча.