— І чому це не дивує мене? — промовила я.

Я згадала, як у школі Піту завжди оточував натовп друзів. Узагалі дивовижно, як це він звернув на мене увагу, а не подумав, як усі, що я дивачка.

— Джоанна дала їм прізвиська — Клепка і Вольт, — розповів він. — Вона Клепка, а він Вольт.

— Отже, я була дурепою, думаючи, що вони можуть стати нам у пригоді. А все через те, що Джоанна Мейсон щось там сказала, перед рукопашною намащуючи собі цицьки олією, — огризнулась я.

— Власне, я думаю, що ці прізвиська в ужитку вже багато років. Я не хотів нікого образити. Я просто поділився з тобою тим, що дізнався, — виправдовувався він.

— Якщо хочеш знати, Вариста й Біпер дуже розумні. Вони винахідники. Вона неозброєним оком визначила, що між нами й продюсерами встановлене силове поле. І якщо ми маємо здобути союзників, я хочу, щоб ними стали Вариста й Біпер, — я жбурнула ополоник назад у каструлю з печенею, заляпавши нас обох підливою.

— Чому ти розгнівалася? — спитав Піта, витираючи з сорочки підливу. — Через те, що я дражнив тебе в ліфті? Вибач мені. Я думав, ти просто посмієшся, і ми про це забудемо.

— Не в тому річ, — похитала я головою. — Тут усе вкупі.

— Дарій? — уточнив Піта.

— Дарій. Ці Ігри. Геймітч примушує нас шукати союзників, — перелічила я.

— Ти ж сама розумієш, що вдвох нам із тобою не впоратися, — промовив він.

— Знаю я, знаю. Мабуть, Геймітч має рацію, — відповіла я. — Не кажи йому, що я це визнала, але він зазвичай має рацію в усьому, що стосується Ігор.

— Врешті-решт, вирішальне слово щодо наших союзників скажеш ти. Але зараз я працюю над Чичем і Сією, — сказав Піта.

— Проти Сії я нічого не маю, але Чича нам не треба, — заперечила я. — Принаймні поки що.

— Ходімо пообідаємо в його товаристві. Обіцяю, я не дозволю йому ще раз тебе поцілувати, — сказав Піта.

Я старалась як могла бути приязною не лише з Чичем, але і з рештою трибутів. По обіді я рушила до зони, де розповідали про їстівних комах, разом із трибутами з Округу 8 — Цецилією, яка залишила вдома трьох дітей, та Вовном, старезним чолов’ягою, який недочував і, здається, взагалі погано тямив, що навколо коїться, адже раз у раз намагався запхнути собі в рот отруйного жука. Мені хотілось якось їм натякнути на те, що я зустріла в лісі Твіду й Боні, але я не знала як.

Глянець і Кашеміра, брат і сестра з Округу 1, запросили мене майструвати гамаки. Я провела деякий час із ними. Вони поводились увічливо, але холодно. І весь час, поки ми працювали, я думала про те, що минулого року я особисто вбила обох трибутів з їхнього округу — Глорію й Мармура, а вони, либонь, були їхніми менторами. І мій гамак, і мою спробу потоваришувати з ними в кращому разі можна було назвати посередніми.

Потім я приєдналася до Енобарії, щоб повправлятися з мечем; ми обмінялись кількома репліками, і стало очевидно, що команди з нас не вийде. Коли ж я слухала поради з риболовлі, знову з’явився Фіней — для того, щоб познайомити мене з Магс, літньою жінкою з Округу 4. З її мови, нерозбірливої частково через місцевий акцент, а частково через параліч, я розуміла десь одне слово з чотирьох. Але присягаюся, вона здатна була змайструвати пристойний рибальський гачок із чого завгодно — з колючки, з пташиної кістки, з сережки. За якийсь час я перестала помічати тренера і просто намагалася скопіювати те, що робить Магс. Коли мені вдалося зладнати досить непоганий гачок, зігнувши цвяшок, та прив’язати його до пасма власного волосся, вона подарувала мені беззубу усмішку і промовила щось нерозбірливе — думаю, то була похвала. Раптом я згадала, як вона зголосилася добровольцем замість молодої істеричної жінки, якій випав жереб. Магс зробила це не тому, що сподівалась на перемогу. Вона хотіла врятувати дівчину, як я минулого року хотіла врятувати Прим. І я вирішила, що хочу, аби Магс була в моїй команді.

Чудово. Саме час сказати Геймітчу, що я волію, аби моїми союзниками були вісімдесятилітня стара та Клепка з Вольтом. Він буде в захваті.

Тож я покинула спроби потоваришувати і рушила до зони стрільби з лука, щоб трохи оговтатися. Тут чудово — можна спробувати постріляти з різних типів луків і скористатися різними стрілами. Тренер на ім’я Такс, побачивши, що нерухомі мішені я поціляю завиграшки, почав підкидати в повітря оті дурнуваті муляжі птахів, щоб я їх збивала. Спочатку мені це здалося нудним, але згодом стало навіть весело. Це й справді було схоже на полювання. Коли я легко перестріляла всіх пташок, тренер почав підкидати в повітря по кілька муляжів, щоразу збільшуючи число. Я забула про решту зон у спортзалі, про переможців, про те, як мені зле, і просто розчинилась у стрільбі. Коли мені вдалося підстрелити п’ять пташок за раз, я раптом усвідомила, що навколо так тихо, аж можна почути, як пташки падають на підлогу. Я обернулась — більшість переможців покинула свої заняття, щоб подивитись на мене. На їхніх обличчях відбивалися різні почуття — від заздрощів до ненависті, від подиву до відвертого захвату.

Після тренування ми з Пітою вешталися, чекаючи, поки Еффі з Геймітчем з’являться на вечерю. Коли нас покликали їсти, Геймітч негайно накинувся на мене.

— Щонайменше половина переможців вимагає від своїх менторів отримати тебе в союзники. І я знаю: це не тому, що ти в нас така привітна дівчинка.

— Вони побачили, як вона стріляє з лука, — пояснив Піта з усмішкою. — Взагалі-то я сам уперше побачив наживо, як вона стріляє. І збираюсь офіційно просити тебе про союзництво.

— Ти що, справді так добре стріляєш? — недовірливо перепитав Геймітч. — Так добре, що навіть Брут хоче з тобою об’єднатися?

Я знизала плечима.

— Тільки я не хочу об’єднуватися з Брутом. Мені до вподоби Магс і Округ 3.

— Ну звісно, — зітхнув Геймітч і замовив пляшку вина. — Я скажу всім, що ти поки ще міркуєш.

Після моєї вистави мене все одно ще трохи дражнили, але я більше не відчувала, що з мене підсміюються. Навпаки, тепер я відчувала, що переможці включили мене до свого кола. Впродовж наступних двох днів я спілкувалася майже з усіма, хто скоро опиниться на арені. Навіть із морфліністами, які з Пітиною допомогою розмалювали мене так, що я перетворилася на поле з жовтими квіточками. Навіть із Фінеєм, який цілу годину навчав мене вправлятися з тризубом в обмін на годину навчання стріляти з лука. І що ближче я знайомилася з цими людьми, то гірше ставало. Бо я не могла їх ненавидіти. Деякі мені навіть подобались. А деякі були такі нещасні, що інстинктивно хотілося їх захищати. Але всім їм доведеться померти, якщо я хочу врятувати Піту.

Останній день тренувань повинен був закінчитися нашими індивідуальними виступами. Кожен із нас мав п’ятнадцять хвилин, щоб здивувати продюсерів своїми талантами, але я й гадки не мала, що ми можемо їм показати. Ми з цього приводу навіть жартували за обідом. Із чим виступити: з піснями, танцями, стриптизом, байками? Магс, мову якої я тепер розуміла трохи краще, вирішила, що вона просто подрімає перед продюсерами. А я ніяк не могла вигадати, що робити мені. Мабуть, постріляю з лука. Геймітч велів їх здивувати, але всі мої ідеї вже вичерпалися.

За розкладом, як дівчина з Округу 12, я повинна була йти останньою. В їдальні ставало дедалі тихіше: трибути один по одному виходили, щоб виступити перед продюсерами. Поводитись непоштиво, виклично значно простіше, коли в кімнаті багато люду. Та коли трибути почали зникати за дверима, я не могла не думати про те, що жити їм залишилося лише кілька днів.

Нарешті ми з Пітою зосталися самі. Він потягнувся через стіл, узяв мене за руку.

— Ти вже вирішила, що показуватимеш продюсерам?

Я похитала головою.

— Цього року мені не вдасться зробити з них мішень: вони запобігливо встановили силове поле. Тому, напевно, майструватиму крючки для риболовлі. А ти щось вирішив?

— Гадки не маю. Шкода, що не можна спекти їм пирога, — сказав Піта.

— Знову камуфляж? — запропонувала я.

— Якщо морфліністи залишать мені фарби, — промовив він сухо. — Їх неможливо було відірвати від камуфляжної зони з першого дня тренувань.