Нарешті зала трохи стихла, і він промовив:

— Ну що ж, Катніс, усім очевидно, що сьогодні дуже емоційний вечір. Може, ти хочеш нам щось сказати?

Коли я заговорила, мій голос тремтів.

— Хіба що одне: мені дуже прикро, що ви не побачите мого весілля... але я рада що ви принаймні маєте можливість поглянути на мене в цій сукні. Правда ж вона... дивовижна?

Мені не потрібен був сигнал Цинни — я і сама чудово розуміла, що зараз — найліпший момент. Я повільно крутнулася, піднімаючи рукави важкої сукні над головою.

Коли я почула зойки, то подумала: це через мій приголомшливий вигляд. А тоді я помітила, що навколо мене щось вирує. Дим. Від вогню. Не від штучного полум’я, як на колісниці минулого року, а від вогню набагато реальнішого, який пожирав моє вбрання. Дим почав гуснути, і я запанікувала. Обпалені клапті чорного шовку злітали у повітря, а перли з дзенькотом розсипалися по сцені. Але я боялась зупинятися, та й шкіру не пекло, і в разі чого Цинна поряд. Тож я крутилась і крутилась. На частку секунди мені забракло повітря, оскільки дивний вогонь повністю мене поглинув. А потім в одну мить усе зникло. Я повільно зупинилась, міркуючи, чи не гола я та навіщо Цинні знадобилося спалювати мою весільну сукню.

Але я була не гола. На мені була сукня такого ж фасону, як і весільна, але чорна як вугілля, вся з маленьких пір’їнок. Я здивовано підняла довгі рукави — і в цю мить побачила себе на телевізійному екрані. Я стояла в усьому чорному, білі смуги були тільки на рукавах. Чи ліпше сказати на крилах.

Адже Цинна перетворив мене на переспівницю.

 Я й досі трохи жевріла, тому Цезар боязко простягнув руку і торкнувся мого вбрання. Білий вельон згорів, його замінив інший: чорний і гладенький, він прилягав до голови і ззаду кріпився до комірця сукні.

— Пір’я, — промовив Цезар. — Ти схожа на пташку.

— Так, гадаю, я схожа на переспівницю, — промовила я, злегка махнувши крилами. — Пташку, зображену в мене на брошці, яку минулого року я носила як талісман.

На обличчі Цезаря відбилося розуміння, і я усвідомила: він знає, що ця пташка є не лише моїм талісманом. Що вона стала символом чогось набагато вагомішого. І те, що в Капітолії вважатимуть епатажною зміною костюму, в округах буде сприйняте зовсім по-іншому. Але він швидко опанував себе.

— Знімаю капелюха перед твоїм стилістом. Думаю, ніхто не заперечуватиме, якщо я скажу, що такого дива на інтерв’ю ми ще не бачили. Цинно, покажись публіці!

Цезар жестом попросив Цинну підвестися. Цинна встав і дуже граційно вклонився. І раптом мені стало за нього дуже страшно. Що він накоїв? Цей його вчинок надзвичайно небезпечний. Чистої води вияв непокори. І він зробив це для мене. Я згадала його слова: «Не бійся. Свої емоції я завжди спрямовую в роботу. Так я не завдам болю нікому, окрім себе». Та я боялася, що цього разу він нашкодив собі занадто сильно. Підтекст мого вогняного перетворення не пройде повз увагу президента Снігоу.

Публіка, яка закам’яніла в мовчанні, вибухнула шаленими оплесками. Я ледве розчула гонг, який сповіщав, що мої три хвилини збігли. Цезар подякував мені, і я сіла на місце, — тепер моя сукня була легка як повітря.

Коли Піта йшов повз мене на своє інтерв’ю, він не схотів зустрітися зі мною поглядом. На своє місце я сіла обережно, але в цьому не було потреби, бо якщо не зважати на поодинокі цівки диму, я була, здається, неушкоджена, тож я звернула всю свою увагу на Піту.

Піта й Цезар чудово трималися в парі ще з минулого року. Здатність невимушено обмінюватись репліками, жартувати, природно перевести мову на зворушливі речі, як-от Пітині почуття до мене, забезпечило їм великий успіх у публіки. Сьогодні вони також легко почали бесіду, пожартувавши про вогонь, пір’я та пересмажену птицю. Але всі бачили, що Піта чимось заклопотаний, тож Цезар перевів мову саме на те, що цікавило всіх.

— Піто, розкажи нам, як то було: після всього, через що ви пройшли, дізнатися про Червону чверть? — спитав Цезар.

— Це був шок. Уявіть собі, тільки-но я дивився, яка чарівна Катніс у всіх цих весільних сукнях, а вже за мить... — Піта не договорив.

— Ти збагнув, що весілля не буде? — м’яко поцікавився Цезар.

Піта довго мовчав, ніби щось вирішуючи. Він огледів зачаровану залу, потім втупився в підлогу — і врешті- решт звів очі на Цезаря.

— Цезарю, як ви гадаєте, наші друзі тут усі вміють берегти таємниці?

Залою прокотився ніяковий сміх. Що Піта мав на увазі? Берегти таємницю від кого? Нас бачить уся країна.

— Я в цьому впевнений, — промовив Цезар.

— Ми вже одружились, — тихо промовив Піта.

Натовп здивовано загудів, а я сховала обличчя в брижі своєї спідниці, щоб ніхто не запримітив мого спантеличення. Що, чорт забирай, він робить?

— Але... як таке може бути? — спитав Цезар.

— О, це було неофіційне одруження. Ми не ходили до Будинку правосуддя, не підписували жодних паперів. Але у нас в Окрузі 12 існує традиційний шлюбний ритуал. Не знаю, чи є щось подібне в інших округах, але в нас це робиться так, — сказав Піта й коротко описав церемонію з підсмажуванням хліба.

— Ваші родини були присутні? — спитав Цезар.

— Ні, ми нікому про це не казали. Навіть Геймітчу. Та й мама Катніс навряд чи б це схвалила. Але розумієте, ми знали: якщо одружимось у Капітолії, не буде нашої традиційної церемонії. До того ж ми вже не хотіли чекати. Тож одного дня просто одружилися, — розповів Піта. — І тепер почуваємося справжніми молодятами — ця церемонія важить для нас більше, ніж папірець чи вечірка.

— Отже, це сталося ще до оголошення Червоної чверті? — уточнив Цезар.

— Певна річ, до оголошення. Ми б так не вчинили, якби знали, що станеться, — промовив Піта, і голос його посумнішав. — Але хто ж міг припустити, що на нас чекає нове випробування? Ніхто. Ми пройшли крізь Ігри, ми стали переможцями, здавалося, всі в захваті, що ми разом, а потім — р-р-раз... Ну хто міг таке передбачити?

— Звичайно ж, Піто, ви не могли цього передбачити, — Цезар поклав руку йому на плече. — Як ти правильно сказав, ніхто не міг знати, що таке станеться. Але я повинен зізнатися: я щасливий, що ви провели разом бодай кілька щасливих місяців.

Шалені оплески. Наче підбадьорена ними, я підвела обличчя і всміхнулася до аудиторії вдячно, але не без тіні трагічності. З пір’я ще де-не-де струменів димок, і від цього мої очі дуже доречно почервоніли.

— А я не щасливий, — відповів Піта. — Шкода, що ми не дочекалися, щоб усе відбулось офіційно.

Це здивувало навіть Цезаря.

— Але трохи — це ж ліпше, ніж нічого.

— Цезарю, мабуть, я думав би так само, — гірко промовив Піта, — якби не дитина.

Отакої! Знову він за своє. Кинув бомбу, яка звела нанівець зусилля всіх трибутів, що виступали до нього. А може, й ні. Можливо, цього року він просто запалив ґніт на бомбі, яку змайстрували інші переможці в надії, що хтось її підірве. Можливо, я в своїй весільній сукні. Не відаючи, що я цілком залежу від таланту Цинни, в той час як Піті не потрібно нічого: він кмітливий від природи.

Коли бомба вибухнула, навсібіч полетіли звинувачення в несправедливості, варварстві й жорстокості. Навіть найбільші прихильники Капітолія, найкровожерливіші любителі Ігор не могли бодай на мить не відчути, наскільки ситуація жахлива.

Я вагітна.

Слухачі не одразу перетравили новину. Вона вразила й поступово проникла до глибини душі, підхоплена різними головами — і натовп застогнав, як отара поранених тварин: ремствував, лементував, кликав на допомогу. А я? Я знала, що на всіх екранах крупним планом показують моє обличчя, але не робила жодних спроб сховатися. Бо в ту мить я також перетравлювала те, що сказав Піта. Хіба не цього я жахалась найбільше, коли мова заходила про весілля, про майбутнє? Втратити своїх дітей на Іграх? А зараз так і могло бути, хіба ні? Чи не тому я все життя вибудовувала захисні стіни, лякаючись на саму думку про одруження й родину?