Селянин пішов, а соловейко лишився сидіти на кущі. Він сидів і все думав, думав, думав. І хоч був він маленький та з вигляду непоказний, зате тямущий. Він усе зрозумів.

Соловейко радісно стріпнув крильцями, розтулив дзьобика й весело затьохкав-заспівав.

— О, який гарний кущ! Який чудовий! На ньому родять плоди, яких не можна їсти, але вони найкращі в світі! Кращі за найсмачніші ягоди! Бо вони потрібні всім, всім, всім!

Соловейко закинув свою невеличку голівку назад і все тьохкав, співав…

— Ні, ця коробочка не порожня! Ні! В ній народилися білосніжні пушинки! Вони прекрасні, як саме життя! Пушинки розлетілися по світу на радість усім, усім, усім!

А що ж соловейко мав робити? На те він і соловейко, щоб тьохкати-співати.

Відтоді соловейко ніяк не вгамується і все співає, співає, співає. Він хоче, щоб усі на світі — люди, птахи, звірі — знали, який чудовий у нього кущ. Бо в його коробочці народжуються білосніжні пушинки. Вони прекрасні, як саме життя.

— Найдорожче не те, що можна з'їсти, — співає соловейко, — а те, що потрібне всім, всім, всім!..

МЕТКИЙ ГОРОБЧИК

Знайшов якось горобчик горошину. Клюнув раз, клюнув другий — ніяк не розклює. Взяв він горошину в дзьоб і полетів до млина молоти. Та от біда: застрягла горошина в жорнах! Дістає її горобець і так, і сяк — нічого не виходить. Розсердився він та як крикне до млина:

— Ану віддай горошину!

А млин мовчить собі. Горобець мерщій до тесляра:

— Тесляре, тесляре, розламай млина, дістань мою горошину! А то що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати?

А тесляр відповідає:

— Чи ти ба! Через горошину та млина ламати? Ану киш звідси!

Горобець — до раджі, жалітися.

— Раджо, раджо, покарай тесляра! Не хоче він млина ламати, не хоче млин горошини віддавати! А що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати?

— Ну й дурний ти горобчик! — каже раджа. — Ану киш звідси! І чого ото цвірінькати! Через якусь горошину карав би я тесляра?..

Полетів горобець до рані — дружини раджі.

— Рані, рані! — просить. — Скажи раджі, щоб він покарав тесляра. Не хоче той млина ламати, не хоче млин мені горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати?

А рані й відповідає:

— Велике діло — горошина! Не буду я раджу турбувати.

Полетів горобчик до змії та й просить:

— Зміє, зміє, вкуси рані! Не хоче вона раджу турбувати, не хоче раджа тесляра карати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати?

А змія й каже горобцеві:

— Горошину? Ти що — з глузду з'їхав? Дуже мені треба через якусь горошину рані кусати!

Знайшов горобець палицю та й ну благати:

— Палице, палице! Набий змію! Не хоче вона рані кусати, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра карати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати?

— Ба, горошина! — відповідає палиця. — Буду я через якусь горошину змію лупцювати! Іди геть!

Горобець — до вогню.

— Вогню, вогню! — каже. — Спали палицю! Не хоче вона змію набити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра карати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як голодному по білому світу літати? Вогонь і відповідає:

— Отакої! Щоб через якусь горошину палицю палити?

Горобець прилетів до моря:

— Море, море! Погаси вогонь! Не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палиця змію бити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра покарати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як по білому світу літати?

Море й відказує:

— Дурний ти горобець! Велике діло — горошина! Хто ж через неї буде вогонь гасити? Лети собі геть!

Полетів горобець до слона та й просить:

— Слоне, слоне! Випий усе море! Не хоче воно вогонь гасити, не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палицю змія побити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра карати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як по білому світу літати?

Слон як крикне у відповідь:

— Випити море?! Буду я через горошину море випивати! Геть з очей!

Горобець полетів у ліс. Просить ліану:

— Ліано, ліано! Обвийся навколо слона, задуши його! Не хоче він море випити, не хоче море вогонь погасити, не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палиця змію набити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра покарати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як по білому світу літати?

А ліана й каже:

— Не буду я слона душити. Не варта того твоя горошина.

Тоді горобець — до миші:

— Мишо, мишо! Перегризи ліану! Не хоче вона слона задушити, не хоче слон море випити, не хоче море вогонь погасити, не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палиця змію набити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра покарати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А як мені жити? Що їсти? Як по білому світу літати?

— Через горошину та ліану гризти? — відповідає миша. — Дуже мені треба!

Полетів горобець до кота:

— Котику, котику! Злови мишу! Не хоче миша ліану перегризти, не хоче ліана слона задушити, не хоче слон море випити, не хоче море вогонь погасити, не хоче вогонь палицю спалити, не хоче палиця змію набити, не хоче змія рані вкусити, не хоче рані раджу турбувати, не хоче раджа тесляра покарати, не хоче тесляр млина ламати, не хоче млин моєї горошини віддавати. А що мені їсти? Як жити? Як по білому світу літати?

А кіт саме був дуже голодний. Почув про мишу та й каже:

— Зловити мишу? Ану ходімо!

Миша як побачила кота, відразу й перелякалася.

— Котику, котику! — пищить. — Не лови мене, я перегризу ліану!

Ліана як побачила мишу, то й каже:

— Мишко, мишко, не перегризай мене, а обів'юся навколо слона й задушу його!

Слон як побачив ліану, то й затрубив:

— Ліано, ліано, не души мене, я все море вип'ю!

Море як побачило слона, то й зашуміло:

— Слоне, слоне, не випивай мене, я погашу вогонь!

А вогонь крикнув:

— Не гаси мене, море! Спалю я палицю!

А палиця стала благати:

— Не пали мене, вогню, наб'ю я змію!

А змія просичала:

— Не бий мене, палице, вкушу я рані!

А рані, як побачила змію, почала просити:

— Не кусай мене, зміє, я потурбую раджу!

І рані попросила раджу покарати впертого тесляра.

Раджа покликав тесляра, звелів розламати млина й дістати горошину. Що діяти бідному тесляреві? Розламав він млина й дістав горошину. Горобчик схопив горошину та й полетів по білому світу.

СПРАВЕДЛИВИЙ ВИРОК

Були собі три купці. Одного звали Білобородий, другого — Безбородий, а третього — Лисий. Вони й були такі. Купці як купці — скупуваті, хитруваті, до грошей охочі.

І мали купці комору, де зберігали крам — килими, шовки, сарі, дготі й таке інше. І дуже вони боялися злодіїв, понад усе на світі. Через це й найняли в комору сторожа, якого звали Ані.

Та купців підстерігала зовсім інша біда. В коморі завелися миші й почали їсти крам.

Тоді Білобородий, Безбородий і Лисий сказали сторожеві:

— Іди на базар і купи доброго кота!

— Нащо йти на базар? — відповів Ані. — Купіть мого кота.

— І скільки ж ти за нього хочеш? — питають купці.

— Та не дорого, — каже Ані. — По монеті за лапу.

Тоді Білобородий, найскупіший і найхитріший серед купців, питає:

— А в твого кота скільки лап — чотири?

— А скільки ж! — відказує сторож.