Звідницям, що торгують «кавалерами без дам», дають від двох до п’яти років ув’язнення, а самих «кавалерів без дам», на відміну від повій тих часів, коли ще панував чоловік, карають немилосердно суворо. Власне, правосуддя виходить із того, що експлуатація їх, незаперечна з економічного погляду, «не допомагає забути їм про колишнє своє панування, бо вони й тепер відчувають це панування під час статевих стосунків». Саме тому їх і засуджують аж до десяти років ув’язнення. Проте цей термін їм можуть зменшити до одного року, якщо вони. згодяться прийняти посвячення в скопці. Але така вже «невиліковна статева гординя в цих упертюхів», що досі жоден із них не згодився достроково вийти на волю на таких умовах».

Удови або неодружені жінки середнього віку, про яких ми розповідали, колись мали чоловіків або коханців. Тож їм можна «пробачити звички, що в них раніше виробилися». Але що сказати про юних дівчат і властиві їм моральні збочення? У школах, коледжах та університетах щодня почали читати лекції із статевого виховання, які викривають пригнічення жінки чоловіком упродовж багатьох століть, залежність рабині від хазяїна, до якої неодмінно призводять будь-які взаємини з ним, садистський і брутальний характер його обіймів, ризик завагітніти й заразитися венеричною хворобою від партнера й нарешті всю марноту статевих стосунків, бо органом відчуття втіхи є Клітор. Незважаючи на все це й на пильний нагляд за дівчатками, незважаючи на те, що вони ніколи не бачать юнаків свого віку, бо тих переховують по віддалених фермах, чимало з них страшенно прагнуть зв’язків, від яких їх оберігають.

Пишучи про «зв’язки», авторка статті мала на увазі не «кавалерів без дам» і не скромні будинки на лоні природи, ціни за ночівлю в яких були недоступні для юних дівчат. Ці злочини щоденно кояться в містах «і, я б сказала, на наших очах».

«Ось випадок, — писала далі Дебора Грімм, — на жаль, не поодинокий, про який я розповім детальніше, бо він має суспільне значення. Ідеться про містера Б., сімдесятип’ятирічного протестантського пастора, що живе в Далласі. В нього зіпсувався автомобіль, і коли він добирався пішки додому, на нього напали двоє дівчат. З револьверами в руках дівчата — вони виявилися сестрами — примусили старого сісти в їхній автомобіль і— повезли його до самотнього будинку на околиці міста, який належав їхній тітці, що саме кудись поїхала. Про все, що потім сталося, містер Б. розповів на судовому процесі, відповідаючи на запитання жінки-адвоката, яка його захищала.

АДВОКАТ Б. Чи можете ви розповісти, що було, коли Меггі й Бетсі привезли вас до того будинку?

Б. Чи конче треба відповідати на це запитання?

СУДДЯ. Ви повинні це зробити. Не забувайте, що ви тут як співучасник, а не як свідок. У ваших інтересах допомогти правосуддю дізнатися правду про цю сумну справу.

Б. Постараюсь, ваша честь. (Пауза.) Меггі й Бетсі завели мене до кімнати і, погрожуючи зброєю, наказали роздягтися.

СУДДЯ. Ви підкорилися?

Б. У мене не було вибору.

СУДДЯ. Відповідайте, так чи ні.

Б. Так.

АДВОКАТ Б. Що вони вчинили потім?

Б. Прив’язали мене до ліжка.

АДВОКАТ Б. Горілиць чи долілиць?

Б. Горілиць.

АДВОКАТ Б. Руки й ноги вам теж зв’язали?

Б. Так.

АДВОКАТ Б. Що сталося потім?

Б. Вони спокусили мене.

СУДДЯ. Говоріть голосніше.

Б. Вони спокусили мене.

АДВОКАТ Б. Як?

Б. Меггі довго мене гладила, а тоді сіла на мене обличчям уперед.

АДВОКАТ Б. А потім?

Б. Бетсі била мене по обличчю й усіляко обзивала.

АДВОКАТ Б. Чому?

Б. Вона не розуміла, що тепер я вже був ні на що не спроможний.

АДВОКАТ Б. Що ви зробили?

Б. Спробував їй пояснити, що в моєму віці спроможність так швидко не повертається.

АДВОКАТ Б. Вона задовольнилась вашим поясненням?

Б. Ні. Вона була дуже наївна.

СУДДЯ. Що ви цим хочете сказати?

Б. Бетсі гадала, що спроможність у чоловіка залежить від його волі.

АДВОКАТ Б. Що було далі?

Б. Бетсі вийшла купити чогось поїсти. У мене з носа текла кров, і Меггі мені допомогла й утішила мене. Ще й відв’язала від ліжка. Потім повернулася Бетсі З продуктами й собачим нашийником.

СУДДЯ. Ви хочете сказати — із священицьким комірцем[21]?

Б. Ні. Йдеться про справжній собачий нашийник з досить довгим шкіряним повідцем.

АДВОКАТ Б. Що було далі?

Б. Бетсі накинула на мене нашийник, розв’язала мені руки й ноги і, тримаючи в одній руці повідець, а в другій револьвер, повела мене до кухні. Там вона примусила мене лізти навкарачки під стіл.

АДВОКАТ Б. А потім?

Б. Вони їли.

АДВОКАТ Б. Вони були вдягнені?

Б. Ні. Обидві були голі.

АДВОКАТ Б. Вони вас нагодували?

Б. Ні. Бетсі була проти цього. Вона дала мені копняка під столом і погрозливим тоном спитала, чи до мене вже повернулася спроможність. Я знову пояснив їй, що це неможливо, оскільки мене б’ють, ображають, ще й морять голодом.

АДВОКАТ Б. Що було потім?

Б. Дівчата почали сперечатися. Бетсі хотіла лупцювати мене доти, доки я, мовляв, усе зрозумію. А Меггі була проти. Вона твердила, що ніжністю вони доможуться більшого. На щастя, вона взяла гору в цій суперечці.

АДВОКАТ Б. А далі?

Б. Дівчата посадовили мене за стіл, хоч собачого нашийника з мене й не зняли, дали їсти й пити.

АДВОКАТ Б. Що то був за напій?

Б. Віскі.

АДВОКАТ Б. Ви багато його випили?

Б. Боюся сказати, але більше, ніж треба. В мене сплохували нерви.

СУДДЯ. Скільки саме ви випили?

Б. Півпляшки.

АДВОКАТ Б. Що було далі?

Б. Коли я випив, Бетсі зажадала, щоб я її гладив.

СУДДЯ. Де це відбувалося?

Б. Я вже сказав, на кухні. Бетсі смикала мене за повідець, щоб я підійшов до неї ближче. І розмахувала револьвером.

АДВОКАТ Б. Що зробили ви?

Б. Я скорився.

АДВОКАТ Б. Далі.

Б. Згодом Бетсі помітила, що до мене повернулася снага. Вона посадовила мене й сама сіла зверху.

СУДДЯ. Вона була незаймана?

Б. Не можу сказати. Я був трохи п’яний.

АДВОКАТ БЕТСІ. Я хотіла б зауважити, що снага повернулася до містера Б. цілком мимовільно.

АДВОКАТ Б. Я заперечую, ваша честь! На Б. накинули нашийника, йому погрожували револьвером, його били та ображали. Його напоїли!

СУДДЯ. Заперечення не приймається.

АДВОКАТ БЕТСІ. Я хотіла б звернути увагу присяжних на зізнання підсудного: снага повернулася до містера Б. не тому, що його гладила Бетсі, а тому, що він, навпаки, безсоромно гладив малолітнє дівча.

АДВОКАТ Б. З її наказу і під загрозою револьвера.

АДВОКАТ БЕТСІ. А хіба Б. усвідомлював ту загрозу, коли до нього повернулася чоловіча снага? Запевняю, що ні!

АДВОКАТ Б. А я кажу, що усвідомлював. Загальний контекст залякування й погроз випливає вже з того, що Б. силоміць привезли до цього будинку. Мало місце зґвалтування.

АДВОКАТ БЕТСІ. Я заперечую проти того, що чоловіка можна зґвалтувати. Саме повернення до нього снаги — ознака його агресивності.

АДВОКАТ Б. Не забувайте, що йдеться про чоловіка, якого на кухні прив’язали повідцем до стільця й залякували револьвером.

АДВОКАТ БЕТСІ. Тут ідеться, певна річ, про еротичні ігри. Вони не могли не сподобатися Б. І не завадили припливу до нього чоловічої снаги. Навіть більше, Б. залишався в тому будинку цілих два тижні — так би мовити, поневолений двома сестрами! Та хто повірить, що такий дужий чоловік, як Б., не знайшов би нагоди втекти?

АДВОКАТ Б. Він був весь час прив’язаний.

АДВОКАТ БЕТСІ. То й що?! Якби чоловіча снага до нього більше не поверталася, то Бетсі й Меггі не забарилися б його відпустити.

На цьому, — писала далі Дебора Грімм, — я закінчую наводити уривки із звіту про цей ганебний судовий процес. Слід додати тільки, що суд відмовився визнати двох дівчат винними в тому, що вони викрали Б., поневолили його й зґвалтували. Однак за аморальну поведінку їх усе ж таки засудили до одного року поселення у виправному будинку для малолітніх. Що ж до містера Б., то він дістав п’ять років ув’язнення.