Високої якостi Смарагд, що перебував у славi при королiвськiм дворi, пише своєму приятелевi Дiамантiю таке:

"Люб'язний друже!

Шкодую, що не дбаєш за честь свою i живеш, похований у попелi.

Твоя вартiсть менi вiдома. Вона гiдна чесного й поважного мiсця, але нинi ти подiбний до свiчника, що свiтить сокровенним свiтлом, але схоронений під спудом. Навiщо це свiтло, коли воно не дивує i не звеселяє людськi погляди?

Цього тобi й бажаю, з шанобою — друг твiй Смарагд”.

"Дорогий друже! — вiдповiдає Дiамант. — Наше з видноти свiтло живить лише людське марнославство. Хай уже вони дивляться на сяюче небо, а не на нас. Ми лише кволий його вiдблиск. А цiна наша, чи ж бо честь, завжди лишається всерединi нас. Полiрувальники не дають її нам, а вiдкривають. Вона виднотою i людською похвалою не збiльшується, а зневагою, забуттям та огудою не зменшується.

Лишаюся з такими гадками — твiй друг Дiамантiй.

С и л а.

Цiна i честь — одне i те ж. Хто не має нiчого в собi, той прибирає зовнiшнього блиску, натягає маску фальшивого дiаманта i злодiйської монети. Назворот у народi кажуть так: "Зробили Абрама чесним чоловiком". А варто було б казати так: "Засвiдчено перед людьми про Абрамову честь". Освiта чи вiра Божа, милосердя, великодушнiсть, справедливiсть, постiйнiсть та цнотливiсть — ось цiна наша й честь! Давня приказка (свiдчить): "Дурень шукає мiсця, а розумного i в кутку видко”.