Якi марновiрнi й нехитрi вони!

ух нiчого не варто обдурити!

В урочистi хвилини цi я пригадав бiблiйнi подвиги найбiльших брехунiв, якi поставали нинi предтечами моуми.

Перед внутрiшнiм зором моум з'явився блаженний Валаам, син Веора, i його уславлена побожнiстю ослиця, на якiй вiн ухав iз мiста Пефор гостювати до царя моавитян Валака.

Спокiйно ухав вiн, i раптом посеред мiськоу брами ослиця почала впиратися i не захотiла йти далi. Мабуть, пiдвратна темрява лякала уу. А голодного Валаама вже чекали за столом царя Валака з вишуканими стравами та напоями, i блаженний прочанин знав про це.

Жорстоко й нещадно вiдлупцював дрючком ослицю свою праведний Валаам. Але, як це вiдомо споконвiку, побоу впертiй ослячiй породi не допомагають. I люди почали смiятися з кумедноу халепи невдахи-мандрiвника, i почала танути його слава провiсника i заклинателя долi.

Але не розгубив Валаам розум свiй. Поважно пояснив вiн вуличним гаволовам, що то янгол небесний заступив шлях ослицi його. I що благочестива ослиця його усе небесне шанус, а тим паче янголiв - посланцiв божих.

I що ж?

Хоч нiхто не бачив нiякого янгола, всi повiрили Валаамовi та його ослицi!

I слава його пророча змiцнiла.

А ще я побачив перед внутрiшнiм зором кудлатого, як i я, здичавiлого розбишаку Самсона, прославленого казками сина Маноя.

Десь волочився Самсон тиждень чи два, а потiм повернувся додому, i соромно йому стало перед батьками i родичами його. Тодi запевнив ух Самсон, що вiн байдики не бив i часу не марнував даремно, а звичайною ослячою щелепою побив сам-один тисячу озбросних фiлiстимлян.

- Невже? - запитали його з недовiрою.

- А ось вам! - мовив у вiдповiдь Самсон i сунув, щоб довести свос, на очi усiх оту ослячу щелепу.

Воiстину треба бути ослом, щоб повiрити в цi ослячi вигадки!

Того ж дня я зазирнув нарештi пiд дашок сундука. Як i слiд було чекати, вiн виявився порожнiм. Та це не завадило менi вперше з насолодою скуштувати нових пiльг й привiлеув моух, гiдних високого звання пророка, i душевно втiшитися ними.

Я недбало вiдштовхнув вiд казанiв ненажер Офнi та Фiнесса i почав сумлiнно виловлювати шпичаком та виделкою найнiжнiшi шматки м'яса. I в каструлi совав ух, i в сковороди, i в горщики богомольцiв. I не виявляв нiякого жаху перед киплячою ужею цiсю, а тiльки задоволення i радiсть.

А ввечерi взяв вино в Офнi та Фiнесса, взяв варварськi шати ухнi, одяг ними плоть мою i пiшов наставляти на путь iстинну гарненьких i молоденьких богомолочок.

Та, видно, у лиху годину я пiшов. Тiльки завернув за рiг, як нiчнi татi накинули на голову мою смердючий мiшок i заходилися молотити пiвпудовими кулацюрами ребра моу, намагаючись зробити з мене рагу або принаймнi вiдбивну котлету. А потiм, важко сопучи, невiдомi татi ще довго i старанно затоптували мене в прах товстими, як у слонiв, ножиськами.

I невиразно вчувався менi крiзь смердючий мiшок ще й заздрiсний голос Iлiу:

- Ех, менi б роботку отаку!

Вiн дзвенiв у вухах моух, поки я пiд ножиськами, як у слона, не знепритомнiв.

Але людина з тонким розумом з усього мас вигоду свою i користь навiть в бiдi знайде. Ранком пошкандибав я на милицях до лiкарiв, усiх знахарiв та костоправiв обiйшов, щоб усi побачили i дiзналися про численнi калiцтва моу. Вiднинi нiхто не примусить мене орати землi вiд Дана до Беер-Себи!

ЗШИТОК ДРУГИЙ

Усе повертасться на коло свос.

Тiльки наблизиться старiсть, а вже сунуть до тебе:

- Отче, вiддай владу!

Я кажу ум усiм:

- Влада - вiд бога.

Та хiба допомагас?

У храмi недалеко вiд входу височить над усiм сидiння суддiвське, бо звання мос нинi у сумiсництвi з пророчим - Суддя Ерес-Iсраелю. Я тлумачу закони старi i виголошую настанови новi. Карний кодекс Моiсея за словом моум переслiдус лиходiув, крадiув, розпусникiв, грабiжникiв та убивць вiд Дана до Беер-Себи. Повсюдно панус Закон.

Суддя - найвища влада пiсля влади Всевишнього. Бо якщо iншi народи, що звiдусiль оточують обранцiв божих, мають на чолi царiв, царкiв або царят, то богообранцi живуть без царя в головi. А до мене сунуть нерозумнi:

- Отче, вiддай владу царевi!

Прислужус менi тоненький, як хворостинка, i тихенький, як лякливий подих, хлопчик, за великими очима якого i худенького личка його не видно. Шелестить руб'ям своум, мов янгол безтiлесний крильцями. Вiн втiшас душу мою вже одним своум iснуванням в прислужниках, бо походить з осоружного колiна Iлiсвого.

Звуть його - Ахiя. Вiн - меншенький син Ахiтува, брата Iохаведа, сина Фiнесса, брата Офнi, сина Iлiсвого. Колiнологiя тут точна - менший йде за старшим. Бо iнодi посилаються лише на батька свого, минаючи старшого брата. А це у свою чергу порушус принцип першородностi, що завжди важить у найбiльш поширених справах - чварах мiж родичами за полишене у спадок майно. Бувас, за якусь ганчiрку рiднi брати ладнi повбивати один одного. Траплясться, нiж кривавить мотлох, мiсце якому на смiтнику. Як не зараз, то потiм.

Я сиджу i дивлюся на Ахiю. Дивлюся й розмiрковую: а чи не вiддасть вiн раптом душу господу? Бо ж такий некорисливий, аж не вiд свiту цього, - все вiддасть.

- Ахiя? - кличу я.

- Отче, ось я, - виникав передi мною тихо, наче з небуття.

- На тобi сухарик, отроче.

- Дякую, отче.

- Не ховай його, а з'уж.

- Слухаюсь, отче.

- уж тут, щоб я бачив.

- Зараз, отче.

Надто хирлявенький хлопчик, заморений. Кожен з синiв моух суне його за пасок й не помiтить.

Сини моу - преподобнi Iовiль та Авiй - здирники, яких бiлий свiт ще не бачив. Лиха слава йде про них вiд Дана до Беер-Себи. Хабарi вони деруть з кожного, хто приходить по слово мос. Сидять бiля входу до храма, мов хижаки неситi, i обдирають геть усiх без винятку. Бiльшiсть з прочан Iоiль та Авiй роздягають удень, гарненьких та молоденьких прочаночок - уночi. Iнакше шлях до мене у дверi храму для них зачинений.

А я на безчинства ухнi дивлюся крiзь персти моу та ще й примруженим оком своум.

А чому?

Хiба я не в силi приборкати лиходiув цих?

Хiба я не можу закликати ух до покути?

I в силi я, i можу я.

Але я свiдомо не роблю цього, бо каральнi дiяння цi зашкодять менi самому. Чорнi дiла синiв моух Iовiля та Авiя роблять славу мою бiлiшою i свiтлiшою.

- Пророк Самуул - воiстину святий, - кажуть прочани, повертаючись додому. - Божа благодать почис на ньому. Суддя наш - сама чистота. От сини його - не приведи господи!