Вiдмiннiсть лише на одну лiтеру!

Хiба не дотепно?

Ну, хто тепер наважиться звинувачувати архисвятого патрiарха Авраама i його цнотливу, благочестиву Сарру за грiхи якихось там блудодiйних мерзотникiв Аврама та Сари? Та якщо хтось патякатиме, Авраам з Саррою вмить притягнуть облудника до суду за образу ухнiх священних осiб!

Отак благочестиво розмiрковуючи, я бадьоро мiряв та мiряв ногами твердь земну, неухильно наближаючись до моря.

8. ОКО БАЧИТЬ ДАЛЕКО, А РОЗУМ ГЛИБОКО

"Ми часто кажемо: "Його совiсть гризе..."

Ви собi уявлясте, що було б, коли б совiсть

справдi зуби мала?"

Федiр МАКIВЧУК.

Старець Авiмелех наставляв:

- Не украдь!

Спирасться, бувало, обiруч на бiблiйний фолiант i рече:

- Не убiй!

Якщо подумати, вiн недарма спирався на святе письмо. Адже Бiблiя збiрник унiкальних кримiнальних iсторiй. Суцiльний тобi детектив! З неодмiнною мораллю, як воно i годиться: злочинця настигне неминуче покарання.

Загальна думка була проста: усi люди - грiшники, або ж, як по-сучасному, злочинцi. Така вже людська природа, i нiкуди вiд неу не втечеш. Бо ж неможливо втекти вiд самого себе! Злочин, немов тiнь, чатус за плечима кожного грiшника, а в грiшниках ходять усi посполитi.

А з чого воно почалося?

З грiхопадiння прабатькiв усього нещасного роду людського Адама i рви.

А жилося ж ум: уж - не хочу, пий - не можу!

Не знали i не вiдали, що воно таке батькувати долю у голодi i холодi.

А все одно потягло на крадiжку!

- Адамцю, ну-мо пiшли оту яблуньку потрусимо!

- Та ти що?

- Яблучко хочу!

- Чи ти з глузду з'ухала?

- А що такого?

- Та ж Всевишнiй заборонив яблуню чiпати!

- Ну й дурень!

- Хто дурень?

- Ти, Адамцю!

- Я дурень?

- А хто ж iще? Ти про кого подумав?

- Добалакались!..

- Бо ти - впертюх!

- Я ще й винен?

- Адамцю, ну, подумай сам: якщо ми з'умо по манюсiнькому яблучку, то хiба вiн збiднiс? З торбою пiде? Душу з нас за яблучко витрусить?

- Скупому душа дешевша гроша!

- А менi.. яблучка хочеться...

- Ну, добре, ходiмо по яблука!..

А йшлося зовсiм не про те, збiднiс Всевишнiй чи не збiднiс.

Не було мови й про таку дрiбницю, пiде вiн з торбою на путiвцях старцювати чи не пiде.

Рiч полягала у принципi - заборонi порушувати святi норми приватноу власностi.

Але ж знов-таки сказано: не спiйманий - не злодiй.

Та хiба прабатьки мали кримiнальний досвiд? Хiба вмiли вправно заховати слiди? Хiба мали поняття про алiбi?

Нажерлися яблук та й полiзли спати у кущi!

Застукав ух Всевишнiй на гарячому, а цi недотепи одразу розрюмсалися та й розкололися:

- То вона мене на грiх звабила!..

- А мене - яблучко...

А Всевишнiй ум на те повчально проказус:

- На чужий коровай рота не роззявляй!

Перехресний допит, дiло в суд, останнс слово перед вироком i - "в дальний путь, на долгие года", туди, де i холодно, i де голодно...

Цiкаво, що тодi було запроваджено перший у свiтi фах - професiю сторожа. Бо приставив Всевишнiй до яблунi на варту приватноу власностi херувима з вогненним мечем. Але той перший грiх глибоко закорiнився - усi хлопчаки i досi з яблунь починають.

От Каун, той уже був тямущий мужик! Вiн постарався все обмiзкувати наперед. А коли порiшивтаки свого брата Авеля, то навiть i в думцi не мав колотися.

Всевишнiй, що провадив слiдство у тiй найпершiй "мокрiй" справi, дуже хитро, нiби мимохiдь запитав прадавнього мордувавцю:

- Кауне, де Авель, брат твiй?

А Кауновi хоч би що - затявся, та й годi:

- Запитайте у нього самого! Хiба я сторож йому? Звiдки знати менi, де вiн вештасться i байдики б'с?

- Так уже i не знасш?

- У мене своух справ - по саму зав'язку! Тiльки встигай повертатися...

Якщо розiбратися, то божа Канцелярiя - це вселенський карний розшук, в якому янголи, херувими i серафими слугують судовими виконавцями. Архангели - верховна колегiя. Але всi дiла вершить премудрий Всевишнiй, сам-один у трьох лицях: бога-Слiдчого, бога-Прокурора i богаСуддi.

Та ось що не подобасться в цiй небеснiй каральнiй установi, особливо з огляду на прийдешнiй поголовний Страшний суд ("злочинцiв буде покарано!"), це повна вiдсутнiсть хоч такоу-сякоу адвокатури. Захиститися - нiяк! То вже, знасте, не демократично...

Але про що це я думаю?

Геть з голови крамолу!

Хiба не мене, смиренну овечку, обрано для втiлення у життя смертних задумiв бога-Слiдчого, бога-Прокурора i бога-Суддi? Сказано: путi господнi незвiданi. То менi тiльки здасться, що простую я навмання. Насправдi мене веде Промисл божий туди куди слiд. Вибач, о Милосердний, мимовiльний грiх мiй незумисного розумування! Адже тобi. Всевидющому, згори видко, що я прудко прошкую на завбаченому тобою шляху. А твоя путь - iстинна! Зваж, господи: не всякi жарти чогось вартi...

Уже надвечiр я примандрував до портового мiста Iоппiу, щоб далi подорожувати морем. Головне, опинитися якнайдалi вiд приреченоу Нiневiу. Цiкаво, де тут найдешевша корчма?

Усi лiхтарi на захланних вуличках Iоппiу були розбитi з пiдозрiлою послiдовнiстю. Та я чомусь не звернув належноу уваги на це похмуре застереження з явними вiзуальними натяками. Ковзнув бездумно очима, та й усе. А дарма.

9. ДУМКА ДУМКУ ГОНИТЬ

"Не той кiнь, що в болото увезе, а той, що

з болота витягне".

Народне прислiв'я.

Тьмяно було в благенькiй корчмi. В одному кутку ледь блимав каганець, в другому конала тоненька свiчка. За дверима, зовсiм неподалiк, хлюпало море.

Як на голодного, пахощi тут - запаморочливi. А в мене у кишенях - анi шеляга. Якщо мене звинуватять у тому що я на дурняк досхочу нанюхався смачненького, у мене й мiдякiв нема, щоб оплатити апетитнi пахощi дзвоном.

Трапляються моменти, коли за шматок ковбаси чорту душу вiддаси. Без грошви закон один: уж очима, а рукам зась. А в кого в руках, у того i в зубах. Та нiчого: кмiтлива людина як не руками, то язиком вiзьме. Мошвою i дурень трусити може...

Потроху очi призвичаулися до пiтьми. Ясна рiч, сюди позбиралися на нiчлiг рiзнi безпритульнi лобуряки. Зараз нажираються i напуваються, потiм спатимуть покотом, впритул один до одного, щоб теплiше було.

Усе це був люд убогий: тiльки й грошви, що на полумисок юшки та келишок сивухи. Але ж юшка яка - ложка сторч стоуть! Тiльки у кутку, пiд каганцем, двос смакують не з келишкiв, а хлебчуть прямо з грубенького барильця та маслаки з чималими шматурами м'яса гризуть. Над мисюрою парус - харч свiженький, щойно з вогню...


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: