Отак укляк на пагорбi i милуюся.
Аж гульк - з обох бокiв бiля мене стовбичать ще двос. Один, красунчик у вишуканому хiтонi, недбало пальмовою вiттю помахус. Другий, барчистий гевал - з шиу до п'ят обвiшаний вiйськовими вiдзнаками, зловiсно мечем побрязкус.
Невже я вскочив у нову халепу?
А наувний, мов дитина. Левiафан обiцяв лише Бегемота. Та чого iншого можна чекати вiд простого морського трударя-добряги? Левiафан тiльки зовнi - чудисько. А цi двос...
- Як. ти гадасш, Михайле, - лiниво цiдить красунчик, - порозумнiшав у черевi китовому наш молоденький непослух чи й досi дурiс?
- То твос штукарство, Гавриле, тобi й знати, - знехотя бурчить обтяжений м'язами гевал. - А моя метода проста: казанком по мордi - i край! Такому - слово, вiн тобi - сто. А коли даси казанком по мордi, одразу - повне взасморозумiння.
- Це ти серйозно?
- Цiлком! Казанок, особливо чавунний, дохiдливий i переконливий аргумент, що не потребус жодних дискусiй.
- Цiкаве спостереження...
Отак балакають помiж собою, нiби мене й на спомин нема. А я мiж ними нi в сих нi в тих....
У кожного на раменах, мов генеральськi еполети, лежать маленькi золотi крильця. Чував я, нiби у небожителiв завжди так: чим вищий сан, тим менш обтяжують плечi крила. У архангелiв, примiром, це просто легесенька iсрархiчна ознака - ум небесних бриляк не тягати. А величезнi вантажнi крила - то у рядових янголiв-чорноробiв.
Хто ж цi двос?
- Казанком по мордi, кажеш? - замрiяно помахус вiттю милосердя гарненький до огиди красунчик.
- Авжеж, Гаврило. Але можна й чоботом пiд дих. А то й кулацюрами ребра полоскотати.
- Цiкавi пропозицiу, - знову лiниво мимрить потворно-гарний красень.
Боже мiй! Невже?..
Невже це перший порадник Всевишнього архангел Гавриул i верховний душогуб архистратиг Михаул? Схоже на те...
Ну, коли так, то нiякi словеса менi не допоможуть. Тiльки повна, безмежна й мовчазна покора. Iнакше цей нiжний красунчик мене двома пальчиками придушить.
Я бебехнувся на колiна, молитовне склав долонi i звiв очi до неба з нiмим благанням.
- Молодця! - янгольським голосом схвалив моу капiтуляцiйнi дiу архангел Гавриул.
- Ага! - присднався до нього архистратиг Михаул. - Тепер i чоботом йому по мордi зручно дати...
Чоботи архистратига були з мiцними чотирикутними носаками, окутими бронзою. Таким чоботам - зносу нема. Скiльки б небесний головнокомандувач не човгав ними по мордах, пиках та фiзiях.
- Чому ж ти не послухався, Iоно? - слейним голосочком запитав Гаврило. - Тобi ж випала найвища честь: пророкувати iм'ям Всевишнього.
- Дозвольте поясню! - змолився я.
- Тiльки коротко, - попередив гевал Михайло. - А то...
- Знаю: по мордi!
- Ти диви! - розчулився архистратиг. - Ну, давай, кажи, що масш збрехати.
- Вашi Свiтлостi! В усьому винен старий пень Авiмелех. Вiн сказав, щоб я пiшов пророкувати кiнець Нiневiу, та не сказав, вiд чого вона мас загинути. А це с грубим порушенням святоу iнструкцiу. Адже усяке пророцтво мусить бути конкретним, iнакше всi пророчi зусилля виявляться марними.
Я замовк i знову звiв очi до неба, не мiняючи молитовноу пози.
- Вмотивовано бреше, - оцiнив Гаврило.
- Як на дурня, то повiрить! - погодився Михайло, побрязкуючи лускою нагород.
- Що ж, Iоно, - провадив далi красунчик Гаврило, - я виправлю помилку Авiмелеха. Хоча б для того, щоб надалi ти не мав чим вiдбрiхуватись. Знай: ресстр покарань господнiх нiчим не обмежено. Кiнець мiста настане через сорок дiб з дня початку твоух пророкувань. Можливо, Нiневiю спопелять надпотужнi блискавки...
- Торох-торорох! - повiдомив кодову назву каральноу акцiу архистратиг Михайло.
- Або мiсто буде зруйновано астероудами, метеоритами, болiдами та iншими сфероудами...
- Вах-бах-бах! - пояснив головнокомандувач.
- Або його поглинуть води Тiгру купно з хлябами небесними...
- Буль-буль-буль! - уточнив стратиг.
- Може бути застосований комплексний метод покарань господнiх.
- Торох-торорох-бах-бах-бах-буль-буль-буль! - у захватi розтлумачив Михайло.
- Все уяснив,, Iоно?
- Як на духу! - гаряче запевнив я.
- Ну, тодi паняй з богом.
- А то - баняком по мордi!
25. ЯКА ПТАШКА, ТАКА Й ПIСНЯ
"Мало знайдеться людей, якi наважились би уголос висловити те, про що тасмно просять бога".
Мiшель МОНТЕНЬ.
Господи, яке розкiшне мiсто ця Нiневiя!
Скрiзь стiльки принад i спокус, що хоч очi полою затуляй. Особливо коли в тебе, як у мене, в кишенях вiтер гуляс...
Того ж дня сiв i склав звiт-молiння на iм'я самого Всевишнього (той скнара Авiмелех - канюч у нього чи не канюч - все одно й ламаного шеляга не дасть):
"Наймудрiшому, Всемилостивому, Наймогутнiшому
пановi Всевишньому,
сдиному i неподiльному в трьох лицях!
Уклiнно доповiдаю: за наказом Вашоу Високостi прибув у всеозбросннi святих настанов та не менш святих iнструкцiй на короткочасне пророкування у мiсто Нiневiю.
Тут багато такого, чого я в життi не бачив, а вiдсутнiсть вiдповiдного досвiду збивас з пантелику i заважас плiдно пророкувати.
Скажiмо, на мiсцевому базарi продають жовтi i зеленi кулi, що свосю формою й габаритами нагадують м'ячi. Якщо розрiзати жовту кулю, вона всерединi жовта. А якщо розрiзати зелену кулю, то вона чомусь всерединi яскраво-червона. Мiсцевi грiшники купують цi устiвнi кулi (i жовтi, i зеленi), рiжуть ух на скибки i привселюдно ними запихаються, аж слина та сiк з ротiв тече. Кажуть, смачно. Не знаю - не пробував. Пришлiть грошi попробую.
I ще тут у крамницях продають пляшки, на яких зiрки намальованi. Найменша кiлькiсть зiрок - три. Чим бiльше зiрок, тим пляшка дорожча. Мене аж нуртус: а що воно таке? Мiсцевi грiшники купують цей зоряний напiй i кажуть, що вiдчувають вiд нього небесне блаженство. Не знаю - не пробував. Пришлiть грошi - попробую. А ще тут на березi рiки Тiгр с так званий пляж, а точнiше - звалище оголеноу людськоу плотi. I на тому пляжi винiжують своу принади мiсцевi грiшницi (геть усi - босi i, можна смiливо казати, голi). Кажуть, дуже апетитнi. Не знаю - не пробував. Пришлiть придатнi на це дiло пiдйомнi - попробую.
Ще раз уклiнно нагадую: тiльки грунтовне вивчення життя дасть менi реальну змогу з успiхом впливати на оточення.
Ваш смиренний слуга, раб божий
пророк Iона".
Тiсу ж ночi отримав термiнову блискавку: