Автор дуже хоче, щоб його антиісторичний витвір не розглядали як апологію Гітлера, райху, фашизму і т.д. (дійсність засвідчила, що в цьому немає потреби — Вид.), чи, може, як осквернення вічних вогнів, гіпсових солдатів, нагрудних орденських колодок (явний анахронізм. — Вид.). Ні, це така собі художня література, чтиво — іншими словами, або просто історична фантастика.»

Отож, як видно з цієї неопублікованої авторської передмови, сам автор визначає свій опус і як «антиісторію», і як «паралельну історію», і як «фантастичну історію», а сам жанр автор визначив дещо кокетливо: «текст романного типу». Очевидно, тут спрацювала аналогія зі схильністю автора до вживання алкоголю, був колись, старше покоління має пам'ятати, такий алкогольний, десь 28-30 градусів, «напій коньячного типу», називався «Горобина», у 70-ті роки коштував 2 гривні 57 шагів за тричвертколітрову пляшку.

В образі хорунжого Дмитра Левицького, героя роману «Дефіляда в Москві», автор вивів образ і патос справжнього патрійота України, яко ж і славу нації та смерть ворогам!

…………………

Червоним чорнилом під цим твором чемного школяра стояла оцінка «3+» і вчительське резюме: «Більша частина списана з різних підручників, але те, що зумів усе знайти і переписати, заслуговує похвали. Молодець, трієчнику!» І підпис емансипованої вчительки української літератури. (Примітка видавця).