А до Гітлера й інших гіммлерів:

— Паноченьки! Ви не сердьтесь! То ми так! Їй-богу, ні про яку Україну ми не думаємо, а без цього не можна, бо оті «у» нам дуже по душі!

А гітлери з гіммлерами на них:

— У-у-у-у!

— Ой, не гнівайтеся, паночки, — бандери до них. — Їй-бо, не гнівайтеся! Приборкаємо, тоді самі тим «у» скажемо: «у-у-у!» Не залишайте тільки нас без милості вашої.

Бачите, який самостійний дистрикт!

Хіба не чудо?!

Самостійне чудо!

Тільки от що, коли говорити правду, — паршивеньке, все-таки, чудо!

Уцк, Уок — ну, що це за ознаки самостійності і такої знаменитої держави, як дистрикт?!

Робити, так уже робити!

Тим паче, що всі посади, які визначають самостійність дистрикту, людьми вже було обсаджено, — треба було тільки дати їм відповідні найменування.

Гетьман — Адольф Гітлеренко.

Генеральний суддя — Гіммлеренко.

Генеральний писар — Геббельсюк.

Наказний гетьман — Ганс Франк.

Дистриктгетьман — Отто Вехтер.

Писарчуки при дистриктгетьманові — Дмитро Донцов, Євген Маланюк, Улас Самчук.

Джури — проф. Володимир Кубійович і д-р Кость Паньківський.

Виголошувач многоліття гетьманові — забув, як його прізвище. Та ви, може, самі пригадаєте…

Оце була б пишна та буйна самостійність!

А головне, і правдива, і фактична.

А то Уцк, Уок…

Паршивеньке чудо! Пхе чудо!

Яка ж є така на світі держава, та ще не проста собі держава, а самостійна й ні від кого не залежна, щоб не мала державного гімну?!

Нема на світі такої держави.

Отже й бандерівська самостійна й ні від кого не залежна державна дірка теж мусила мати свій, самостійної дірки, самостійний гімн…

І вона його має…

Дуже довго тривали в самостійній дірці різні наради, тертя, пертя та дискусії, доки зрештою прийшли до згоди, і залунали у самій дірці й трішки понад діркою урочисті, повні самостійних гордощів і величності, слова самостійного хоралу, в яких одбивається і споконвічна самостійно-дірчаста традиція, і самостійно-дірчаста гордість, і мета та прагнення самостійно-дірчастого існування.

То була незабутня хвилина. То був торжественний момент!

Спочатку хотіли були реставрувати міллю побите: «Ще не вмерла Україна…»

Дуже довго обговорювали, як це зробити.

Міркували так:

— «Ще не вмерла…» Що це значить: «Ще не вмерла»?.. Значить, — може вмерти… Не годиться!

— «Ще нам, братця козаки, усміхнеться доля»… «Усміхнеться»… Майбутнє… Як «усміхнеться», коли вже усміхнулась… Не годиться!

— «Запануємо ми, братця, у своїй сторонці»… «Запануєм»… Так само майбутнє… Як «запануєм», коли ми вже запанували… Не годиться!

«Ще не вмерла» — не пройшла. Одкинули.

Отаман Недобитий запропонував знамените:

Спочатку вхопилися було за це «з яру» дуже сильно, бо територіально воно ніби й підходило…

Підходити-то воно справді-таки підходило, та, проте, не зовсім, бо яр — не дірка, а дірка — не яр…

Один з дискусантів запропонував на той самий голос переробити цей гімн так:

Сподобалось. Але подальші тертя, пертя да дискусії одхилили і цей варіант.

— «І ти з дірки, і я з дірки»… Де ж тут традиція? І де мета? А потім і послідовності нема… Перш ніж з дірки, треба в дірку… Коли бути послідовним, треба ж уже тоді так:

Зміст дуже до смаку припав, а от щодо урочистої хоральності — не виходило.

Яка ж тут хоральність, коли весь час саме тобі — дір-дір! дір-дір!

Діркалка якась, а не хоральність.

Одхилили…

Взялися за:

Дуже вхопилися за прекрасне слово: «Цитьте!»

Слово справді таки і хороше, і дуже для такої самостійної держави підходяще, але оточення у нього якесь не дуже самостійне: «опеньки»…

Самостійні опеньки…

Не дуже воно якось урочисто…

Одхилили.

Довго дискутували запропонований отаманом Перебитим такий текст державного гімну:

Хороший гімн і до вподоби всім припав, але й він викликав сумніви.

По-перше, не у всіх в УПА є штани, так що гімн суперечитиме історичній правді, а по-друге, в подальшім тексті, — якого ми тут з цензурних причин не наводимо, — сказано, що «стерня когось кудись коле», а це так само внесло занепокоєння в маси: чому стерня туди іменно коле, краще було б, якби вона колола в інше місце, бо в противному разі нічим буде бандерівцям думати…

Всякий же знає, як трудно думати, коли тебе стерня коле в те місце, яким ти думаєш…

Довелося відхилити…

Оголосили перерву для конкурсу на кращий текст самостійного і ні від кого не залежного гімну.

Першу премію дістав сам фюрер самостійної дірки Степан Бандера.

Текст він подав справді таки знаменитий.

Ось його текст:

Тут усе єсть: і традиції, і мета, і торжественість…

«Гакнемо з гаківниць…» Ще славні запорожці гакали з гаківниць… Щоправда, у запорожців гаківниці були справжні, а в бандерівців за гаківницю править інший прилад — символ, сказать би, гаківниці, та, проте, в гімні не обов'язкові речі матеріальні, можна перебутися і символами…

Важно, щоб воно гакало!

Маємо, отже, традиції (гаківниця!), урочистість (гакнемо!) і мету та прагнення (блиснемо п'ятами!).

Музику написав бурий ведмідь із східних Карпат.

Вийшов дуже хоралистий хорал…

В кожній державі є державне і приватне майно, що становить так зване національне багатство.

Набувається воно, як ми знаємо, різними способами: і виробництвом, і купівлею, і добуванням і т. ін.

Самостійна й ні від кого не залежна державна дірка, — вона теж «держава», — вона теж має своє державне майно…

Добувається те державне майно тільки одним способом: грабуванням.

Спочатку, значить, те самостійне майно грабується, а потім уже розподіляється.

Як грабується?

Дуже просто.

Комендант боївки СБ Петро Іванюк, за кличкою «Діброва», — так той робив дуже «дотепно», як і належить всякому комендантові СБ, а саме: він забивав мирних селян, а майно їхнє забирав собі, тобто самостійній і ні від кого не залежній державній дірці.

Та не тільки комендант Діброва так робив, робили так усі коменданти, — це, сказати б, найтиповіший спосіб надбання майна для тої самостійної держави — дірки.

А як же це майно розподіляється серед самостійно-дірчастого населення?

Так само дуже просто.

Коли інші «коменданти» побачили, що в Діброви більше награбованого майна, вони його уходорили кілками, а майно забрали собі.

Це — так званий кілковий спосіб розподілу державного майна.

Коли при цьому розподілі майна Діброви більшу його частину загарбав комендант Корова, — то в коменданта Корови був у руках більший кілок, — тоді вночі давлять цуркою коменданта Корову і розподіляють майно між іще живими комендантами.

І при цурковому способі розподілу державного майна дуже тяжко зробити так, щоб нарівно його розподілити.

Бо у якого-небудь коменданта Задрипаного була більша в руках цурка, — через те йому майна потрапило на одні штани більше.