Після цього полковник Дубл сповіщав ще кілька дрібниць. Він писав про трус в околицях міста, про тисячу арештованих під час трусу, про смерть десятьох в’язнів у повстанській тюрмі від зовсім невідомих причин, бо на їхньому тілі так і не лишилося ніяких знаків насильства. Писав про приборкання південних сіл, похваляючи високу якість останньої партії запальних снарядів, надісланих з острова. Наприкінці полковник Дубл нагадував серові Едварові про справи культурно-побутові, а саме: про потребу якнайшвидшого відкриття кредитів на побудову в кожному з навколишніх сіл великих лікарень… для поранених солдатів та шкіл… для новобранців. Лікарні й школи проходили за бюджетом міністерства народної освіти, а також субсидіювалися добровільним товариством “освіти й допомоги диким індам”.

Після рапорту сер Едвар перейшов до радіограм, телеграм і телефонограм.

Найпершою серед телефонограм лежала телефонограма за підписом сера Овена Прайса, терапевта й президента повноважної ревізійної комісії Британського Королівського медичного товариства. Вгорі телефонограми була приписка, що сер Овен Прайс, терапевт і президент, дзвонив учора персонально, але не застав сера Едвара (сер Едвар у той час саме відсиджувався в цьому ж таки клозеті, чекаючи, коли демонстранти скінчать йому нівечити вікна).

Сер Едвар задоволено зарипів і поглянув на текст телефонограми.

В телефонограмі після перших десяти рядків, де коротко й поважно було викладено всі шанобливі, джентльменські та патріотичні почуття сера Овена до сера Едвара, було жахливе й важливе повідомлення.

Сер Овен Прайс, терапевт і президент, коротко поінформувавши про свою мету, обов’язки й повноваження, сповіщав про результати роботи комісії.

Ось останні рядки цього сповіщання:

“…зглянувся на наші Молитви. За його Найвищою Допомогою ми успішно закінчили доручену нам Королівством справу. В нашій ревізії ми остаточно встановили, що пойменований Нен-Сагор, облудно здобувши собі звання доктора медицини, насправді є тільки звичайний знахар, а його наукові “ідеї” — не менш звичайне шахрайство.

Крім того, за тією ж Найвищою Допомогою ми встановили, що він є безперечний прихильник північної варварської країни соціалізму й організатор цієї анти” Моральної, анти Божої і розбійницької системи тут, у горах Північної Індії.

Я доводжу це до Вашого відома, Сер і високий Пане Губернаторе, і прошу вжити відповідних репресивних заходів, на які дасть Вам Благословення Висока Рука Найвищої Допомоги.

З великою до Вас, Сер, повагою, завжди готовий до Патріотичних послуг і на загибель во ім’я Бога, та Короля, й Вітчизни.

Овен Прайс, терапевт.

Р. S. Сер, троє Англійців і Джентльменів чекають на Ваші рішучі дії в зловісному оточенні варварів і зрадників Бога, Короля і Вітчизни”.

Сер Едвар зблід. Телефонограма випала з рук сера Едвара. Притомність мало не зрадила його, і він мало не провалився у відтулину стульчака.

— Га? — загримів сер Едвар. — Прихильники соціалізму в моїм губернаторстві? Трам-та-ра-рам-там-там! Не потерплю!

його обличчя було таке страшне, що двоє служок аж присіли з переляку. Нат Віртл витягся й закліпав очима. Сер Едвар тим часом вхопився за телефон (в губернаторовім клозеті, певна річ, був телефон).

— Алло! — заволав він. — Алло! Алло! Алло! Сера Дубла, начальника військового гарнізону… Віртл, — одірвався він од трубки, поки йому кликали полковника Дубла, — Віртл, біжіть до канцелярії і пишіть негайно декрет про секвестр[20] маєтку Нурі, що належав до сьогодні індові Нен-Сагорові… Алло! Полковник Дубл? В Пенджабі знайдено соціалізм! Якими військовими силами ви володієте в Мардані?.. Кінний батальйон? Десять піших батальйонів? Два гарматні дивізіони? Загін військових літаків на десять моторів?.. Прекрасно! Віддайте накази про похід. Полковнику Дубл, я персонально стаю на чолі армії!

Rule, Britannia, rule the waves,

Britons never will be slawes![21]

Відомості про наближення королівської армії дійшли до Геліополя другого ж дня вранці.

Правда, військові диспозиції армії сера Імлійса, як і всякої іншої армії, були в найсуворішій тайні. Жодна душа в Мардані та його околицях не могла знати про військові комунікації, жодний солдат із самого війська не знав напряму, в якому вирушає його батальйон. Про це знали тільки сер Едвар та полковник Дубл.

І все ж таки чутки про вихід армії з Мардана й про посування її в напрямі до північних кордонів линули попереду армії з хуткістю, що значно перевищувала хуткість авангардного загону літаків. Так само цілком точно відомий був і самий маршрут та мета військових комунікацій.

Якщо зразу по виході армії з Мардана ще ширилися чутки про те, що військо йде на північно-західні кордони душити повстання свободолюбних афридійських племен, то за півгодини вже цілком певно відомо було, що армія посувається на північ до гірського пасма й далі нурійських околиць не піде.

До Геліополя ці відомості прийшли разом із племенами з долини. Ще зранку на вулицях Геліополя з’явилися відразу малочисленні, а далі численніші й численніші гурти замарданських селюків, що гнали попереду худобу й на гарбах везли з собою свій злиденний хатній скарб.

Худоба оглашала повітря ревом та беканням, чоловіки погукували на неї похриплими з відчаю фальцетами гірських пастухів, гарби рипіли, немовлята заходилися плачем на руках занімілих з перестраху матерів. Ці людські й худоб’ячі гурти поспішно минали Геліополь і майже бігцем простували в північному напрямі. До півдня людський і худоб’ячий потік уже залив вулиці Геліополя безперервною валкою.

Рух королівської армії сполошив їх. Вони вже неодноразово на своїй власній шкурі відчули, що то є королівська армія і чого можна ждати від її маневрування. Вони покидали свої селища, свої нужденні оселі, залишили там лише немічних дідів і рушили хутчій до афганського кордону, куди не могла сягнути рука англійської цивілізації. Там, у гірських полонинах чи в долині Пянджу, вони гадали пересидіти час маневрування королівських військ.

3 сер О про всякий випадок на вулицю в цей час не виходили. Вони цілком мудро міркували, що поява англійських джентльменів на шляху посування валки втікачів могла б спричинити деякі ускладнення міжнародного характеру. Бувши джентльменами доброзичливими й ліберальними, а головне, добрими християнами, 3 сер О аж ніяк не хотіли, щоб у замарданські села довелося надсилати карну експедицію після того, як замарданські втікачі пошматували б їх або пустили їм кров з усіх артерій. Тим-то, отже, вони й лишилися в своїх покоях і на вулицю не вийшли.

Зате на вулицю, назустріч гуртам утікачів, вийшло все населення Геліополя на чолі з самим Нен-Сагором, місіс Ліліан та асистентом Ямою. Геліопольське населення наповнювало втікачам баранячі міхи холодною і свіжою водою, несло їм харчі, обмивало забруднених дітей, давало вказівки про найкоротші й найзручніші стежки до постоїв незалежних горян. Геліопольці навчали їх, де, в яких постоях дістати втікачам баранячих шкур на випадок переправи через Пяндж.

Гудронований брук геліопольських шляхів був витолочений на щебінь копитами худоби, під ногами людей та гострими колесами гарб. Їдка чорна курява вкрила розкішні геліопольські сади та різнобарвні шибки геліопольських осель.

Гурти втікачів йшли майже до полудня. Нен-Сагор, місіс Ліліан та Яма непорушно простояли цей час під головними дверима Сольготелю.

— Діду, — озвалася нарешті місіс Ліліан, — я протелефоную до гаража й накажу подати вам машину.

— Навіщо?

Місіс Ліліан знизала плечима:

— Цілком зрозуміло, що ці маневрування королівської армії не віщують нічого доброго й Геліополеві. Власне, я хотіла сказати — вам персонально. Вчорашня телефонограма сера Овена Прайса…

— Я залишуся тут, — спинив її Нен-Сагор. Місіс Ліліан ще раз знизала плечима. Нен-Сагор звернувся до асистента Ями.