Пітер, зітхнувши, стис руку дружини. Що ж він робитиме без неї там, на місці? Як даватиме собі раду, не маючи змоги почути її думку? Саме ця жінка стримувала його, коли він починав верзти дешеві нісенітниці, вона вгамовувала його схильність конструювати грандіозні всеосяжні теорії. Вона опускала його на землю. Мати її поруч себе в цьому місіонерському відрядженні вартувало мільйона доларів.

Але відправити навіть його самого коштувало значно більше, ніж мільйон доларів, а оплачував усе АМІК.

— Ти зголодніла? Принести тобі щось поїсти?

— Ми ж їли вдома.

— Шоколадку або ще щось?

Беа всміхнулася, але виглядала втомленою.

— Зі мною все гаразд. Справді.

— Мені так прикро, що я підвів тебе.

— Підвів мене? Коли?

— Ну... в машині. Це настільки неправильно, незавершено, особливо сьогодні... Мені страшенно не хочеться залишати тебе отак.

— Мені дійсно буде дуже погано, — мовила Беа. — Але не через те, про що ти сказав.

— Це все кут... кут був незвичний для мене, і...

— Пітере, будь ласка! Говорити про це немає потреби. Я не підраховую бали і не підсумовую баланс. Ми кохалися. Цього мені досить.

— Я почуваюся...

Вона зупинила Пітера, притиснувши палець йому до губ, а потім поцілувавши.

— Ти найкращий чоловік у світі. — Поцілувала його знову, в чоло. — Якщо ти збираєшся, наче патологоанатом, копирсатися в собі, я певна, що в тебе будуть значно кращі приводи для цього під час твоєї місії.

Притуляючись вустами до вуст коханої, він насупився. Чому Беа згадала про патологоанатома? Вона мала на увазі, що Пітер неминуче зіткнеться з перепонами й завадами? Чи, може, вона переконана, що вся його місія буде невдалою? Закінчиться смертю?

Пітер підвівся, і Беа підвелася разом із ним. Вони міцно тримали одне одного. Велика ватага туристів, щойно з автобуса, улилася до зали, жадаючи подорожі до сонця. Дзюркотливий потік гамірних гультяїв, що попрямували до свого виходу, розділився на два струмки, які обтікали Пітера й Беа. Коли всі вони пройшли й у залі знову стало відносно тихо, із гучномовця почувся голос: «Будь ласка, тримайте ваш багаж біля себе. Речі без нагляду може бути прибрано й знищено».

— У тебе є якесь... передчуття, що моя місія зазнає невдачі? — спитав Пітер дружину.

Беатріс заперечно мотнула головою, вдаривши його в щелепу.

— Ти не бачиш тут Божої волі? — не вгавав Пітер.

Вона кивнула.

— Ти гадаєш, Він шле мене так далеко, щоб...

— Пітере, благаю. Не треба більше слів. — Голос її був хрипким. — Це все ми вже обговорювали неодноразово. Зараз у цьому немає сенсу. Нам зостається тільки віра.

Вони знову сіли, намагаючись якомога зручніше влаштуватися на своїх сидіннях. Беатріс поклала голову коханому на плече. Пітер думав про історію, потаємні людські тривоги, що стояли за знаменними подіями. Про буденні дрібнички, які, либонь, турбували Айнштайна, Дарвіна чи Н’ютона, коли вони формулювали свої теорії: сварка з домовласницею чи, може, засмічена грубка. Про пілотів, які, скидаючи бомби на Дрезден, гарячково розмірковували над фразою, яку прочитали в листі з дому: «Що ж вона мала на увазі?» А як щодо Колумба? Хто знає, що було в нього на думці, коли він плив до Нового Світу? Може, останні слова давнього друга, людини, яка навіть не потрапила до підручників історії...

— Ти вже вирішив, — запитала Беа, — якими будуть твої перші слова?

— Які перші слова?

— До них. Що ти скажеш, коли вперше зустрінешся з ними?

Пітер замислився.

— Це залежатиме... — невпевнено почав він. — Я й гадки не маю, що на мене там чекає. Господь укаже мені шлях. Він вкладе потрібні слова мені до вуст.

— Але коли ти уявляєш це... цю зустріч... які образи постають у твоїй голові?

Пітер утупився очима просто перед себе. Працівник аеропорту, одягнений у робочий комбінезон із яскраво-жовтими світловідбивальними стрічками, відмикав двері з написом «НІКОЛИ НЕ ВІДМИКАТИ».

— Я не думаю про це заздалегідь, — відказав Пітер. — Ти ж знаєш, який я. Я не можу пережити нічого, доки це не станеться. Та й, хай там як, насправді все завжди відбувається інакше, ніж ми можемо собі уявити.

Беа зітхнула.

— А в мене виникають образи. У думках.

— То розкажи мені.

— Пообіцяй, що не будеш кепкувати з мене!

— Обіцяю.

Дружина промовила, притулившись ротом до його грудей:

— Я бачу, як ти стоїш на березі величезного озера. Ніч, і на небі повно зірок. На воді вгору-вниз гойдаються невеличкі рибальські човники. У кожному човнику принаймні одна людина, у декотрих — три чи чотири, але розгледіти як слід я нікого не можу, занадто темно. Жоден човен не пливе нікуди, вони стоять на якорі, тому що всі люди слухають. Довкола така тиша, що тобі навіть не треба кричати. Твій голос просто лине над водою.

Пітер погладив її по плечу.

— Гарний... — він ледь не сказав «сон», але це прозвучало б зневажливо, — образ.

Беатріс чи то жалісливо застогнала, погоджуючись, чи то придушено скрикнула від болю. Вона налягла на нього всією вагою власного тіла, але Пітер тримав її, намагаючись не ворушитися.

Навскоси проти того місця, де вони сиділи, була цукерня. Незважаючи на пізню годину, там досі відбувалася жвава торгівля. П’ятеро покупців стояли в черзі до каси, а ще декілька розглядали товари. Пітер дивився, як молода, ошатно вбрана жіночка оберемками згрібала продукти зі стелажів. Велетенські коробки праліне, довгі тонкі коробки з пісочним печивом, шоколадні батончики «Тоблерон» завбільшки з гумовий кийок. Притискаючи все це до своїх грудей, жінка подріботіла за пілон, що підтримував стелю крамниці, немовби хотіла пересвідчитися, чи не виставлено ще якого товару зовні. А потім просто пішла геть, у бік жіночих вбиралень, пірнувши у круговерть перехожих.

— Я щойно став свідком злочину, — прошепотів Пітер у волосся Беа. — Ти бачила?

— Так.

— Я гадав, ти задрімала.

— Ні, я її також бачила.

— Нам варто її затримати?

— Затримати? Тобто здійснити громадянський арешт?

— Може, принаймні повідомити про неї працівникам крамниці?

Беатріс сильніше притиснулася головою до плеча коханого, тоді як жіночка на їхніх очах зникла за дверима вбиральні.

— Хіба це комусь допоможе?

— Може, це нагадає їй, що красти погано.

— Навряд чи. Якщо її спіймають, вона просто ненавидітиме людей, які це зробили.

— Отже, як добрі християни, ми маємо просто дозволити їй утекти з краденим?

— Як добрі християни, ми повинні поширювати любов Христову. Якщо робитимемо все правильно, ми створимо людей, які не захочуть чинити лихе.

— Створимо?

— Ти знаєш, що я маю на увазі. Надихнемо. Навчимо. Покажемо шлях, — вона підвела голову й поцілувала Пітера в брову. — Саме те, що ти й збираєшся робити. Під час цієї місії. Відважний мій чоловіче!

Він зашарівся, вдячно проковтнувши комплімент, як спрагле маля. Досі Пітер і не усвідомлював, як це йому було потрібно саме зараз. Величезне почуття розпирало йому груди так, що, здавалося, вони вибухнуть.

— Я — в молитовню, — промовив він. — Ти зі мною?

— Трохи пізніше. Йди перший.

Він підвівся й попрямував без вагань до каплиці. Це було єдине місце в Гітроу, Ґатвіку, аеропортах Единбурга, Дубліна й Манчестера, яке Пітер міг відшукати без жодних труднощів. Завжди то було найпотворніше, найнеохайніше приміщення в усьому комплексі — не порівняти з блискучими вуликами торгівлі. Але там була душа.

Відшукавши й цього разу молитовну кімнату, Пітер уважно переглянув почеплений на дверях розклад: ану ж він потрапив саме на причастя. Але тут воно відбувалося рідко — найближче було заплановано аж на четвер на третю годину дня. На той час він буде бозна-як далеко звідси, а для Беатріс почнуться довгі місяці самотності в ліжку, яке з нею ділитиме хіба що Джошуа.

Пітер, легенько відчинивши двері, ввійшов. Трійко мусульман, які стояли навколішки в кімнаті, не звернули на нього уваги. Вони дивилися на аркуш паперу, прикріплений до стіни, із надрукованим на комп’ютері, схожим на дорожній знак зображенням великої стрілки. Стрілка вказувала на Мекку. Мусульмани кланялися, закидаючи озаддя високо в повітря й цілуючи тканину барвистих килимків, наданих адміністрацією аеропорту. Ці троє були бездоганно одягнені: у костюмах, шитих на замовлення, із дорогими годинниками на руках. Їхні начищені туфлі з лакової шкіри було відставлено вбік, а стопи в шкарпетках аж вигиналися в дугу від завзяття, з яким вони били поклони.