Блакитне світіння Бенфорда просто-таки пульсувало на неї.

— Якщо я повернусь, генерал Корчной попіклується, щоб я отримала гарну посаду. У нас із ним виходить сильна команда.

— Авжеж, ми розраховуємо й на це, — сказав Бенфорд. — Але ви будете змушені діяти окремо, лишатися на різних орбітах.

Домініка кивнула.

— А ще колись настане той день, коли тобі доведеться зайняти його місце.

Домініка знову кивнула.

— От тільки, щоб це все справдилось, треба, щоб ти вийшла на зв’язок із Ясенєвом, зробила терміновий дзвінок. Ти злякана, зморена, когось підкупила, скажімо, ветеринара чи фармацевта, щоб той зашив тобі ногу. Ти настільки знесилена і розсерджена, що тобі байдуже щодо правила не говорити відкрито по телефону. Спецпризначенець-убивця з Центру мало не вбив тебе. Молодому Нейту пощастило викрутитися. Важливо, аби вони повірили, що Нейт убив його. Ти перебуваєш у бігах, у тебе на хвості поліція, на тебе полюють американці. Тож дзвониш своєму любому дядькові Вані, щоб урятував тебе.

— Розумію, — сказала Домініка. — Gospodin Бенфорд, а ви впевнені, що всередині вас не сидить маленький росіянин?

— Навіть уявити собі такого не можу, — сказав Бенфорд.

— Я б не здивувалася, якби це виявилось правдою, — сказала вона.

— Ти маєш зробити ще дещо, — сказав Бенфорд. — Під час дзвінка потрібно посіяти дезінформацію, ти розумієш це слово?

— Dezinformacia, так, — сказала Домініка.

— Саме так. Операція проти Нейта провалилася, але тобі все ж удалося дещо з нього витягнути.

— Що мені треба сказати… у цьому obman, у цій омані? — сказала Домініка.

— Ви посварилися, все ще пам’ятаючи про Холодну війну, все ще шпигуючи одне за одним. Нейт проговорився, що в Сполучених Штатах щойно спіймали важливого російського шпигуна, високопоставлену особу, якою активно керували з Центру.

— Це правда? — спитала Домініка.

«Мабуть, у Вані зараз кризовий момент, — подумала вона. — Мабуть, у нього зараз серйозні політичні проблеми».

— Чиста і беззаперечна правда, — сказав Бенфорд. — Ти маєш сказати їм, що Нейт розповів тобі, ніби Центр намагався заплутати пошуки крота, поширивши чутки, що той переніс операцію на оці. Фальшивий слід.

Бенфорд спинився.

— Вибачте, але в чому мета цього повідомлення? — спитала Домініка.

Це здалося їй дивним, та вона не могла прочитати обличчя Бенфорда; його світіння згасало.

— Домініко, ці деталі важливі. Ми хочемо, аби Центр знав, що ми розкусили їхній обман. Саме тому буде критично згадати фальшивий слід з операцією на оці. А ще ми хочемо, аби Центр вважав, що ти виконала добру роботу, ми хочемо, щоб вони тебе врятували. Ти все зрозуміла?

— Так, тільки я скажу їм, що це я вбила їхнього агента, — сказала Домініка. — Я. Бо він хотів убити нас обох. Неш утік, тож це grubaya oshibka мого дядька, це він схибив, не я.

— Неймовірно, — сказав Бенфорд. — Невеличке вдосконалення.

«МАРБЛ мав рацію; вона — це щось».

— Я тут записав деякі деталі, де ти переховуєшся, — сказав Форсайт. — А тоді вийдемо і подзвонимо.

Вони проглянули його записи. Домініка пішла до кімнати перевдягнутися, залишивши Форсайта з Бенфордом на самоті.

— Вона дуже засмутиться, якщо ми не скажемо їй, що цим вона наводить приціл на генерала, — сказав Форсайт.

— Це єдиний спосіб, — відрізав Бенфорд. — Мені також це не подобається. Та їй не можна вагатися чи знати про пастку на канарейок.

— Сама здогадається. А якщо вона так розсердиться, що покине все? — сказав Форсайт.

— Тоді вся справа перетвориться на крах світового масштабу. Сподіваюсь, вона зрозуміє наш задум, — сказав Бенфорд. — Ти влаштував усе з грецькими копами?

— Все готове. Її заарештують зранку після дзвінка.

Підсмажити в оливковій олії цибулю і часник. Додати очищені нарізані помідори, яловичий бульйон та петрушку і варити до загусання. Додати квасолі гігантес, як слід перемішати і запікати в духовці за середньонизької температури, доки квасоля розм’якне всередині й укриється скоринкою, навіть дещо підгорить. Подавати за кімнатної температури.

Ваня Єгоров затримався у своєму кабінеті допізна. Небо змінило колір із рожевого на пурпуровий, а потім — на чорний, та єдине, що помічав Єгоров, — був плаский екран, що показував нескінченні репортажі грецького телебачення, Євробачення, BBC, Sky, американського CNN про інцидент у Афінах.

Афінська резидентура підтвердила, що вбитий був Сергій Маторін. Ваня відчув, як його нутрощі закрутилися, коли резидент повідомив, що греки — нез’ясовно — вже кремували тіло, унеможлививши судово-медичний розтин.

«Нез’ясовно, ага», — подумав Ваня. Греки ходили під ЦРУ вже не перший рік.

Неважливо, не зараз. Ваня зрозумів, що хтось іще уповноважив мокруху в Афінах, відправив до Греції того лихоокого психопата. Не Директор, не його колеги з ФСБ. Навіть не той гном Зюганов. Можливе лише одне ім’я. Ніби відчувши це, задзеленчав телефон спецзв’язку, змусивши Єгорова підскочити в кріслі. Зі слухавки брутально долинув знайомий голос, скрипучий і деркий, однак зловісно спокійний.

— Операція в Афінах — це ганьба, — сказав Путін.

«Цікаво, він сидить у самих шкарпетках? — подумав Єгоров. — Без сорочки?»

— Так, пане президенте, — тупо сказав Єгоров.

Нема сенсу заявляти, ніби це не він давав на неї згоду. Путін і так знає.

— Я ж чітко уточнив: ніяких особливих завдань.

— Так, пане президенте, я розпочну розслідування…

— Облиште, — сказав голос. — Від вас я очікував обачнішої роботи. Втрата сенаторки колосальна. Кріт у Службі й досі активний. Що ви робите, щоб викрити цього зрадника?

«Якби ти не підганяв нас так шалено, — подумав Єгоров, — ми б уже давно спіймали його».

— Наскільки вам відомо, пане президенте, я відправив вправного офіцера вийти на зв’язок з американським куратором. Очікував на важливу інформацію…

— Так, вашу небогу. Де вона зараз?

«Ну от, почалося найгірше».

— Ми не отримували звісток від неї з Греції.

З протилежного кінця лінії тиша.

— Яка вірогідність того, що вона мертва? — спитав Путін.

«Навіть не сподівайся», — подумав Ваня.

— Ми чекаємо, коли вона вийде на зв’язок, — сказав Єгоров.

Ще одна довга пауза. Домініка становила для президента загрозу більшу, ніж провал розвідки у Вашингтоні, більшу, ніж кріт у Службі.

— Вона має потрапити додому, — сказав Путін. — Переконайтеся, що вона в безпеці.

Що означало: «Переконайтеся, що вона ніколи — й нізащо — не прохопиться про intriga, справу, з Устиновим, чого б це не коштувало — якою б не була ціна». Зв’язок обірвався.

Домініка зникла; якщо не загинула, тоді, либонь, переховується десь. Де вона ховається, сама, в столиці Греції, було загадкою. Його маленький горобчик, певно, винахідливий, подумав він. Саме показували картинку кордону з сіро-білих мікроавтобусів грецької поліції навколо посольства Росії в Психіко. Греки не відкидали вірогідності, що російська втікачка шукатиме прихистку там.

У випусках новин фігурував також якийсь чоловік — імені Нєйта вони не мали. Чи Домініці вдалося витягнути з нього щось? Чи, може, ЦРУ вбило Домініку? Захопило її? Якщо вона жива, треба повернути її. Spasenie, порятунок, ще можливий.

Телефон на його столі забринів — це була зовнішня лінія, а отже, нічого важливого.

— Що там? — відрубав він.

На зв’язку був його помічник Дмитрій.

— Зовнішній дзвінок від офіцера, сер, — сказав той.

— Що за нісенітниці? — проревів Єгоров.

— Закордонний дзвінок,  — сказав Дмитрій. — З Греції.

Єгоров відчув, як волосся на його голові заворушилося.

— З’єднуйте, — наказав він.

З лінії долинув голос Домініки:

— Дядьку? Дядьку? Ви мене чуєте?

— Так, алло, дитино моя. Де ти?