— І працюватимеш. Це делікатне завдання, яке потребуватиме неабияких навичок. Одне з найважчих завдань. Ти мусиш знищити американського офіцера ЦРУ.

***

Зі свого кабінету Максим Волонтов, резидент СВР в російському посольстві в Гельсінкі, спостерігав, як Домініка крокує коридором, щоб повернути сіруватий файл до архіву. З часу свого прибуття до резидентури з Москви Домініка перевіряла файл кожного ранку і брала з собою в кабінет, щоб читати, зазвичай переписуючи щось у блокнот, роблячи примітки. Наприкінці кожного дня вона повертала його діловоду, як і заведено в резидентурі. Окрім Волонтова, Домініка була єдиним офіцером із доступом до цього конкретного файлу. Це була papka СВР, точніше, її копія, яку передали з Ясенєва і яка стосувалася американського офіцера ЦРУ Натаніеля Неша.

Волонтов зауважив ноги танцівниці, тіло під приталеною сорочкою. Це був п’ятдесятип’ятирічний чоловік, низький і опецькуватий, зі срібно-сивим радянським помпадуром із 50-х на голові. Далеко в роті він мав сталевого зуба, і помітити його можна було лише коли він посміхався, а цього він не робив ніколи. Його костюм був темним, мішкуватим та почасти затертим до блиску. Якщо сучасних шпигунів створювали з елементів космічної ери, Волонтов усе ще складався зі сталевих пластин та заклепок.

Домініка з цікавістю розглядала помаранчевий серпанок обману та кар’єризму навколо його кулеподібної голови. Помаранчевий, вже не жовтий, як у тих моржів удома. Та він працював дуже давно, в неймовірно складні часи для КГБ, і здатен був виживати в будь-яких умовах. Інстинкти підказали йому, що з небогою заступника директора Єгорова слід поводитись обережно, хай як це його не краяло. До того ж ця молода бомба прибула сюди на спецзавдання. Секретне. Після тижневої підготовки, сьогодні Домініка мала піти на свій перший дипломатичний прийом — Національний день Іспанії в елегантному посольстві цієї країни — на випадок, якщо вона зможе запримітити там цього американця, Неша. Волонтов також мав бути там, стежити з іншого кінця зали. Цікаво буде глянути, як вона впорається. Заряджені думки Волонтова поринули до hors d’oeuvres15, які завжди подають іспанці.

Домініка жила в тимчасовій квартирі у старому кварталі Гельсінкі, поспіхом винайнятій резидентурою під керівництвом Москви, відмінній своїм дизайном від квартир працівників російського посольства, які, за звичаєм, тіснилися в крихітних апартаментах у комплексі. Гельсінкі був чудесним. Вона вражено дивилася на чисті вулички, будівлі з фігурними карнизами, пофарбовані в жовтий, червоний і помаранчевий, мереживні фіранки у вікнах, навіть в магазинних.

У зручній маленькій квартирі Домініка готувалась до Національного дня Іспанії. Вона наклала макіяж, вскочила в одяг. Розчесала волосся; ручка щітки здавалася гарячою в руці. І через це вона й сама почувалася гарячою, готовою до бою. Її маленька квартира купалася в хвилястих смугах кольору: червоний, малиновий, лавандовий; пристрасть, хвилювання, виклик. Вона згадала інструкції, надані Волонтовим для обробки американця. Перший вечір — встановити контакт; в наступні тижні організувати подальші заходи, налагодити зустрічі, розвивати дружні зв’язки, створити атмосферу довіри, розкрити його звички та маршрути. Змусити його говорити.

Вона пройшла брифінг у Центрі. Перш ніж Домініка полишила Москву, Зюганов трохи з нею поговорив.

— Молодший лейтенанте, маєте якісь запитання? — поцікавився він. І, не чекаючи відповіді, продовжив. — Ви маєте розуміти, що це не просте вербування, принаймні не в класичному його розумінні. Головна мета — не зарубіжна розвідка.

Він облизав губи. Домініка мовчала й не рухалась.

— Ні, — сказав Зюганов, — це скоріше пастка, тенета. Ми вимагаємо лише наводки — активної або пасивної, неважливо, — коли і як цей американець зустрічається зі своїм агентом. Решту зроблю я.

Він поглянув на Домініку, злегка нахиливши голову.

— Зрозуміло?

Його голос став м’якшим.

— Obdirat, я хочу, щоб ви здерли м’ясо з його кісток. Вибір, як саме це зробити, я лишаю за вами.

Він дивився прямо їй у вічі. Домініка була впевнена: він знає, що вона бачить кольори. Його очі промовляли: «Прочитай мене, якщо зможеш». Домініка подякувала йому за інструктаж і поспіхом пішла.

Неш був тренованим офіцером ЦРУ. Навіть простий контакт із ним вимагав неабиякої пильності. Та тепер операція проти цього американця була під її керівництвом. Її. Вона поклала щітку і, дивлячись у дзеркало, схопилась руками за туалетний столик.

Домініка дивилась на себе. Яким він буде? Чи вдасться їй встановити контакт? Що, як вона йому не сподобається? Чи зможе вона проникнути в курс його справ? Їй доведеться якнайшвидше визначити правильний підхід. Згадай техніку: виявити, оцінити й маніпулювати його вразливими місцями.

Вона нахилилася ближче до дзеркала. Резидент Волонтов спостерігатиме за нею, як і buivoli з Центру, які також стежитимуть за результатами, бичачі очі всього стада будуть повернуті в її бік. Що ж, вона покаже їм, на що здатна.

Американці були матеріалістичними, самозакоханими, nekulturny. На лекціях в Академії наполегливо повторювали, що ЦРУ досягло всього завдяки грошам та технологіям, що у них не було душі. Вона покаже йому душу. Крім того, amerikanskiy були м’якими, уникали конфліктів, уникали ризику. Вона його вмовить. КГБ домінував над американцями в шістдесятих, під час хрущовської Холодної війни. Тепер настала її черга. Руки боліли, так сильно вона стискала столик. Домініка накинула своє зимове пальто й пішла до дверей. Цей хлопчик із ЦРУ навіть не здогадується, що на нього чекає.

***

Розкішна зала на першому поверсі іспанського посольства була яскраво освітлена трьома масивними блискучими кришталевими люстрами. Скляні двері з виходом на декоративний сад вишикувались з одного боку зали, але були зачинені, позаяк Гельсінкі вже окутали осінні морози. В залі ніде й голці впасти, і сотні образів пролітали повз Домініку, доки вона стояла на невисокому сходовому прольоті, дивлячись вниз на гостей. Ділові костюми, смокінги, вечірні сукні, оголені шиї, шикарні зачіски, шепотіння на вушко, гучний сміх задертих угору облич. Сигаретний попіл на лацканах, десятки мов, що звучать одночасно, келихи з вологими паперовими серветками всередині. Учасники вечірки без упину переходили з місця на місце, їхні голоси зливалися в рівномірний гул. Найгаласливіші компанії зібрались на задвірках зали, біля їжі та напоїв. Люди вишикувались у три ряди. Домініка змусила себе пірнути в цей калейдоскоп кольорів, долаючи перевантаження.

Вона міркувала, як із цього стада виловити Натаніеля Неша. Його там узагалі могло не бути. Варто їй було увійти до приймальні, як її одразу ж обступили старші чоловіки, дипломати (про що свідчив їхній зовнішній вигляд), які нахилялися надто близько, говорили надто голосно й дивились на її груди надто неприховано. На Домініці був сірий костюм та просте перлове намисто; жакет застебнутий, а з-під нього подеколи виглядало чорне мереживо. «Нічого розпусного, — думала Домініка, — радше витончено-сексуально». Скандинавські жінки точно вміли вдягатися вульгарно. Наприклад, он та ставна блондинка біля подвійних скляних дверей, що ледь не вислизала зі свого кашемірового топу, виставляючи напоказ кожен сантиметр своїх принад. Її волосся було настільки білявим, що здавалось майже білим, і вона гралася з ним, сміючись над жартом, який їй розповів один молодий чоловік. Молодий чоловік. Це був Неш. Вона бачила це обличчя сотні разів на фотографіях у його файлі.

Домініка повільно протискувалась крізь натовп до скляних дверей, це було схоже на час пік у вечірньому московському метро. Коли вона туди дісталась, міс Скандинавії та Неша там уже не було. Домініка шукала поглядом біляву голову жінки — та амазонка була на півголови вища за будь-кого в цій залі, — але не знайшла. Як навчали в Академії, Домініка пройшла за годинниковою стрілкою попід стінами зали, шукаючи Неша. Вона наблизилась до одного зі столиків буфету, де стояв резидент Волонтов, його тарілка й великий рот були набиті тапасом. Він не намагався ні з ким заговорити. Лише поклав до рота шматок тортильї, роздивляючись натовп навколо себе.