Во дні фельдфебеля-царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п'яний Долгорукий
Украйну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оці сатрапи-ундіра…
… А ми дивились, та мовчали,
Та мовчки чухали чуби.
Німії, подлії раби,
Підніжки царськії, лакеї
Капрала п'яного! Не вам,
Не вам, в мережаній лівреї
Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
О роду суєтний, проклятий,
Коли ти видохнеш? Коли…
… О зоре ясная моя!
Ведеш мене з тюрми, з неволі
Якраз на смітничок Миколи,
І світиш, і гориш над ним
Огнем невидимим, святим,
Животворящим, а із гною
Встають стовпом передо мною
Його безбожнії діла…
Безбожний царю! творче зла!
Правди гонителю жестокий!
Чого накоїв на землі! (1857)
Возникновение царской власти наш теоретик самодержавия представлял себе так, что примитивнее не бывает:
В непробудимому Китаї,
В Єгипті темному, у нас,
І понад Індом і Єфратом
Свої ягнята і телята
На полі вольнім вольно пас
Чабан було в своєму раї.
І гадки-гадоньки не має,
Пасе, і доїть, і стриже
Свою худобу та співає…
Аж ось лихий царя несе
З законами, з мечем, з катами,
З князями, темними рабами.
Вночі підкрались, зайняли
Отари з поля; а пасущих,
І шатра їх, убогі кущі,
І все добро, дітей малих,
Сестру, жену і все взяли,
І все розтлили, осквернили,
І, осквернених, худосилих,
Убогих серцем, завдали
В роботу-каторгу. Минали
За днями дні. Раби мовчали,
Царі лупилися, росли
І Вавілони муровали. (1860)
Из этой глубокой историко-правовой концепции естественным образом рождается пламенный призыв:
О люди! люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!…
… Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми? (1860)
До конца жизни Шевченко молится:
Царям, всесвітнім шинкарям,
І дукачі, і таляри,
І пута кутії пошли…
Царів, кровавих шинкарів,
У пута кутії окуй,
В склепу глибокім замуруй. (1860)
Что можно сказать в защиту самодержавия? Все уже сказала сама история. В сравнении с трагедией украинского и других народов под властью безбожников 20-го века его "страдания" под властью христианского монарха кажутся просто санаторием. Не будем идеализировать самодержавие, но большевики со своими кобзарями знали только один метод лечения головной боли - гильотину. Голодомор в урожайные годы - такого царская Россия не знала.
Как же украинцы относились к самодержавию? Совсем не так, как Шевченко. Вот, например, одно свидетельство об отношении украинца к Николаю Первому и декабристам (из письма А.О. Смирновой к Гоголю): "Государь, посылая казацкий полк на Кавказ, поручая старому атаману, сказал: "Смотри же, ты мне отвечаешь за свою голову и за них", а он отвечал: "Будь спокоен, царь, не сослужим тебе такой службы, как твои москали, як ты вступив на престол". Несомненно, кобзарь нашел бы отборные ругательства в адрес старого атамана. Нужно отдать ему должное: он ненавидел не только русских, но и украинцев, которые относятся к русским без ненависти. В частности, украинских гетманов:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття - ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили… (1845)
Из всех гетманов наиболее ненавистен Богдан Хмельницкий. Сама Украина (правда, как всегда, не своим голосом) выносит ему приговор:
… Ой, Богдане!
Нерозумний сину!
Подивись тепер на матір,
На свою Вкраїну…
… Ой, Богдане, Богданочку!
Якби була знала,
У колисці б задушила,
Під серцем приспала.
Степи мої запродані
Жидові, німоті,
Сини мої на чужині,
На чужій роботі.
Дніпро, брат мій, висихає,
Мене покидає,
І могили мої милі
Москаль розриває… (1843)
Хмельницкому нет прощения. И не только ему, но и всякому, кто хоть чем-нибудь способствовал гетману (даже бессознательно). Вот к примеру, девушка с полными ведрами перешла дорогу (счастливая примета). Моментально следует страшное наказание не только ей, но и всему семейству. Не только на этом, но и на том свете:
… І вже ледве я наледви
Донесла до хати -
Оту воду… Чом я з нею
Відер не побила!
Батька, матір, себе, брата,
Собак отруїла
Тію клятою водою!
От за що караюсь,
От за що мене, сестрички,
І в рай не пускають. (1845)
Сестрички ее - это две другие души, которые также не допущены в рай,
… Бо так сказав Петрові Бог:
"Тойді у рай їх повпускаєш,
Як все москаль позабирає…"
Мало того, что Шевченко говорит от имени всей Украины, он берет на себя миссию наместника Бога на земле: украинский папа римский Тарас Первый.
Другие души тоже получили от него за коллаборационизм по полной программе. Одна, оказывается, напоила коня Петру Первому. Исход, разумеется, летальный:
… Я не знала, що я тяжко,
Тяжко согрішила!
Ледве я дійшла до хати,
На порозі впала…
І за що мене карають
Я й сама не знаю…
Мабуть, за те, що всякому
Служила, годила…
Що цареві московському
Коня напоїла!…
