- Витримала, не загинула! Навiть розвивається!

- А чому вона мала загинути, оця пшениця?

- Та це ж Марсiанка! Розумiєте, Назар привiз її з Марса...

- А... Ну, все одно не слiд так хвилюватися. Та ще й тiкати з клiнiки, маючи високу температуру.

- Яка там температура? Менi танцювати хочеться! - Данила Кузьмович струснув лiкаря. - Ви ж тiльки подумайте: я тут створив їй марсiанський клiмат, а вона в земному, бач, як пiшла в рiст.

- Тiльки не пробуйте знову гiпнотизувати... - усмiхнувся лiкар.

- Ага, а як ви... прокинулись?

- Буквально через кiлька хвилин. I це, до речi, ще одне свiдчення того, що ви нездоровий. Пора, пора в клiнiку. I, до речi, мене дивує, що ви, вiдомий невропатолог, займаєтесь...

- Пшеницею?.. Ну, тут нiчого дивного нема. Це моє хоббi. Страх як люблю рослини. Дослiджував передачу iмпульсiв у них i... полюбив. А ви чим захоплюєтесь?

Вiн старався зав'язати розмову, щоб намилуватися своєю Марсiанкою.

- Я, - вiдповiв лiкар, - запеклий рибалка. Вудочки, гачки - все те саме, що й пiввiку тому.

- Ех, i здорово ж!..

- Ви про риболовлю?

- Та нi. Здорово, кажу, як вийде вона з цiєї дiлянки на поля. Бачите, як росте: є колосся при землi, є вище, ще вище. Стiна з колоскiв. I не вилягатиме, як гiлляста... От Марсiаночка!

Лiкар позирнув на годинника:

- Даниле Кузьмовичу! Вiтаю вас з Новим роком!

- I я вас також!

Вони потиснули один одному руки i пiшли до вертольотiв.

В тишi фiтотрона шепталося колосся, наче питало стебло в стебла: "Де це ми прокинулись?.. Де?.."