І справді, тільки тепер я помітив, що Чорний Франек був у жіночих штанях. Певно, котрась із дівчат мала, крім сукні, ще пару штанів, і позичила йому. Решта з тих, що в них Капітан Немо позабирав одяг, теж були чудернацько повбирані в штани з ковдри, в позичені жіночі блузки й сорочки. — Знову галасуєш, — розсердився Чорний Франек і тицьнув під ніс Романові стиснутого кулака. — А хто винен, що страшно де-небудь показатись? Чи це не твоя робота? Щодо тих трьох днів, то все залежить від вас. Я вже розповів вам, що Вацек Краватик ладен заплатити купу грошей за рибальську карту. Ми можемо витягти з нього навіть п'ять тисяч. Отже, треба ту карту знайти. Візьмемо гроші й гайда. До моря, панове й пані. Автобусом до Сопота, на пірс.

— А він дасть ті п'ять тисяч? — засумнівався Роман.

— Ти не знаєш його. Це лантух з грішми, його мати торгує наймоднішими краватками. Ти ж сам бачив, як він чваниться своєю яхтою. Його називають князем спінінгу, бо він має срібну медаль за рибу. Але такому типові цього замало. Він хоче бути королем. А як він стане королем, коли не знає, де найкраще риба ловиться?

— Не вірю я в ті п'ять тисяч. І не вірю, що ми знайдемо ту сумку з картою, — затявся Роман.

Чорний Франек підскочив до нього з кулаками. Обоє були б побились, але решта хлопців їх розборонили.

— Поки я тут командую, ти мусиш підкорятися і робити, що я звелю! — кричав Чорний Франек.

А Роман вигукував, рвучись до бійки:

— Минуть три дні, і всі побачать, яке твоє командування, їсти нічого, пити нічого, цигарок не вистачає. Що ми будемо курити? Вільшане листя?

Ця сварка була мені до речі, бо захопила увагу всієї ватаги. Я почав скрадатися до полоненого. Але переді мною було нелегке завдання. Я ніс одяг і чималу камеру, яка шаруділа, тручись об листя. Однак я не хотів кинути її, побоюючись, що не знайду, коли треба буде тікати разом із Баською.

Чорний Франек з Романом і досі сварилися. Та цього разу ще переміг Чорний Франек. Я був уже майже за спиною в Баськи, коли ватага одностайним «ура» вирішила суперечку на користь Франека. Він зостався ватажком.

— Цс-с-с, — шепнув я Басьці. — Я твій друг… Не показуй, що знаєш про мою присутність…

Баська навіть не ворухнувся. Ніби не чув мого шепоту. «З нього вийде колись знаменитий розвідник», — подумав я.

У кишені штанів я намацав складаний ножик, розкрив його. І тут раптом обізвалась руда дівчина, яка ще в закусочній коло порома зацікавила мене.

— А я не кричу «ура», як інші. І тебе, Чорний Франеку, і Романа вважаю боягузами. Ви обидва тільки й думаєте про те, як утекти від Каштана Немо. Він залишив вас без штанів, зірвав ваш прапор, глузує з вас у вічі. Я втекла з дому, бо ви казали, що знайду тут пригоди, гарне й суворе життя. А ви просто ватага злодюжок. По-вашому, гарне життя — це втеча від міліції? Я побачила, що ви боягузи і навіть не вмієте битись. Ніколи не билися з дужчим за себе, тільки із слабшим. Завжди гуртом нападаєте на одного. Я думала, що ми будемо ловити рибу, смажити її на вогні, пекти картоплю, жити просто — інакше, ніж у місті. А ви? Сидите коло вкраденої лампи, їсте крадене м'ясо. То це ті незвичайні пригоди? Немо сам один зможе приборкати усю вашу ватагу.

Вона шмагала тими словами, як батогом. Не приховувала своєї зневаги. Роман тільки сплюнув.

— То йди до того Немо, як ти така розумна, — сказав він. — Нам тут не треба тендітних панянок. Вертайся до мамусі.

А Чорному Франекові стало трохи соромно. Його, мабуть, боляче зачепили слова дівчини…

— Ти, Бронко, знаєш, що я не хотів такого. Ані тих крадіжок, ні бешкетів. Хіба що побитися з туристами. Але вийшло інакше через Романа. Всі були голодні, і Роман намовив забити вівцю, з того все й почалось. Але як тільки знайдемо ту карту і Вацек Краватик дасть гроші, виїдемо до моря, і все буде інакше. Грошей нам вистачить на хліб і м'ясо. Там будуть справжні пригоди. Ми підемо до рибалок, допомагатимемо їм ловити рибу, може, навіть вийдемо з ними в море.

— Не хочу. Тепер уже не хочу! — істерично вигукнула Бронка. — Я переконалася, що не пригоди нас чекають, а виправна колонія. Ідіть собі звідси завтра або через тиждень, а я залишусь, бо хочу познайомитися з Капітаном Немо.

«О господи, — подумав я, — і ця закохалася в Капітана Немо».

— Начхати мені на Капітана Немо, — лайнувся розлютований Франек. — Тікає від нас, мов заєць. Хай би він тільки з'явився тут.

І в цю мить з кущів по той бік галявини щось вилетіло і впало під ноги Чорному Франекові. Якийсь великий пакунок.

— Хто це? Що це? — залунали голоси.

— Наш одяг! — закричав якийсь хлопчак. Інший заверещав:

— Немо на острові! Кинув нам одяг. Він десь тут. Ловіть його! Шукайте!

Наче хтось шпурнув петарду на середину галявини. І, наче уламки петарди, хлопчаки й дівчата розсипались на всі боки маленького острова.

Я був покараний за свою цікавість. Замість того, щоб перерізати мотузки на Басьці, коли зчинилося замішання, й скочити з хлопцем в озеро, я слухав їхню сварку. А тепер було вже пізно.

На мене насіли аж чотири здоровані. Кілька дівчат тримали Баську.

— Є! Є!

— Спіймали!

Мене зв'язали, як барана, й потягли під газову лампу. Знову зв'язали й Баську і залишили скраю галявинки.

— Отже, це Капітан Немо! — тріумфував Чорний Франек. — Маєш, Бронко, свого героя. Лежить біля моїх ніг. І буде ще скиглити.

— Як ми відразу не здогадалися, хто такий Капітан Немо? Адже він був з нами в закусочній, коли ми отримали листа з погрозами, — сказав Роман.

Котрась із дівчат заходилася коло пакунка, кинутого на галявину. Подала Чорному Франекові його штани й сорочку.

А також записку.

— Ось іще лист від Немо, — сказала вона. — Був у ваших речах.

— Лист? Навіщо нам його читати? Він сам зараз розповість нам, що написав. Знову, мабуть, якісь погрози, так, Капітане? — і Роман штовхнув мене передком черевика.

Я мав намір певний час вдавати Капітана Немо, щоб він опинився на безпечній відстані від острова, але безсоромна Романова поведінка так розсердила мене, що я буркнув:

— Дурний ти, хлопче. Немо втік від вас. Я не Немо.

— Чуєш, Бронко, який він хоробрий? — захихотів Франек. — Від страху ладен зректися батька, матері й навіть самого себе.