— По-вашому, в мене задовгий язик?

— Взагалі ми дуже мало одне одного знаємо. А справа важлива.

Якийсь час вона сердилась. Сиділа на березі, спершись спиною об стовбур товстої вільхи, й не хотіла ані ловити риби, ані гуляти по лісі.

— То, може, ви хоч скажете мені, яким дивом Бронка опинилась у вашому таборі?

— Це не таємниця. Коли мене зв'язали на острові Чорного Франека, вона заговорила зі мною. Сказала, що до ватаги її привело бажання пережити щось незвичайне, романтичне. Очевидно, згодом вона розчарувалась. Мені подумалось, що є нагода вирвати її з ватаги. Запропонував їй утекти й оселитися в моєму таборі. Пообіцяв, що вона ще переживе справжні пригоди.

— Це була тільки обіцянка?

— Мені здається, що я зможу її виконати.

— Отже, ми повертаємось до того самого. Ви таки провадите якусь гру. Я трохи ображена. Я не зробила нічого такого, що могло б бути вам неприємне. То чого ж ви їй, а не мені запропонували пережити щось незвичайне?

— Але ж вас не треба виривати з-під поганого впливу? Я не хочу вам лестити, але ви є втіленням незвичайного. Коли я дивлюсь, як ви ловите рибу, як плаваєте по озері, то не уявляю собі романтичнішої дівчини.

— Справді? — зашарілася вона від моїх компліментів.

— А щодо Бронки, то, може, вона допоможе мені зблизитись із Чорним Франеком? У ватазі почались конфлікти, це добра нагода, щоб і його умовити перейти на мій бік.

Вона з сумнівом похитала головою.

— Дружба з Бронкою принесе вам розчарування. Ви гадаєте, що вона справді порвала з ватагою?

— Вона тільки симпатизує Чорному Франекові. І я спробую з того скористатися, щоб прихилити до себе хлопця. Може, мені пощастить тоді переконати й Капітана Немо, щоб він змінив своє ставлення до Франека.

— Але ж Чорний Франек ненавидить його.

— Я знаю, що Капітан Немо подобається хлопцеві. Подобається його глісер, його вміння закидати спінінга, його відвага й таємничість. Якби їм пощастило подружити, може, це добре вплинуло б на хлопця? Спробую переконати в цьому Капітана Немо. У мене сьогодні зустріч з ним…

Дівчина аж підскочила на траві.

— Коли? Де?

— Я не можу цього сказати.

Ми замовкли. З того боку мису до нас підійшов пан Ана-толь. Він ніс у сітці лише кілька невеличких окунців, але обличчя його світилося щастям.

— Ловляться! — сказав він тріумфуючи. — Вам учора винятково пощастило. А ми ловимо згідно з рибальськими правилами. Нам риба не затягне вудлища в озеро. Якби ви розумілись на рибальстві…

— Звідкіля ви знаєте, що я не розуміюся? — перебила його Марта.

— Ви дуже молода. Ви ще ходите до школи. Я навіть не знаю, чи є у вас рибальський квиток?

Марта засунула руку в задню кишеню своїх штанів і вийняла посвідчення Польської спілки рибалок.

— У мене є. А у вас?

Пан Анатоль занімів з обурення, що хтось насмілюється запідозрити, ніби в нього немає рибальського квитка. Він простяг Марті свій квиток, а сам розглядав її рибальське посвідчення.

— Ви вже маєте спінінговий значок? — здивувався він. — Але ж вам чи й є сімнадцять років. Тільки після сімнадцяти років одержують дозвіл рибалити спінінгом.

— Я маю повноваження Головної спортивної комісії Польської спілки рибалок як молодий спортсмен-рекордсмен, — гордо сказала Марта. І ніби невинно спитала: — Ви не знаєте, скількома вудками має право ловити рибалка?

— Гм, — занепокоївся пан Анатоль.

— Рибалка має право ловити двома звичайними вудками і одною легкою на живця, — процитувала Марта. — А ви, якщо не помиляюсь, ловите аж трьома вудками. А скількома вудками дозволяється у нас ловити лососевих риб?

— Тут немає ні форелі, ні лосося, — боронився пан Анатоль.

— А чи пам'ятаєте ви охоронні розміри окремих порід риб і час, коли їх заборонено ловити?

— Ви хочете мене екзаменувати? — обурився пан Анатоль.

— Ви мали сумнів щодо моїх знань у галузі рибальства. Мабуть, ви не образитесь, як ми одне одного поекзаменуємо? А може, ви не готові?

— Я? Будь ласка, запитуйте. Я відповім на всі запитання, — гордо випростався пан Анатоль.

Марта почала швидко, не задумуючись, питати.

— Охоронний розмір судака?

— До сорока сантиметрів, — відповів пан Анатоль.

— А на водах державних рибних господарств?

— Гм, — затнувся пан Анатоль. Марта відповіла не задумуючись:

— Не можна ловити судака вагою менше, як кілограм і завдовжки менше, як п'ятдесят сантиметрів. А охоронний розмір краснопера?

— До п'ятнадцяти сантиметрів. — Плітки?

— До п'ятнадцяти сантиметрів.

— Лина?

— Гм, — занепокоївся лицар спінінгу. Після довгого обдумування невпевнено сказав: — Тридцять сантиметрів.

— Ні. До двадцяти п'яти. Щука?

— Сорок сантиметрів.

— Вугор?

І знову на обличчі пана Анатоля видно нерішучість. Дівчина махнула рукою.

— Облишмо екзамен. Мені здається, що ви не ладнаєте з статутом Польської спілки рибалок.

— Ви мене ображаєте, — розсердився лицар спінінгу.

— А ви назвіть охоронні періоди: судака, щуки, сома, джерельної форелі, харіуса, ряпушки.

Пан Анатоль переступив з ноги на ногу.

— Я завжди ловлю влітку. Але знаю, що судака заборонено ловити до початку червня.

— До тридцять першого травня. А щуку?

— Так само.

— Неправильно. До п'ятнадцятого квітня. Пан Анатоль тупнув ногою.

— Я не дозволю розмовляти зі мною таким тоном. Я досвідчений рибалка, а ви ще надто молода, щоб мене екзаменувати.

Він пішов розгніваний, щось сердито бурмочучи. Проте ми побачили, що він витяг з води одну вудку і вже ловив тільки двома, як годилося за статутом.

— Наука не йде до бука, — розсміялася дівчина. Раптом їй захотілося порибалити.

Вона дістала з човна діряву бляшанку з принадою. Там було кілька пічкурів.

— На щуку, — пояснила Марта.

Запропонувала піти трохи далі, до маленької затоки. Але мені не хотілося ловити рибу. Я помітив рух на білій яхті, мене непокоїло те, що я не знаю долі рибальської карти. Голова в мене йшла обертом від усіляких підозрінь, здавалося, от-от сяйне думка, що розкриє усі таємниці Озерища.

— А що ви збираєтесь робити? — спитала Марта.

— Засмагатиму, — відповів я, роздратований, що вона заважає мені думати.