Магарич, митець.

Омелян Косопизд, митець.

Харитон Уйобищенко, митець.

Назар Сивуха, митець.

Альфред Золупенко, митець.

Люда, вагонна провiдниця котру всi вищезгаданi митцi їбуть iнодi по черзi а iнодi так.

Гаврюша Обiзянов, iнженер.

Степан Срака, главний iнженер.

Шльома Гомельский, науковець.

Роже Городi, французський буржуазний нацiоналiст.

Пророк Самуїл, старий жид.

На сценi стоїть товарний вагон. На дверях вагона напис E=MC^² . Трохи нище написано: «Нiщо нiкуда не зникає i нiзвiдкiля не береться», пiдпис: Ломоносов. Ще нижче написана непристойна похабєнь. Дверi старанно закритi i прикрученi дротом, iз-за дверей чути приглушенi голоси.

Перший голос. I от уявiть собi, — цей мудило уходить i ви залишаєтесь з нею удвох, а у вас в руках немає нiчого крiм старого дерев'яного корита.

Другой голос. З цього мiсця, будь ласка, з подробицями, Альфреде Юхимович.

Перший голос. Перш за все ви сците у корито.

Третiй голос. Воно ж диряве, Альфред Юхимович.

Четвертий голос. Замовч, не пизди, слухай що розумна людина каже.

Голос Альфреда Юхимовича. Повторяю ще один раз для тугодумiв: ви сците в корито, шановний, а потiм ставите її туди обома ногами.

Другий голос (хрипко). Шо одєтую?

Голос Альфреда Юхимовича. Звичайно нi, пан Сiвуха, — голiсiньку!

Третiй голос. Тю! Навiщо таку хуйню робить — та пiдiйшов сзаду та засунув!

Четвертий голос. От ти, Косопизд репаний, замiсть багато пиздiти учився б у старших людей.

Третiй голос. Та я єбу!

Голос Альфреда Юхимовича. Спецiальне пояснення для дiтєй природи — моча актiвiзiруєт ерогєнниє зони у женщiни на п'ятах.

Голос Косопизда. Тю, яка iщо зона, блядь, когда вона i так менi кожну нiч сниться.

Четвертий голос. Та не пизди, дай послухать!

Голос Альфреда Юхимовича. Тантра, на хуй!

Голос Назара Сивухи. Я вас прошу, не отвлєкайтєсь, шановний Альфреде Юхимович.

Голос Альфреда Юхимовича. Я акцентiрую ваше внiманiє, господа, — женщiна прi цьому прiходiт в состоянiє статевого збудження.

Голос Назара Сивухи. Як ви сказали, Альфреде Юхимович? Повторiть.

Альфред Юхимович. «Статевого збудження», пизда очката. I саме в цю мить, господа, ви вказiвним i безiмянним пальцями намацуєте у неї подколєнну ямку i починаєте її лизати, весь час поднiмаючись язиком все вище, вище i вище:

П'ятий голос. I так до самої сраки! Га-га-га-га!

В вагонi раздається тваринний регiт.

Голос Альфреда Юхимовича. Саме в цю хвилину, мої друзi, до вас приходить довгожданна ерекцiя.

Голос Назара Сивухи. А якщо не приходить, Альфреде Юхимович? Тода що робить?

Голос Омеляна Косопизда. Тогда надо воду злiвать!

Входить Люда, вдягнута вагонною провiдницею, в руках у Люди поднос iз їжею. Вона разкручує дрiт на дверях, вiдчиняє iх i зникає у темнiй пащi товарного вагону.

Голос Омеляна Косопизда. Скiлькi тєбя ждать можно, курва!

Голос Харитона Уйобищенки. Знов макарони, блядь!

Голос Альфреда Юхимовича. А бацили шо нема?

Голос Назара Сивухи. Та не чавкай, ти — чучундра! Голос Магарича чавкає.

Деякий час з вагону долинає тiльки чавкання, стукiт алюмiнєєвих ложок та реплiка Омеляна Косопизда «Давай компот на хуй!». Трохи згодом ми чуємо хтивий голосок Назара Сивухи — «Люда, ти готовая?», та якесь таємниче шарудiння. За декiлька хвилин Люда виходить з товарного вагону, держачи акуратно складенi стойкою забрудненi алюмiнiєвi пуломиски. Вона поправляє зачiску, надiває формєний бєрєт i закручує дверi на дрiт. З товарного вагону чути, як хтось сито ригнув i веселий регiт. З усього видно, що його мешканцям живеться гарно i весело. Входять Гаврюша Обiзянов i Степан Срака, поглибленi в свої iнженернi папки i розрахунки. Вони зайобанi i закомплексованi.

Гаврюша Обiзянов. По нашим даним, якщо будiвництво не наєбнеться зараз — воно обов'язково наєбнеться в наступному кварталi.

Степан Срака (налякано). I шо тогда будєт, Гаврюша?

Гаврюша Обiзянов (спльовує). Тюрма на хуй!

Голос Альфреда Юхимовича. Так от, друзi мої, єслi с женщiной правильно обращаться, то она становiтся уже не жєнщiной, а сiмфонiєй етого, как єго:

Голос Магарича. Брамса!

Голос Альфреда Юхимовича. В пизду Брамса! Ото пизданув, як в лужу перднув!

З вагону знов чути як хтось сито ригнув, i голос Омеляна Косопизда — «Макарони блядь!»

Степан Срака (пошепки). От дє кайф ловлять!

Гаврюша Обiзянов (до Люди). Хто там у тебе?

Люда. Митцi.

Гаврюша Обiзянов. Якi митцi?

Люда. Разнi. Один з бородою, один бритий, ще два з вусами, а один очкарик — пацан єщьо.

Степан Срака. I шо вони роблять?

Люда. А макарони їдять! У суботу i недiлю замiсть компота — кохве, горiлку по святах.

Гаврюша Обiзянов. А бацила?

Люда. Бацилу раньше давали, щас нi.

Степан Срака (рiшуче). От все одно — заєбiсь жизнь! (До Люди). Вiдкривай, блядь!

Люда. А може не треба — вони битись будуть!

Степан Срака. Та одiн хуй — раз живьом! Эх жизнь хуйовая!

Степан Срака i Гаврюша Обiзянов штурмом беруть вагон, але негайно отримують пизди i вiдкочуються назад. [Гаврюша щупає бланжа на мордi: «Террористи хуєвi!»]

Степан Срака. Пустiть друзi! Ми бiльше не будемо!

Голос Магарича. Тобi, я бачу, мало пизди получить, — ти ще хочеш шоб тебе в сраку виєбли! Закрий дверi — бздить!

Степан Срака. Хлопцi, єбiть куди хочете, тiки пустiть — парашу буду виносить, бля буду!

Голос Харитона Уйобищенки. А шо, можна пустить, хлопцi — воно, iнженер, як цуценята — скавучить, то так весело робиться, а набридне — придушим та й викинем к хуям!

Альфред Залупенко. Правильно, хлопцi — нехай лiзе.

Омелян Косопизд. Чєловєк чєловєку — друг, товарищ i брат.