- Вона ж непритомна!

- Щоб його не побачили нi тi, нi Майя, - жорстко повторив Командор, зайти за межу видимостi i... заподiяти собi смерть, але так, щоб зовнi це скидалося на нещасний випадок. Тi, хто могли бути мертвими,- повертаються. Побачимо, чи повернеться той, хто повинен бути мертвим. Якщо повернеться i казатиме, що йому "повезло"... Ти зрозумiв мене, Амею?

- Так, зрозумiв...

- Тягнемо жереб. Коротка - йде. Тобi...

?

Обличчя Командора посiрiло, осунулось. Невимовна туга застигла в його очах. "А може, все дiйсно - тiльки помилка", - хотiв сказати Амей, i Командор нiби прочитав його думку.

- Може, це й помилка, - стиха мовив вiн, - та ми не можемо ризикувати. Треба йти... стривай... Вип'ємо на прощання, друже. Одягайся, я приготую.

Вiн висунув шухляду. Дiстав пляшку, келихи. Коли Амей повернувся, Дан уже тримав їх у руках.

- Одержуй, твоя.

- Як колись камiкадзе, - посмiхнувся Амей. Та усмiшка вийшла крива.

Вони випили i розбили келихи об пiдлогу.

- На щастя, - знову спробував пожартувати Амей. Зробив крок до Командора, але махнув рукою i вибiг.

Люки клацнули одночасно з двох бокiв корабля - запасний i головний. Повернувся Археолог i врятованi. Командор пiшов їм назустрiч.

?

Амей повернувся. "Поки що це дiйсно я, - шепнув вiн, випереджаючи Командора. - Ходiмо до рубки".

- Зрозумiй мене правильно, Дане, - почав вiн, переступаючи порiг штурманської. - На жаль, те, що я тобi скажу, спало менi на думку тiльки дорогою. Тому я в такому скрутному становищi. Але я не боягуз, не думай. Вважай, що я ще й не виходив. По-перше, менi здається, що ми надто однобоко пiдходимо до всього, що трапилось. Штучно пiдтасовуємо факти, але основне у нас є iншi виходи. Десь на зовнiшнiх станцiях бiля Землi дамо сигнал, наш корабель блокують i перевiримо все ретельно. Тих, кого ми пiдозрюємо, зможемо знешкодити пiд час подорожi, але ми повиннi повернутись, повиннi доставити на Землю те, що зiбрали, в тому числi й нашi сумнiви щодо цiєї планети. Попередити їх.

- Ти таки маєш рацiю, Амею, - роздумливо сказав Командор. - На весь час дороги ми господарi становища. Нiхто, крiм нас двох, не зможе повести корабель та й не знатиме, куди його вести. В найгiршому разi ми завжди зможемо розвернутись i податися знову свiт за очi. Тiльки блокiровку не знiмати. А ще краще, покладемо їх усiх в анабiоз...

- Я ще не все сказав, - перебив його Амей, - у мене була ще одна поважна причина не виконувати твого наказу, Дане. Припустимо, ти правий щодо своїх висновкiв. Так не було б це ще одним збiгом на їхню користь, якщо вони iснують? I дуже дивним збiгом. Як ти гадаєш?

Командор зблiд.

- Оце так. У, дурепа, - вiн iз злiстю вдарив кулаком собi по лобi. - Це ж вiдкрити карти завчасно! Вони б зрозумiли, що ми їх викрили. Молодчина!

Командор щиро засмiявся.

- Ох, Амею, як я кляв себе за цю дурницю. Якби ти дiйсно виконав наказ, я не простив би собi цього нiколи. Подумати тiльки, я ледь не став убивцею свого кращого друга. I даремно. Молодчина!

?

Вже другий тиждень зорелiт долає космiчну безодню. Екiпаж в анабiозi. Все обiйшлося напрочуд спокiйно. Вiдверто кажучи, Командор i Амей не розраховували на це, - сумнiви ж були занадто сильнi. Амей не спускав з ока пiдозрiлих. Дан закодував маршрут так, що у випадку найгiршого, його нiхто не мiг би розплутати. Та все це виявилось зайвим.

"Анабiоз так анабiоз, - тiльки й промовив, позiхаючи, Мiкробiолог i перший попрямував до ванни. - На добранiч!"

Амей i Командор перезирнулись.

- Здається, помилка, - шепнув Дан, - нашi побоювання марнi. Але перевiримо...

А потiм пiшов до ванни i Амей, щоб пробути там доти, поки доведеться лягати на прямий курс до Сонця. Тодi настане черга Командора, аж до орбiти Плутона. Решту шляху вони поведуть зорелiт разом. А поки що Командор залишився один. День у день вiн переглядав записи, знiмки, зразки, пiдводив пiдсумки. Непомiтно наблизився i кiнець змiни.

Але, ранiше нiж попрямувати до Сонця, ранiше нiж розбудити Амея, Командор послав потужний сигнал, вiддавши йому майже всю енергiю.

"ВСIМ, ВСIМ, ВСIМ.

ПЛАНЕТА БЦ-1387 ОМЕГА, ЯКУ МИ ДОСЛIДЖУВАЛИ ЗГIДНО З ПРОГРАМОЮ, ВИЯВИЛАСЯ ЗАСЕЛЕНА Й АГРЕСИВНО НАСТРОЄНА ЩОДО НАШОЇ ЦИ

ВIЛНАЦII. У НАЙБЛИЖЧI ЧАСИ НЕ ПОСИЛАТИ НIЯКИХ ЕКСПЕДИЦIЙ У ТОЙ БIК МИ НЕ ПОВЕРНЕМОСЬ, ДОКЛАДНИЙ ЗВIТ У ПОШТОВIЙ РАКЕТI, ЯКУ Я ВИСИЛАЮ СЛIДОМ I ЩЕ ОДНЕ ПРИТЬМОМ ВИМАГАЮ ЗАНЕСТИ ДО ОСОБЛИВОГО СТАТУТУ КОСМОНАВТА ОБОВ'ЯЗКОВИЙ ДОДАТОК - НIХТО НЕ ПОВИНЕН ПОВЕРТАТИСЯ З КОСМОСУ ПIСЛЯ ТОГО, ЯК ВIН УЖЕ НЕ ПОВИНЕН ПОВЕРНУТИСЯ

ПРОЩАЙТЕ, ДАН"

Командор довго вдивлявся в екран радара, проводжаючи поштову ракету. Вона мчала у напрямку до Сонця, до Землi, сповненої запахiв трав i росяних свiтанкiв, якi вiн так любив i якi йому вже нiколи не доведеться побачити.

"Ех, Амею, Амею, - думав вiн, - я не помилився в тобi. Ти до кiнця був моїм другом, до кiнця був Людиною. Я гадаю, що ти зрозумiв мене i вибачиш за те, що я отруїв тебе тою останньою чаркою. Якби випало йти менi, я випив би отруту сам. Вона вбила б рiвно через десять хвилин пiсля того, як настав би час зробити це самому. А ти б знищив корабель, як тiльки побачив би мене на екранi радара. Бо мертвi не повиннi повертатись. Особливо двiчi мертвi".

Командор пiдвiвся. Вимкнув радар i повiльно пiднiс руку до червоної цяточки пiд склом.

В останню мить Командору здалося, що вiн чує якийсь шум, чиїсь кроки. Але це, мабуть, тiльки здалося. Хiба може людина самотужки вийти з герметично замкненої ванни?

Якби поблизу були розумнi iстоти, їм би здалося, що спалахнула нова зiрка.