— Ви тут одні, Ікс та Ігрек. Ви і я, ваш помічник, Універсальний Робот. Вам Земля дала важливе завдання. Незабаром я вам розповім про нього. А тьотю слухайтеся. Вона навчає вас, щоб ви змогли збагнути завдання…

Коли діти втомлювалися і йшли спати до своєї палати, УР поспішав до інформаторію і поринав у заплутаний світ історичного минулого людської цивілізації. Він старанно намагався проаналізувати всі основні тенденції людської культури, економіки, соціології, науки, релігії, мистецтва, щоб визначити головну мету поступу. Куди прагнуло людство, чого бажало досягти? Який смисл був у житті окремої особистості, яка доцільність? Смисл кожної особи зокрема можна було проаналізувати в тимчасових алгоритмах, але загальна картина втрачалась, і всі прагнення не синтезувалися, повисали в порожнечі. Цілий ланцюжок жертовності — від давнини до новітніх часів Космічної Ери! В ім’я чого?

Мозок УРа знемагав. І він вбачав можливу розгадку лише в явищі абстрактного сфінкса, який так збентежив його, — у любові. Але що глибше він вивчав те поняття, то безгіадійніше поринав у його зловісні, таємничі глибини. Якогось дня він вирішив стати поетом. Можливо, поезія допоможе йому оволодіти алгоритмом любові.

УР проаналізував теорію віршування, простудіював поетичну спадщину Байрона, Пушкіна, Шевченка, Гомера, цілої плеяди новітніх космічних поетів. Потім замислився, і в нього народився такий вірш:

Таємниці нездоланний мур

Постає ізнов.

Знемагає від напруги УР:

Що таке любов?

Кристалічний мозок мій горить

У самотині.

Чи розв’яже дивний алгоритм,

Чи впаде в борні?!

Робот кілька разів повторив своє творіння, смакуючи кожне слово. Він пишався своїм першим віршем.

— Цікаво, — пробурмотів, — чи сподобався б мій вірш Лесі? Може, колись вона оживе, і тоді я їй прочитаю. Вона скаже, чи правильно я аналізую поняття любові.

Минуло десять років відносного часу.

Космокрейсер “Любов” наближався до системи червоного карлика — першої мети подорожі. УР перевірив інформаційні дані всіх вузлів корабля і ввімкнув автомати гальмування.

Близнята — високі гарні підлітки — невідступно супроводжували свого наставника, уважно слухаючи його пояснення. Вони вже прекрасно оволоділи автоматикою крейсера, знали призначення всіх вузлів, розбиралися в навігації, починали розуміти релятивні ефекти часу й простору. Але все це було в них схематичне, нежиттєве, абстрактне, і УР сподівався, що перебування на планетах червоного карлика дасть його вихованцям необхідний досвід.

Телескопічні аналізатори космокрейсера свідчили, що в системі є три невеликі планети, як і передбачалося теорією. Сигнали мислячих істот генерувалися з третьої планети. Після незначних розрахунків УР спрямував зореліт до неї.

Вже недалеко від планети він дозволив Іксу та Ігреку сісти до крісел пілота й штурмана. Екрани кругового огляду замерехтіли, відкрилися в безодню зоряного безміру. Праворуч зловісно палав сфероїд червоного карлика, багряні крила корони простягалися в простір.

— Урчику, а чому це сонце таке невеселе? — тривожно запитав чорнявий Ікс.

— Для тебе воно невеселе, — пояснив УР, — бо ти — істота іншого сонця. А для тутешніх істот воно може бути гарне, приязне…

— Хіба тут є живі істоти?

— Цілком можуть бути. Адже ми летимо, щоб відшукати генератор штучних сигналів.

Ігрек схопив брата за руку, захоплено вигукнув:

— Дивись, дивись, яка здоровенна куля!

— Вона роздувається! — закричав Ікс.

— То не куля, — пояснив УР. — То планета, на яку ми сядемо.

— Інша земля? — запитав Ікс.

— Інша. Схожа на рідну планету.

— А ми на ній зможемо дихати?

— Побачимо. Ми для того й прибули, щоб дослідити її.

Космокрейсер пробив хмари. Планетарні двигуни вимкнулися, запрацювала магнітно-гравітаційна тяга. Зореліт помчав над планетою, за ним тягнувся сріблясто-вогняний слід іонізованих газів.

Унизу видно було темні простори океанів, материки, синюваті звиви річок, масиви лісів і хребти високих гір. УР увімкнув аналізатори радіації всіх частот, виділив хвилю, на якій Земля спіймала сигнали мислячих істот. Періодично ритмічні сигнали набували величезної потужності. Автоштурман відзначив широке плоскогір’я, на великому острові серед океану. Зробивши ще один виток довкола планети, УР дав команду фінішувати. Автомати слухняно виконали наказ.

Близнюки здивовано і перелякано дивилися в перископи, тривожно запитуючи УРа:

— Ми падаємо?

— Ні, сідаємо на планету.

— Ми не розіб’ємося?

— Ні. Сидіть спокійно. Чоловікам належить зберігати спокій навіть перед смертю. Так твердять усі людські казки й легенди.

— Ми не будемо боятися, Урчику, — запевняли близнята, хоч зуби в обох цокотіли від страху. — А що це таке широке та синє?

— То океан.

— А на Землі він інакший!

— Бо ви бачили його у фільмі з берега. А тут — згори, з неба.

— А це що таке зелене?

— Ліси.

— А в них є звірі, як на Землі?

— Напевне, є. Якщо є флора, то є й фауна.

— Ой, як здорово! — вигукнув Ігрек, і його блакитні очі замріялися. — Побігати б серед дерев!

— Погратися з оленями! — підхопив Ікс радісно.

— Ще походите, — запевнив УР. — Не заважайте.

Космокрейсер, здригаючись у густих потоках повітря, повільно опускався серед плоскогір’я. Над ним змикалися чорно-сині грозові хмари, створені штучною іонізацією атмосфери. Вдарили блискавиці, осяваючи примарними полисками велетенський сфероїд. Страхітливі громи струсонули острів, ринула злива, обмиваючи металевий корпус гостя з далеких світів.

Космокрейсер доторкнувся до кам’янистої поверхні, загруз в неї на кілька метрів. А за півкілометра від нього грозові спалахи на якусь мить виривали з мороку високу конічну споруду… Саме звідти генерувалися сигнали мислячих істот.

Підлітки визирали в ілюмінатори, захоплено дивилися на густі зарослі блакитно-лілових дерев, білосніжні верхів’я гір, червоний диск сонця, що плив між розкошланими хмарами. Все це було не таке, як у фільмах, і тому манило до себе, вабило.

— Урчику, — просив Ікс, — я хочу туди…

— Куди?

— На планету.

— Ми погуляємо в лісі, — вторив Ігрек. — Ми ж бачили: на Землі діти бавляться в лісах, парках…

— Заждіть. Ми ще не знаємо ні складу повітря, ні тутешньої мікрофлори, ні того, хто тут живе. Треба все перевірити.

УР увімкнув аналізаторні пристрої, а сам спустився ліфтом униз, перед тим замкнувши близнюків у ізоляторі. Перейшовши у вихідний шлюз, продезинфікував його і вийшов назовні. Пересуватись було важко. Під ногами відчувалася не гладенька підлога приміщень космокрейсера, а нерівний кам’янистий грунт. УР ступнув обережно, увімкнувши всі свої рецептори — радіації, звуку, запаху і синтезатор несподіваних подразнень.

З лісу долинав хор розмаїтих голосів. У пам’яті УРа не зберігалося інформації про жоден з них. То, безумовно, були голоси цілком відмінної, несхожої на земну, еволюції. Робот не затримувався на аналізі тих випадкових подразнень. Він хотів перш за все оглянути гігантську будівлю, що бовваніла серед імли, біля підніжжя гори.

УР наблизився до конічної споруди, оглянув її поверхню в спектрах різних променів.

— Безумовно, штучного походження, — сказав робот сам собі. — Це і є те, що мала знайти експедиція. УР викопав перше завдання Землі. Тепер ще належить встановити контакт. Але це справа людей. Ікс та Ігрек мають доповнити дослідження УРа.

Робот запримітив угорі велетенські рефлектори. їх було три. Мерехтливі чаші поволі оберталися, спрямовуючи свої трипелюсткові отвори в небо. “Антени спрямованої дії, — відзначив УР. — Можна повертатися до корабля. Тут живуть мислячі істоти”.

Робот рішуче попрямував назад. Його кристалічний мозок інтенсивно працював. У єдиний вузол зв’язалися дві взаємовиключаючі думки: одна — одразу шукати контакту, а друга — не поспішати з цим. Інформація, яку здобув УР у бібліотеці, свідчила, що мислячі істоти не завжди бувають творчими, мирними. Теоретично і практично можливі деградації розуму, а звідти викривлення програми, що приводить до агресивності, ворожості, руїнницької діяльності.