— Якщо ти ще раз утнеш щось подібне, сестру чекатиме та сама доля, — попередив батько.

Скарлет ніколи про це не говорила жодній живій душі. Вона захищала сестру, прикриваючись маскою турботи. Лише Скарлет було відомо, що вони ніколи не зможуть живими покинути Трісди, за винятком чоловіка, котрий відвезе їх подалі.

Хвилі бились об берег, стираючи шум кроків, проте Скарлет їх почула.

— Ти не та сестра, котрої я чекав, — Джуліан підійшов ближче.

У темряві він більше скидався на пірата, ніж на моряка. Невимушена хода підказувала, що це не та людина, котрій можна довіряти. Ніч чорнилами розмалювала його довге пальто, лишивши білі тіні на щоках, що випиналися наче різаки.

Скарлет тільки зараз збагнула, що вчинила нерозважливо. Вислизнути з маєтку, щоби зустрітись з цим хлопчаком пізно вночі на такому віддаленому узбережжі. Безглузда й безрозсудна поведінка, про яку вона завжди попереджувала Теллу.

— Я так розумію, ти змінила своє рішення щодо пропозиції? — запитав Джуліан.

— Ні, проте у мене є зустрічна пропозиція, — Скарлет намагалася надати своєму голосу зухвалості, дістаючи витончені квитки від магістра Каравалу Легенди. Пальці не хотіли їх випускати, але вона мусила це зробити заради Телли. Коли Скарлет увечері зайшла до своєї кімнати, усе стояло шкереберть: судячи з безладу, вона одразу розгадала сестрин задум — Телла поцупила речі, готуючись до клятої подорожі.

Скарлет довірила квитки Джуліанові:

— Віддаю тобі три. Якщо ти поїдеш звідси рано, лишивши Донателлу, вони твої. Можеш скористатись ними, можеш продати.

— Ага. Отже, хабар?

Скарлет не любила це слово. Воно їй дуже нагадувало батька. Та коли вже справа дійшла до Телли, вона зробить усе. Навіть якщо мусить позбутися власної мрії.

— Моя сестра надто імпульсивна. Вона хоче втекти з тобою, проте гадки не має, як це небезпечно. Якщо батько її піймає, сьогоднішнє покарання стане справжнім медом.

— А як лишиться тут, то буде у цілковитій безпеці? — запитав глузливо Джуліан.

— Коли я вийду заміж, я заберу її з собою.

— А чи хоче вона їхати з тобою?

— Вона подякує мені пізніше.

Джуліан натягнув вовчу посмішку, вискаливши білі зуби у місячному сяйві.

— Знаєш, саме це твоя сестра мені і сказала кілька годин тому.

Інстинкти самозбереження прокинулись у Скарлет запізно. Вона обернулась на звук кроків. Телла стояла позаду. Невеличка постать була окутана у темну накидку, котра зливалась із кольором ночі.

— Пробач, що роблю це. Але це ти мене навчила — понад усе — піклування про сестру.

Тієї ж миті Джуліан притиснув до обличчя Скарлет шматок тканини. Вона несамовито намагалась її відштовхнути. Коліна стукнулись об чорний плямистий пісок. Просочена могутнім зіллям шматина діяла з неймовірною швидкістю. Світ закрутився довкола Скарлет. Вона не тямила, розплющені її очі чи ні.

Вона падала

падала

падала.

— Так буде краще, сестричко. В житті є ще щось окрім... окрім обережності...

Її слова провели Скарлет у світ, який існував лише на дрібному шматочку яскравих сновидінь. Перед очима пливла кімната із великою кількістю вікон, долинав голос бабуні. Рябий місяць мерехтів у шибці, освітлюючи постаті зернистим блакитним сяйвом.

Маленькі версії Скарлет і Телли з крихітними ручками та невинними мріями притулились одна до одної, їх вкриває бабуся. І хоча вона проводила чимало часу з дівчатками після того, як їх покинула мати, Скарлет не могла пригадати бодай раз, щоб бабуся вкладала їх спати. Зазвичай це робили служниці.

— Ти розповіси нам про Каравал? — запитувала маленька Скарлет.

— Я хочу почути про магістра Легенду, — повторювала Телла. — Ти розповіси, як він отримав своє ім’я?

На високому м’якому кріслі навпроти ліжка бабуся сиділа, мов на троні. Витки чорних перлинок звивались навколо тонкої шиї, покривали руки від зап’ястя аж до ліктів, немов розкішні пальчатки. Її накрохмалена бузкова сукня була без жодної складочки, відтіняючи розписане зморшками, колись вродливе обличчя.

— Легенда походить із сім’ї артистів Сантос, — почала вона. — То були драматурги та актори, страшенні бездари. Єдина причина, з якої вони мали бодай якийсь успіх — неземна янгольська краса. Подейкували, що найвродливішим з-поміж усіх був Легенда.

— А я вважала, що Легенда — то вигадане ім’я, — мовила Скарлет.

— Не можу вам повідати його справжнього імені, — вела далі бабуся, — та можу сказати, що як і в кожній величній і жахливій історії початком усього було кохання. Любов до елегантної золотокосої та красномовної Анналізи. Вона заворожила його, так само як і він зачарував стількох дівчат до зустрічі з нею, компліментами, поцілунками та обіцянками, яких він знав безліч.

Легенда ніколи не був заможним. Він виживав завдяки власному шарму та вкраденим серцям, але Анналізі було байдуже. А от її батько, заможний купець, ніколи б не дозволив дочці вийти заміж за жебрака.

— То вони побралися? — запитала Телла.

— Про це ви довідаєтеся далі, — зауважила бабуся.

Хмара затулила місяць за її спиною, лишивши два крихітних проблиски світла. Вони застигли над її сивим волоссям, як диявольські ріжки.

— У Легенди був план, — вела далі бабуся. — Невдовзі на трон мала зійти майбутня імператриця Меридіальної Імперії Елентін. Легенда вірив, що виступ на її коронації подарує йому славу та гроші, й тоді він точно пошлюбиться з Анналізою. Проте Легенду ганебно вигнали як бездару.

— Я б не вигнала, — зітхнула Телла.

— І я б не вигнала, — погодилась Скарлет.

— Якщо ще раз мене переб’єте, кінця історії не буде, — звела брови бабуся. Скарлет і Теллою скрутили губи у крихітні рожеві сердечка.

— Тоді Легенда нічого не знав про магію, проте вірив у історії, які йому розповідав батько. Він чув, що кожній душі дається одне неймовірне бажання, лише одне. Якщо людина прагне чогось понад усе на світі, вона може віднайти крихту магії задля його здійснення. Тому Легенда вирушив на пошуки жінки, що зналася на магії і чарах.

— Отже, до відьми, — прошепотіла Скарлет.

Бабуся замовкла. Очі крихітної Телли та маленької Скарлет зробились завбільшки з блюдця, а скляна кімната перетворилась на дерев’яні стіни трикутної хатинки. Бабусина історія почала оживати на їхніх очах. Зі стелі звисали жовті свічки, розливаючи густий туман.

По центру сиділа жінка з неймовірно рудим волоссям. Напроти стояв простий юнак, на голові в нього був темний капелюх. Легенда. Хоча Скарлет і не бачила чітко обличчя, вона впізнала його за символом на капелюсі.

— Жінка запитала, чого йому хочеться понад усе, — продовжила бабуся. — Легенда відповів, що хотів би очолювати найвеличнішу на світі трупу артистів, щоб завоювати серце коханої, Анналізи. Проте жінка попередила, що отримати і те, й інше неможливо. Він мав обрати лише одне.

Легенда однаковою мірою був честолюбним і вродливим, тому вірив, що чаклунка помиляється. Він був певен, що як стане знаменитим, це дозволить йому побратися з Анналізою. Тому обрав саме це бажання. Він волів, щоб його виступи стали легендарними й магічними.

Легенький вітерець промайнув кімнатою, загасивши всі свічки, крім однієї, що відкидала світло на Легенду. Скарлет не бачила його обличчя, проте могла присягнутися: в ньому щось змінилося. Здавалося, його огорнув півморок.

— Перетворення розпочались тієї ж миті, — пояснила бабуся. — Їхню магічну дію підсилювали щирі бажання Легенди, що несли в собі потужну силу. Відьма пообіцяла, що його виступи перетворяться на дивовижне поєднання правди та вигадки, якої досі ще не бачила жодна жива душа. Проте вона також попередила, що кожне бажання має ціну. Що частіше він виступатиме, то більше перевтілюватиметься у ролі, які виконуватиме. Як гратиме негідника, то й сам таким стане.