— Не варто було...

— Я й сама знаю...— Телла переминалась з ноги на ногу й знову насупила брови. — Знаю, що накоїла чимало дурниць, та я уявляла собі все геть інакше. Я навіть не могла припустити, яким непередбачуваним може виявитись Легенда. Він мав вивести Джуліана з гри набагато раніше. Мені й на думку не могло спасти, що він уб’є моряка на твої очах.

Теллі дійсно було школа, проте це не полегшило страждань Скарлет. Жодна жива душа не повинна проходити такі жорстокі випробування, де їй доводиться бачити смерть двох найдорожчих людей.

— Отже, зараз Джуліан живий і здоровий?

— Так, живий-живісінький. Але чому ти не радієш? — Телла здивовано звела брівки. — З того, що мені довелось чути про вас обох, можна припусти...

— Я не маю наміру зараз обговорювати свої почуття! — доста вже усього. В один клубок сплелися нитки правди й вигадки. Скарлет хотілось відчути радість, що Джуліан живий, проте й досі відчувала біль втрати. Тепер вона знала, що все то була лиш гра. А це означає, що Джуліан, котрого вона покохала, насправді не існував. Це була роль, яку грав один з артистів Легенди.

— Мені потрібно знати, як це все працює. Я мушу знати, що правда, а що облуда, — сльози знову підступали. Скарлет відчувала, що мала б радіти. І хоча частина її відчула значне полегшення, дівчина відчувала збентеження. — Отже, все було заздалегідь прописано?

— Не все, — Телла вмостилася на стілець поруч із сестрою. — Я спланувала наше викрадення і знала, що ти маєш пройти випробування, перш ніж опинишся на балконі, звідки мені доведеться стрибнути. Але сценарію для більшої частини з того, що трапилось між цими подіями, не було. Перед кожною грою на артистів накладають чари, котрі не дозволяють їм розкривати правду. Наприклад, зізнатись, що вони є артистами. Їм роздають правила, яких необхідно дотримуватись, проте їхні вчинки не прописані наперед. Гадаю, ти про це вже здогадалась. Під час Каравалу у всьому залишається частка правди. Гра також передбачає право вибору. Тому я не можу сказати напевне, що було справжнім, а що виставою щодо Джуліана. Його роль мала закінчитися одразу по прибутті на острів, — Телла на мить зробила паузу.

Джуліан казав їй майже те саме, але вона більше не мала певності, що в його словах була хоч крихта правди. Можливо, її підозри були не безпідставні і він справді був Легендою. Але вона запитала:

— Що ти цим хочеш сказати?

— Зі слів артистів, Джуліанова роль зводилась до того, щоб переправити нас на острів, а потім відвезти назад. Гадаю, він мав лишити тебе у годинниковій крамниці. Попереджаю: я тобі нічого не розповідала, — і додала: — Раптом тобі кортить знати. У нас з Джуліаном нічого не було. Ми навіть не цілувались.

Скарлет зашарілась. Саме ці думки вона завжди намагалася відігнати подалі.

— Телло, я можу пояснити, я ніколи...

— Ти не мусиш нічого пояснювати, — перебила Телла. — Я ніколи ні в чому тобі не докорятиму. Хоча мушу зауважити, що з кожним отриманим звітом про твої дії дивувалася дедалі більше, — її голос мало не зривався на сміх.

Скарлет прикрила долонями обличчя, й спалахнула від сорому. Хоча, мабуть, і слів замало, аби описати її стан у ту мить. І навіть не зважаючи на слова Телли, вона все ще відчувала себе обманутою й приниженою.

— Скар, тобі нічого соромитися, — Телла відірвала пальці сестри з палаючих щік. — Нічого непристойного у твоїх стосунках із Джуліаном не було. Заспокою тебе, я не від Джуліана довідалась про ваші стосунки. Це був засмучений твоєю відмовою Данте, — Телла скорчила гримаску, з якої стало зрозуміло, їй це було до вподоби.

— Сподіваюся, смерть Данте теж несправжня?

— Ні, він і справді помер, але потім також повернувся до життя, як і Джуліан, — пояснила Телла. І спробувала докладно пояснити все, що знала про смерть на Каравалі.

Теллі не були відомі усі тонкощі, оскільки цю тему рідко зачіпали у розмовах. Проте сестра повідала, що коли і вбивали під час гри котрогось із артистів, він і справді помирав, але смерть була тимчасова. Вони відчували біль та муки, які несла із собою загибель, і лишалися мертвими до завершення гри.

— Отже, за будь-яких обставин ти однаково б ожила? — поцікавилася Скарлет.

Телла зблідла, достоту стала біла, як її сукня. І вперше Скарлет замислилась над тим, що ж відчувала сестра, коли помирала. Телла завжди вправно контролювала свої емоції, але цього разу голос їй зрадив.

— Я ж не артистка, а звичайна людина. А звичайні люди під час гри помирають по-справжньому. А тепер ходімо, — Телла зістрибнула зі стільця і вже весело додала: — Час готуватися.

— До чого?

— До вечірки, звісно! — відказала Телла, ніби це було найочевиднішою річчю на світі. — Запрошення пам’ятаєш?

— Те від Легенди? То воно справжнє? — Скарлет не знала, як реагувати на ту лиху витівку Легенди із запрошенням. Телла схопила руку Скарлет і потягнула до дверей.

— І не думай відмовитися від святкування!

Скарлет не хотіла лишати сестру, та наразі їй було не до вечірок. Спілкування їй приносило величезне задоволення, однак вона й уявити не могла, як братиме участь у трапезах і веселощах.

— Ходімо, — Телла тягнула сестру силоміць, — у нас обмаль часу. Я не хочу з’явитись на святкування в образі примари.

— В такому разі, тобі слід було б убратися в іншу сукню, — різко зауважила Скарлет.

— Я ж померла! — заперечила Телла. — Годі вигадати краще вбрання. От побачиш, наступної гри ти так само ввійдеш в азарт, як я.

— Дякую, та наступна гра відбудеться без мене.

— Гадаю, після цієї зустрічі ти зміниш свою думку, — Телла загадково посміхнулась і розчахнула навстіж двері, перш ніж Скарлет встигла заперечити.

Сестра вела Скарлет по коридору, в якому вона ще не була. Підлога була вимощена коштовними каменями, які виблискували під ногами. Стіни коридору були вкриті малюнками із записника Айко.

Скарлет зупинилась перед одним. На малюнку, котрий раніше не потрапляв їй на очі, була зображена вона у крамниці суконь. Скарлет з широко розплющеними очима й роззявленим ротом роздивляється кожен виріб, а Телла шпигує за нею з третього поверху.

— Ходімо до моєї кімнати. Вчора, коли ти мене знайшла, то була не моя кімната, — Телла вела за собою Скарлет, по дорозі вони зустріли велику кількість артистів, які люб’язно віталися з дівчатами. Нарешті вони зупинилися перед арочними небесно-блакитними дверима. — Наперед перепрошую за безлад.

Здавалося, кімнатою промчав ураган. Довкола валялись корсети, сукні, вишукані капелюшки і навіть каптури. Скарлет не помітила сивого волосся у сестри, вочевидь, вона майстерно його замаскувала, адже за таку розкіш Телла мусила б пожертвувати щонайменше роком життя.

— Мене страшенно дратує, що немає куди складати речі, — Телла піднімала з долівки одяг, щоб Скарлет могла зайти досередини. — Не хвилюйся, сукня, яку я обрала для тебе, не лежить на долівці.

— Не думаю, що я піду, — Скарлет сіла на краєчок ліжка.

— Ти мусиш. Я дістала для тебе вбрання. Мені воно коштувало п’ять секретів, — Телла рішуче попрямувала до скрині. Повернулась, тримаючи у руках витончену рожеву сукню. — Вона нагадує мені захід сонця Спекотного сезону.

— У такому разі, тобі варто її одягнути.

— Вона задовга для мене. Ба більше: я приготувала її спеціально для тебе, — Телла кинула вбрання сестрі. На дотик, воно було таке ж невагоме, як і на вигляд. Маленькі рукави оголяли плечі, а ліф кольору слонової кістки прикрашали стрічки, що спадали на прозору спідницю. На стрічках красувались шовкові квіточки, які на сонці змінювали колір від ніжного кремового до насиченого рожевого.

— Просто одягни її сьогодні. Якщо по завершенні вечірки ти вирішиш полишити Каравал і все, що нагадує про нього, я поїду з тобою. Однак не дозволю тобі її пропустити. Мені казали, що Легенда не роздає запрошень нікому, крім своїх артистів. І не думаю, що ти будеш щасливою, як не поставиш усі крапки над «і» з Джуліаном.

При згадці про Джуліана серце Скарлет стиснулось. Вона раділа, що він живий, та хай там що поміж ними було, вона не була впевнена, що їхні почуття будуть такими, як раніше. Вочевидь, правду він намагався їй сказати тільки через жаль до неї. Або ж це було прописано в його ролі, що аж ніяк не мало стосунку до почуттів.