Джуліан опустив очі, здавалось, він їй не вірить:

— Якщо це правда, чому ти більше цього не хочеш?

— Не знаю, що ще тобі понарозказувала сестра. Але гадаю, у винному льосі ти бачив, яка тому ціна. Коли я була маленькою, то дуже хотіла побачити Каравал та взяти участь у цій дивовижній грі, але зараз я лише хочу, щоб у мене з сестрою все було гаразд.

— Ти гадаєш, вона прагне чогось іншого? — Джуліан підняв весла, лишивши човен гойдатись на хвилях. — Можливо, я не знаю так добре твоєї сестри, проте не думаю, що вона хоче померти.

Скарлет стояла на своєму.

— Думаю, ти забула, що таке життя. А сестра намагається тобі нагадати, — вів далі Джуліан. — Та коли ти прагнеш лишень безпеки, я відвезу тебе назад.

Джуліан кивнув у бік далекої цятки, невеличкого риболовецького судна. Вочевидь, саме на тому судні вони дісталися острова, адже їхній човник зовсім не годився для тривалих морських мандрівок.

— Навіть якщо ти геть нікудишній мореплавець, тебе швидко знайдуть і повернуть на дорогоцінну Трісду. Або... — Джуліан зробив паузу і кивнув у напрямку острова, що потопав у білому серпанку, — якщо ти справді така хоробра, як каже твоя сестра, то дозволиш мені і далі веслувати. Тиждень ти проведеш на острові і побачиш, чи має вона рацію. Є речі вартісніші за безпеку.

Хвиля розгойдувала човник, розплескуючи бірюзову воду об його борт. Вони дрейфували до прохолодних хмар, що огортали острів. Волосся Скарлет прилипло ззаду до шиї, темні Джуліанові кучері звивалися хвилями.

— Ти не розумієш, — пояснювала Скарлет. — Коли я не повернуся на Трісду, батько мене знищить. За тиждень я маю вийти заміж на графа. Цей шлюб — шанс на інше життя. Я б хотіла долучитися до Каравалу, проте не хочу ризикувати своїм єдиним шансом на щастя.

— Занадто драматичне ставлення до речей, — Джуліанові губи сіпнулися, ніби він намагався приховати смішок. — Можливо, я помиляюсь, проте більшість шлюбів — не рай на землі.

— Я не про це, — Скарлет ненавиділа, як він перекручував кожне її слово. Джуліан занурив весло у воду так, щоб знову її забризкати.

— Припини!

— Я перестану, коли ти визначишся, куди хочеш їхати, — він облив її ще раз. Тим часом човен наближався до берега, а хмари густішали, перетворюючи відтінки зеленого на холодну блакить.

Усе довкола сповнилося досі невідомими Скарлет пахощами. Трісда завжди смерділа рибою, а тут повітря було солодким, із пікантними цитрусовими нотками. Скарлет раптом спало на думку, чи й досі вона не перебуває під впливом дурману, бо чітко знала, що мусить зробити — дістатись острова, знайти Теллу і якнайскоріше повернутися додому, — та чомусь не могла це сказати Джуліанові у вічі. Раптом вона відчула себе дев’ятирічною дівчинкою, наївною і довірливою настільки, щоби вірити, ніби лист здатен здійснити її бажання.

Першого листа Скарлет написала після зникнення матері, Паломи. Вона хотіла влаштувати Теллі незабутній день народження. Зникнення матері страшенно гнітило сестру. Скарлет намагалася всіляко втішити Донателлу, але сама була ще малою і дуже сумувала за матір’ю.

Можливо, зникнення матері дівчатка сприйняли б не так болісно, коли б вона хоча б попрощалась — написала записку, або хоч якось натякнула, куди ділась і з якої причини. Але Палома зникла й нічого по собі не лишила. Зникла, як зірка з неба, що розсипалась на пил, і нічого не змінилось довкола, хіба поменшало світла.

Скарлет навіть думала, що батько винен у зникненні мами, та коли все сталося, Драґна оскаженів. Під час її пошуків він поставив на ноги весь острів. Губернаторова варта прочісувала місто під приводом пошуку злочинця, адже батько не хотів, щоб люди довідалися про втечу його дружини. Її могли викрасти, але не залишилося жодного сліду боротьби, та й не було жодного повідомлення про викуп. Залишалося одне: мама покинула сім’ю з власної волі, і від цього на серці ставало ще тяжче.

Однак Скарлет завжди згадувала матір як неймовірну жінку: життєрадісну, добру й усміхнену, з уст якої лилися тільки солодкі слова. Коли мама була на Трісді, світ Скарлет був сповнений радості, а батько був значно добрішим. До зникнення Паломи губернатор Драґна ніколи не поводився жорстоко з дочками.

Після зникнення матері бабуся стала більше приділяти уваги дівчатам, хоч її не можна було назвати добросердою жінкою. Скарлет завше відчувала, що насправді бабуся не любила малих дітей, але історії вона розповідала пречудові. Бабуся заворожила дівчаток історіями про Каравал, місце, де жила магія. Скарлет усім серцем полюбила Каравал. Вона вірила, що як Легенда та його артисти завітають до острова Трісда, вони принаймні на кілька днів зможуть її ощасливити.

У ті миті мрій Скарлет ловила себе на думці, що прагне не лишень відчуття щастя, вона мріє про магію. Перш ніж назавжди захряснути двері перед своїми фантазіями, вона мріяла бодай день насолодитися Каравалом і погуляти по приватному острові Легенди.

Одначе до весілля Скарлет лишився тиждень. Не надто підходящий час для дитячих витівок. Телла перевернула усе догори дном у кімнаті Скарлет. Джуліан сказав, що вона додумалася навіть лишити записку про викуп. Та зрештою батько розкриє цей обман. Зостатись тут — найгірший варіант з можливих.

А може, залишитися з Теллою бодай на перший день Каравалу? Вони ж устигнуть повернутись до весілля. Якщо це вдасться, батько навряд чи довідається правду. За добу перебування тут їм нічого не загрожує. Батько ніколи не здогадається, де вони насправді були з Теллою.

— Час добігає кінця, ягідко.

Вже майже розтанув серпанок, що огортав острів, відкривши смужку острова. Скарлет побачила попереду щось пухке й біле, що здаля скидалося на цукрову глазур. Вона майже уявила, як Телла біжить по цій білині й благає її зостатись, занурює в неї пальці, ніби хоче переконатися, чи справді воно таке солодке, яким видається на перший погляд.

— А як погоджуся, обіцяєш, що не заважатимеш мені покинути острів, коли раптом я вирішу повернутися до Трісди з Теллою?

— Слово честі, — Джуліан поклав руку на серце.

Скарлет сумнівалася, чи знав Джуліан, що таке честь.

Однак вона була певна, що тільки-но він потрапить на Каравал, то в будь-якому разі втратить до них інтерес.

— Що ж, веслуй далі, але не бризкайся.

Краєчки його губ вигнулись. Джуліан знову занурив весла і враз Скарлет відчула крижану воду під ногами.

— Я ж поросила не бризкати на мене!

— Це не я, — Джуліан змахнув веслами. І хоча тепер він орудував ними обережніше, вода повністю покрила п’яти Скарлет. Враз стало холодніше, ніж на зимному узбережжі Трісди.

— Здається, у човні пробоїна.

— Вмієш плавати? — Джуліан чортихнувся, а тимчасом вода вже сягала щиколоток.

— Я живу на острові. Звісно, вмію.

Джуліан зняв пальто і викинув його за борт.

— Якщо знімеш одяг, буде простіше. На тобі ж є спіднє?

— Ти впевнений, що ми не догребемо до берега на човні? — спитала Скарлет. У неї спітніли долоні, хоч холод і пронизував ноги. До острова Сновидінь було щонайменше сто ярдів, а так далеко вона ще ніколи не запливала.

— Спробувати можна, проте човен явно не дотягне, — Джуліан знімав черевики. — Нам варто поквапитись, цей час ліпше використати на роздягання. Вода холодна, в одязі подолати цю відстань буде неможливо.

Скарлет оглянула вкриту хмарами поверхню води, намагаючись відшукати човен чи пліт:

— А що ми одягнемо, коли допливемо до острова?

— Гадаю, спершу нам слід допливти до нього. Тобто, я маю на увазі тебе, — Джуліан розстібав ґудзики на сорочці, розвинені м’язи вселяли впевненість, що йому не важко буде досягти берега.

За мить він пірнув, не промовивши жодного слова.

Він не обернувся. Сильні руки вправно розтинали крижану гладінь, тоді як довкола Скарлет стрімко більшало води. Поділ сукні плавав біля литок. Вона спробувала веслувати, однак від цього човен швидше занурювався У воду.

Залишалося лишень стрибати.

Повітря стрілою вилетіло з легень, наповнивши натомість їх чимось холодним та важким. Перед очами стояла білина. Усе враз побіліло. Навіть відтінки води з рожево-бірюзових завитків перетворились на страхітливі тіні крижаного білого. Скарлет випірнула на поверхню, вхопила повітря, що обпікало легені.