Отримуйте гроші ні за що та робіть безкоштовні зміни. Створюйте нові речі лише доти, поки вони приносять цінність. Будьте готові відкинути їх заради речей, що вимагають таких самих зусиль. Те, що ви вважаєте за потрібне спочатку, ніколи не буде тим, що вам дійсно потрібне.

Scrum має свій початок у світі розробки програмного забезпечення, але сьогодні він поширився в багатьох інших галузях та компаніях, де виконуються проекти. Різноманітні підприємства використовують його скрізь: від будівництва космічних ракет до управління платіжними відомостями та розширення відділу кадрів, причому в усіх сферах – від фінансів до інвестицій, від розваг до журналістики. Я часто сам дивуюся, що система, розроблена мною в 1993 році для допомоги в розробці комп’ютерних програм, довела свою універсальну придатність. Scrum прискорює людські зусилля, причому неважливо, які саме.

По суті, я почав бачити його проникнення в найдивніших місцях, де він застосовується для розв’язання найскладніших проблем людства. Задумайтесь тільки над деякими з них. Наприклад, багато людей живуть у бідності, що не лише принижує, але й породжує низку соціальних хвороб – від злочинності та корупції до війн та руйнувань. Є також наша система освіти, яка потім підводить студентів усього світу. Замість умінь та навичок ХХІ століття ми нав’язуємо нашій молоді способи навчання, створені ще років двісті тому. Спадає на думку ще один нефункціональний елемент.

Це форма державного управління, яка багато в чому зайшла у глухий кут, спираючись на застарілі ідеї, що більше не відповідають реаліям нашого життя.

Легко відмахуватись від останніх новин про загибель людей в Африці, насильство в наших школах чи нескінченне позерство людей при владі. Іноді здається, що їх надто багато, і ми нічого не можемо з цим удіяти. Але Scrum якраз і призначений для розв’язування таких складних проблем. У кожному із цих випадків люди сьогодні звертаються до Scrum по допомогу і, як і у світі бізнесу, демонструють неабиякий успіх.

У чомусь передмістя всього світу дуже подібні між собою. Розташовані в кількох кілометрах від ділових центрів, вони є тими місцями, куди люди переїжджають, щоб купити дешевше житло, створити родину та відправити дітей до школи без багатьох проблем великого міста.

У цьому Альфен-ан-ден-Рейн є доволі типовим невеликим містом. Воно розташоване на заході Нідерландів, між Лейденом і Утрехтом, десь у сорока п’яти хвилинах їзди від Амстердама. Якщо під’їхати до містечка трасою в будній день, то весь транспорт рухатиметься у зворотному напрямку – везтиме людей на роботу деінде. Околиці ж рясно вкриті молочними фермами та вітряками, старими й новими.

У самому місті транспорт майже повністю складається з велосипедів. Сотні й сотні з них прямують до місцевої загальноосвітньої школи під назвою Ашрам-коледж. Як і саме місто, ця школа доволі типова для голландських навчальних закладів. Там навчається приблизно 1800 учнів у віці від дванадцяти до вісімнадцяти років. У Голландії рано починають приділяти увагу професійному навчанню учнів, розподіляючи їх між програмами трьох рівнів. Нижчий рівень спрямований на підготовку перукарів, механіків та секретарів, вищий готує дітей до роботи медсестрами, менеджерами та інженерами, а університетський – лікарями, юристами чи дослідниками. Учні програми нижчого рівня можуть піти працювати вже в шістнадцять років, тоді як на вищих рівнях можна провчитися до двадцяти й далі, вступивши потім до університету. Усі рівні мають ряд обов’язкових спільних предметів, хоча вивчає їх кожна група окремо. В Ашрамі є програми всіх трьох рівнів. І одним із цих базових предметів є те, чого навчає учнів кожного рівня школи викладач Віллі Вейнандс, – хімія.

Переконаний, ви пам’ятаєте шкільні уроки хімії: лабораторні столи рівними рядами навпроти вчителя перед дошкою, тиждень теорії, а потім практичні заняття разом із партнером, вибір якого часто був завданням стратегічним і доволі стресовим. Можливо, ви любили хімію, можливо, вона вимотувала вас до сліз. А може, серіал «Пуститися берега» дав вам нове розуміння фінансового потенціалу опанування лабораторної техніки та важливості добору правильного партнера. Яким би не був ваш досвід, як тільки вчитель починав говорити про ковалентні зв’язки чи якісь інші незрозумілі речі, вас із однокласниками майже із чутним клацанням перемикало. Ви починали дружно дивитись у вікно, щось малювати в зошиті або думати про симпатичного хлопця чи дівчину в другому ряді. Визнаймо, що в класах, де проходять уроки хімії, думки учнів часто ширяють дуже далеко від предмета.

Але на уроках Вейнандса все зовсім не так. «Бачите, – каже він, коли учні вриваються в клас та поспішають до своїх столів, чомусь не сідаючи, – я нічого не роблю». На годиннику 8: 30 ранку звичайної середи вересня, але клас Вейнандса не схожий на навчальний кабінет. Жодних тобі столів рядами перед учителем. Вони розставлені так, щоб групи із чотирьох учнів могли бачити одне одного.

Замість того щоб розсістися на місця, учні дістали великий аркуш ватману, вкритий стікерами, прикріпили його на стіну та зібралися навколо. Ватман поділений на кілька великих колонок. Крайня ліворуч називається «Alle items». Далі йдуть «Te doen», «In uitvoering» і, нарешті, «Klaar». Як ви можете здогадатись, вони означають «Всі завдання», «Виконати», «Виконується» та «Виконано».

Нижче від колонок є ще чотири заголовки: «Визначення готовності», «Графік» – їхній варіант діаграми згоряння завдань, що показує прогрес у напрямку до мети, а також «Ретроспектива» та «Швидкість» для вимірювання балів, досягнутих за кожний урок. Їхні спринти зазвичай тривають чотири-п’ять тижнів і закінчуються тестом.

Стоячи перед своїми Scrum-дошками («флопс», як вони називають їх нідерландською), учні планують, що вони збираються вивчити на конкретному уроці. Вони переносять стікери з обраними завданнями з беклогу «Всі завдання» до колонки «Виконати» й беруться до роботи. І знову, як любить говорити Вейнандс, він не робить нічого. Учні самі відкривають свої підручники та починають учитися. Мабуть, найважливіше, що вони навчають один одного. Вейнандс лише походжає по класу, дивлячись на Scrum-дошку та діаграму згоряння. Час від часу він указує учням на помилку, швидко пояснює складний момент чи навмання бере якесь завдання з колонки «Виконано» та швидко опитує всіх учнів про нього, стежачи, щоб усі розуміли цю тему. Якщо тема зрозуміла не до кінця, він повертає її назад до колонки «Виконати». Умовою готовності є те, що матеріал має бути зрозумілим усьому класу.

Правда, у цих учнів є один унікальний розділ Scrum-дошки: «Визначення веселощів». Вони мають не лише виконувати роботу, але й отримувати від цього задоволення. Трьома критеріями цього є довіра, гумор та унікальне нідерландське слово Gezelligheіd. Точного перекладу воно не має. Якщо приблизно, то воно означає затишок, товариськість, розвагу, задоволення, зустріч із друзями після довгої відсутності, проведення часу з коханими чи просто належність до чогось. Якщо чесно, це вразило мене як ідеальний спосіб описати відчуття підтримки, радості, надії, веселощів, комфорту та захвату від членства в дійсно чудовій команді.

«Вам не потрібно виступати в ролі поліцейського, – каже Вейнандс. – Сьогодні ми маємо інший підхід до роботи з учнями. Вони роблять усе самі. Вони навіть задають самим собі домашнє завдання!» Кожна команда знає, що вони вже вивчили, до якої дати треба досягти проміжних етапів і чи потрібно попрацювати вдома, щоб вивчити все вчасно. «Вони самоорганізовані. Вони розробляють розумніші та швидші способи навчання. Одна команда почала зразу з тесту і працювала у зворотному напрямку. Гурт одинадцятирічних учнів. „Не добре“, – сказав я їм, і вони одразу похнюпились. – Вейнандс сяє своєю заразливою усмішкою. – „Відмінно!“ – продовжив я».