Сьогодні перед будівлею суду округу Олівер у Північній Дакоті стоїть пам’ятник із таким надписом: «У пам’ять Гейзел Майнер. Як данина померлим, нагадування живим та натхнення нащадкам».

Даючи, ви змінюєте життя людей.

Це дуже просто.

Іншим шляхом ви не досягнете результату.

То що ж таке дарування і як робити його правильно?

Іноді корисно проаналізувати таку емоційну тему, як дарування. Давайте поговоримо про те, що є даруванням, а що ні.

Дарування – це не торгівля.

Торгівля – це обмін однієї речі на іншу. У торгівлі немає нічого поганого. Це стара форма успішного бізнесу.

Але не плутайте ці дві діяльності. Дарування і торгівля мають різні результати.

Дарування означає, що ви даєте щось безоплатно.

Щоб щось змінити, не треба торгувати. Ви просто повинні віддати щось.

Дарування не має плану «повернути вкладене». За визначенням, це інвестиції без очікуваного повернення.

Ви будете тільки розчаровані, якщо робитимете вигляд, що щось віддали, і чекатимете на щось натомість.

Дарування працює зовсім по-іншому.

Краще не віддавати взагалі, ніж робити одне, а чекати іншого.

Якщо ви віддаєте, щоб почуватись краще…

Якщо ви віддаєте, щоб не почуватися винним…

Якщо ви віддаєте, щоб здобути увагу та популярність…

Тоді це не дарування взагалі.

Дарування – це зосередження на інших.

Воно не стосується вас. Або ще однієї перемоги.

Чесно кажучи, дарування просто не може стосуватися вас. Якби йшлося про вас, дарування б називалось «отриманням». Але це не має нічого спільного з ідеєю дарування.

Коли ви віддаєте, не очікуючи нічого натомість, ви змінюєте життя людей.

Це не дія. Це результат.

Якщо те, що ви віддаєте, не має ціни, це не дарування. Просто тому, що я щось вам віддам, я не зроблю вам подарунок.

Ви не можете просто віддавати комусь свої залишки й очікувати на вдячність.

Це називається викиданням непотрібного, чи не так? І ніхто не почувається добре, отримуючи чиїсь подачки.

Легко зробити вигляд, ніби те, що ви пропонуєте, є цінним, хоча насправді це не так.

Дарування має коштувати вам чогось. Воно завжди коштує. І чим більше ви хочете дати, тим більшу ціну за це заплатите.

Щоб почати віддавати, візьміть те, що є важливим для вас: час, гроші, увагу, енергію або емоції, – і віддайте це.

Саме так працює дарування.

Майже сто років тому Гейзел Майнер віддала життя за своїх брата й сестру, і її дар надихнув цілу країну.

Такий принцип дарування витримав випробування часом.

Її історія змушує нас зупинитись і задуматись про те, хто ми і для чого живемо. Це змушує нас сумніватися, чи дійсно ми віддаємо щось, чи виконуємо лише механічні рухи.

Чи знала Гейзел Майнер, накриваючи собою брата й сестру, що цей дар стане останнім у її житті?

Ми ніколи не довідаємось. Але одне ми знаємо точно.

Вона не торгувала. Вона не очікувала нічого від брата й сестри.

Вона віддала щось неймовірно дороге, цінне і значуще. І цей дар дійсно щось змінив.

Я не закликаю вас віддати своє життя за когось.

Я стверджую, що ви можете не віддавати достатньо. Коли ви помрете, чи поставить хтось пам’ятник на вашу честь? Чи витримають зусилля вашого життя випробування часом? Може, настав час змінити свою думку щодо дарування.

Може, слід засвоїти важливий урок з історії про дівчинку, яка віддала все, що мала.

Дарування має своє коріння у вдячності.

Ми опираємося даруванню, бо не намагаємось замислитись про те, що маємо насправді.

Якщо ми переконані, що в нас нічого немає, то ми й не маємо нічого, щоб віддати.

Іноді потрібні вражаючі нагадування, щоб ми зрозуміли, як багато повинні віддавати, – моменти в житті, коли розуміємо, що треба бути вдячними за багато що.

Нещодавно я працював із клієнтом, компанія якого була розташована на відстані близько години руху на північ від Філадельфії, штат Пенсильванія. Після довгого робочого дня я був стомлений і перебував не в доброму гуморі. Тому вирішив відпочити, зашнурував кросівки й рушив на пробіжку.

Місто лежало в долині, оточеній горами, тому я взяв із собою GPS-навігатор і попрямував до сусідньої вершини крутими гірськими стежками. Було близько 19:30, коли я досяг вершини. Сонце тільки починало сідати. Куля оранжевого вогню на обрії. Так гарно.

Я сидів на самоті, спостерігаючи неймовірний захід сонця, і мій настрій почав змінюватись. Невже можна дивитись на таку красу й залишатись у поганому настрої? Справді, життя було гарним. Світ був дивовижним, і я бачив це на власні очі та відчував цілою істотою.

Через деякий час я зрозумів, що почало темніти, а я перебував у дюжині миль від свого готелю. Тому я одягнув навушники, ввімкнув музику й почав бігти. Але замість того, щоб побігти тією ж стежкою, я обрав інший напрямок, сподіваючись, що швидше дістанусь «додому».

Приблизно на півдорозі вниз мені стали траплятися будиночки. Багато будинків були заселені, але замість шибок мали картонки. Я був шокований. Це було в горах Пенсильванії, яка відома своїми холодними зимами. «Подумати лише, невже люди не заслуговують на нормальні вікна?»

Я біг і розмірковував над побаченим. І раптом відчув вдячність за те, що маю шибки вдома. Так, для мене це дрібниця – те, про що я ніколи раніше не замислювався. Але в розпал зими для людей, які живуть у тих будинках, вікна дуже важливі.

Я повернувся до готелю, сповнений вдячності та зворушений тим, що бачив, – заходом сонця й бідністю. Я змінився.

Правда полягає в тому, що мало хто з нас дійсно вдячний за те, що в нас є. Вдячність змінює ставлення. Вона є основою дарування. Цей досвід змінив моє бачення багатьох речей. Змінив бачення того, що я повинен віддавати.

Можливо, зараз ви думаєте: «Дене, ти здаєшся успішним хлопцем. Авжеж, ти повинен бути вдячним за це. Легко бути вдячним, коли в тебе хороше життя».

Справді. Але це відмовка. Будь-хто може бути вдячною й великодушною людиною. Клей Даєр доводить це.

Скільки себе пам’ятав, Клей хотів стати професійним рибалкою. Із п’яти років він годинами возився з вудочкою та котушкою, відпрацьовуючи ідеальне закидання. Рибальство було світом Клея. Після школи. У вихідні. У будь-який вільний час він був біля води й намагався щось зловити.

І його практика принесла свої плоди. Він міг закидати вудочку з високою точністю будь-яким способом. Ті, хто знав Клея краще, хвалилися, що він міг влучити металевою риболовною приманкою в чашку з 50 футів [9]. Його навички вражали.

У 15 років Клей почав брати участь у професіональних турнірах з рибальства. Він швидко став відомим своєю жагою до змагань. Протягом наступних дев’яти років він узяв участь у більш ніж 200 турнірах з ловіння окуня. Він виграв 25 турнірів і був близьким до перемоги в інших, що є приголомшливим відсотком, особливо беручи до уваги обставини.