Ви можете знаходити виправдання своїм недолікам або взяти на себе відповідальність за досягнення успіху.

Сьогодні ви можете почати перемагати.

Те, що спочатку (або пізніше) справи йдуть не так, як ви хочете, не означає, що вони не підуть як треба наступного разу.

Наступного разу вам може усміхнутись фортуна.

Наступного разу людський дух може піднятися вище за розум і привести до неймовірних результатів.

Але тільки в тому разі, якщо ви будете вірити.

Ніхто не може повірити для вас, з вами або замість вас.

Саме ви повинні це зробити. Ви повинні віддано справджувати свої мрії. Ви повинні мати мету.

Улітку 480 р. до н. е. Ксеркс і його перська армія спрямували на рівнини Греції сили, які вражали світ. Їхня мета полягала в тому, щоб прийти й поневолити Грецію. Античні джерела стверджують, що перська армія налічувала мільйони воїнів. А про їхню лють складали легенди. Їм не можна було чинити опір.

Але одна людина наважилась поставити під сумнів їхню силу.

Поки Греція та її союзники намагалися зібрати кілька тисяч людей для захисту країни, Леонід I, цар Спарти, зібрав невелику групу в надії затримати перську армію і дати Греції шанс зібрати сили. Леонід та його люди вночі пройшли горами, званими Фермопіли. Саме через ці гори мали пройти перси, щоб дістатися до Греції.

Наступного ранку, коли сотні тисяч персів почали просуватися до гір, стійкі й непохитні спартанці стали на їхньому шляху. Вони стояли за мету, пліч-о-пліч, брат за брата, готові боротися за життя під проводом Леоніда.

Згідно з Геродотом, «Леонід наказав їм битися на смерть». Їхня лють відтісняла персів протягом кількох днів.

Через сім днів битв грецький зрадник Ефіальт повідомив персів про таємну стежку через гори, навколо проходу, який захищали Леонід і його люди. Почувши це, Ксеркс наказав Гідарну і 10 тисячам елітних воїнів, яких називали «безсмертними», піднятися на гору вночі та обійти спартанців.

Коли настав світанок і грецькі розвідники помітили «безсмертних», вони повідомили Леоніда про зраду. Знаючи, що смерть майже неминуча, він зібрав свою невелику армію й оголосив, що кожен, хто бажає піти, може зробити це з честю зараз. Ті, хто залишиться, будуть битися з персами до кінця.

З першими променями сонця маленька армія з 300 спартанців утворила коло і почала чекати на ворога. Навіть оточені персами, спартанці билися настільки люто, що «валили ворогів купами».

Перським воєначальникам довелося використовувати батоги, щоб змусити солдатів битися зі спартанцями, які з люттю мечами розбивали міцні щити «безсмертних».

Битва тривала.

Перси прибували хвиля за хвилею, Леоніда відтіснили від його людей і вбили. Його руки все ще стискали меч, хоча неживе тіло вже не командувало.

Військо, схвильоване смертю свого царя, відігнало персів до схилів гори, щоб забрати тіло Леоніда. Вони стали колом і билися, доки не зламали всі мечі. І коли їхні мечі зламалися, за Геродотом, вони боролися руками й зубами. У них не лишилось нічого, крім сили волі та рішучості вистояти. Нічого, крім віри.

Урешті кілька тисяч стріл перських лучників полетіли в спартанців. Ніхто не встояв. Їхні тіла падали біля Леоніда – людини, яка кинула виклик могутньому Ксерксові. Одна людина проти мільйонів. Людина, яка вірила у свою справу. Людина, яка облишила комфорт, страх і царство, щоб зустріти свою долю.

Греків настільки надихнули мужність і віра Леоніда та його 300 спартанців, що вони виступили як ціла нація. Вони боролися, щоб бути вільними людьми, і, незважаючи на неймовірні труднощі, перемогли персів. Цим вони забезпечили народження західної демократії та свободи.

Одна людина дійсно змінила хід історії.

Наразі пам’ятник Леоніду і його людям стоїть у Фермопілах. Напис на камені – це слова реакції Леоніда на вимогу Ксеркса скласти зброю: «Molon labe»… «Прийди і візьми».

Тисячі років тому в битвах поразка означала смерть.

Вибір був жорстоко очевидним.

Таким чином, незалежно від того, наскільки сильно вас було поранено, ви продовжували боротись. Ви брали свою зброю і кожним зусиллям боролися з ворогом.

Треба думати, що боротьба за мрії набагато простіша, ніж боротьба на мечах до самої смерті.

Але боротьба за досягнення цілей також може бути жорстокою. Ваша душа може стікати кров’ю, вам може бути боляче, ви будете думати, чому у вас такі високі амбіції.

Відмова від вашої мрії, найімовірніше, не є питанням життя і смерті. Принаймні не у фізичному плані.

Але в той момент, коли ви припините боротьбу за неї, ви почнете помирати всередині.

Коли ви здаєтесь, ви помираєте емоційно.

У вас є мужність, витривалість і віра, щоб продовжувати боротьбу за мрії?

Тому що, якщо ви не боретесь, ви просто не наближаєтесь до успіху.

Отже, беріть свій меч і починайте битись.

Кривлячись через біль і втому від боротьби за найдорожче, пам’ятайте про спартанця всередині вас.

Зустрічайте виклик благородним кивком воїна. Стійким поглядом непереможного чемпіона.

А коли страх і сумніви оточують вас, боріться! Боріться люто! Боріться за гідність долі, яку ви обрали. Якщо зазнаєте поразки, підіймайтесь. Зціліться від ран, невдач та втрат і починайте знову. І так знову й знову. Не складайте рук, не вішайте носа, не визнавайте поразки. Відмовтесь від тихого програшу. Ваша мрія варта боротьби. Ви маєте вибір. Здатися чи боротися далі.

Цей момент має вирішальне значення.

Цей момент визначає все життя. Цей момент – ваша можливість повірити в себе.

Одна людина може змінити історію.

Ви готові встати й почати боротьбу?

Джордж був молодим американським солдатом під час Другої світової війни, який, стікаючи кров’ю та страждаючи від болю, врятувався з поля бою.

Потім він подолав свої страхи і поплив через океан уночі в надії знайти корабель, де лікарі та медсестри могли б вилікувати його.

Це екстремально. Це неймовірно. Але він вижив. І я радий цьому.

Бо той Джордж – це Джордж Вальдшмідт, мій дід.

Але Джордж не просто вижив. Він став успішним. Дуже успішним. У СМІЛИВІЙ формі.

Після війни він переїхав у Канзас, завів сім’ю і став інженером поїзда.

Нічого гламурного. Нічого особливо героїчного.

Справді, якби історія зупинилася на цьому, ви могли б підозрювати, що Джордж просто став звичайним «синім комірцем».

Але саме та сила, яка змусила Джорджа вижити, дозволила йому стати мільйонером. Мільйонером, який був інженером поїзда.

Розумієте, наприкінці кожного року співробітникам «Western Pacific» пропонували отримати грошовий бонус або фондовий сертифікат. У ті дні сертифікат був лише папірцем, який стверджував, що ваші гроші вкладено десь на фондовій біржі в Нью-Йорку.

Хоча більшість його колег-інженерів брали гроші, Джордж брав сертифікати.

Замість того щоб отримати негайне задоволення, він чинив дисципліновано. Таким чином, поки інші пили келих у барі або купували новий будинок, Джордж продовжував збирати папірці.

Саме ці маленькі шматочки паперу зробили Джорджа мультимільйонером.