Щоб здійснити зміни, які виведуть вас на якісно новий рівень, потрібні неабиякі зусилля.

Потрібна екстремальна поведінка. А вона, у свою чергу, виявляється кількома способами:

Екстремальні зусилля.

Екстремальні відмінності.

Екстремальна жага вчитися.

Екстремальна дисципліна.

Екстремальне лідерство.

Екстремальні плани.

Екстремальна доброта.

Екстремальне зацікавлення.

Екстремальні переконання.

Екстремальне терпіння.

Екстремальне позиціонування.

І цей список можна нескінченно продовжувати. Чого ж ви повинні дотримуватись?

Загалом кажучи – всіх способів.

Але починайте з екстремальних зусиль, відмінностей і жаги вчитися. Надання переваги цим способам завжди слушне.

Я чую вас зараз: «Дене, але екстремальна поведінка – це повна протилежність рівновазі».

Так і є. І я радий, що ви це засвоїли.

Рівновага не працює. Це казковий магічний пил єдинорога, який продають «інструктори з персонального зростання», щоб змусити повірити в те, що вам треба знайти свій шлях у цьому світі.

Ніщо не може бути далі від істини. Це не є реальним.

Найкраща річ у гойдалках – це те, що вони гойдаються вгору і вниз, а не те, що вони стоять на одному місці.

Гармонія між різними аспектами вашого життя. Не рівновага. Рівновага дозволяє уникнути крайнощів. А в крайнощах і криються реальні прориви.

Томаса Едісона не вважали «врівноваженим», коли він провів 18 місяців, аналізуючи понад 10 000 комбінацій волосків розжарювання, щоб створити лампочку. Його сконцентрованість привела до монументального успіху.

Його врівноваженість не допомогла б придумати лампочку. Що вже казати про інші неймовірні прориви винахідників.

Гармонія дозволяє крайнощам додати перспектив і ясності в щоденну життєву рутину.

Рівновага обмежує вашу здатність бути надзвичайним. Навіть не намагайтеся шукати рівноваги.

Дивіться на крайнощі. Будьте екстремальними. Будьте екстремальними в усьому, що робите.

Урешті екстремальна поведінка стане не тим, що ви робите, а тим, ким ви є.

Переможцем. А не втомленим, змученим скиглієм, що бажає все покинути.

Переможцем, який приймає лише те, що перебуває поза межами його можливостей.

Заплатіть цю ціну, і отримаєте щось, що є безцінним.

Джордж так і зробив.

«Друже, ти просто лінивий».

Не ви. Це моя відповідь керівникові після 35-хвилинного нудного пояснення того, чому він не міг повернути свій бізнес у правильному напрямку.

Я вибачився. Незважаючи на свою екстремальність, я намагаюсь бути добрим. Але то була правда, і вона просто зірвалася з мого язика.

Лінь – це те, що я став помічати все більше й більше протягом цих останніх кількох років у кожному куточку світу.

Незважаючи на страх, втрати й невизначеність найгіршого економічного періоду за 80 років, здається, ми докладаємо менше зусиль, аніж будь-коли.

Може, ми завжди були задоволені невдачами? А потім скиглили про них, ніби успіх не має нічого спільного з кількістю зусиль, які ми докладаємо? Я так не думаю.

Мої прабабуся і прадід продавали сірники за цент під час Великої депресії, коли буханець хліба коштував близько 10 центів. Вони залишились без роботи на фабриці і тому боролися за свої мрії кожною унцією зусиль.

То були часи культури зусиль. І я іноді сумую за цією культурою. Великі мудреці допомагають нам робити великі речі. Але ми насправді повинні робити хоча б щось.

Не зрозумійте мене хибно – ми не байдикуємо. У нас є робота (як правило), може бути бізнес і гарна посада, навіть дві. Ми маємо гарно оформлені профілі на «LinkedIn» та блискучі візитні картки.

Але якщо прибрати всю цю мішуру, я дійшов ось якого висновку:

Іноді ми навіть не сягаємо мінімальної планки. І навіть гірше.

Така відсутність зусиль являє собою бідну, ледачу поведінку. У повному розумінні цих слів.

Я навіть не впевнений, як ми дійшли до такого, але ось те, що я знаю:

Ми відмовляємо себе від дій, навіть не почавши.

Ми витрачаємо час, розумову енергію та емоції, намагаючись виглядати добре, а не задля отримання результатів.

Ми обговорюємо план, а не працюємо над ним.

Ми знаходимо виправдання нашій посередності.

Якщо ми хочемо досягти успіху, ми повинні робити більше. Набагато більше.

Щоб досягти чогось видатного, треба докладати неймовірних зусиль.

Сині губи та тремтячі руки. Карл Брашир намагався знайти наступну сходинку вгору на металевій драбині збоку причалу. Нарешті він дістався верхньої і, хитаючись, попрямував до лави. Але під вагою 90-кілограмового латунного костюма ноги підвели його. Він упав і майже знепритомнів.

Ніхто не перебував під водою так довго. Жоден, хто стикався з таким опором, не виживав. Останні 9 годин Карл шукав на дні океану муфти, кронштейни та гвинти, необхідні для завершення його завдання – важкого підводного тесту, щоб вступити до корпусу глибоководних занурень ВМС США.

Ніхто не підтримував його. То був 1954 рік, а Карл був афроамериканцем, який хотів долучитися до спеціальних військ, куди брали лише білих. Під час тесту він зіткнувся з несправедливістю. У той час як інші нирці отримували свої інструменти та деталі вже під водою в запечатаному полотняному мішку, мішок Карла був порожнім. Його деталі й інструменти просто кинули у воду, де вони швидко осіли на дні океану. Знайти всі деталі й закінчити завдання було неможливо. Принаймні так вважали інші.

Через кілька годин після того, як інші нирці повернулися на поверхню, Карл продовжував боротись. Незважаючи на надприродні труднощі та протидію суворого підводного світу навколо нього, глибоко всередині себе він знайшов сили продовжувати.

Через роки, коли його запитали, чому він був таким завзятим, він просто сказав: «Я не дозволив би нікому забрати мою мрію».

Карл не дозволив. І ви повинні.

Ось проста істина, яку Карл Брашир зрозумів через несправедливість:

Про зусилля Сет Ґодін [4] блискуче каже: «Люди дійсно хочуть вірити, що зусилля – це міф… Я думаю, що нам задурили голови зовнішнім блиском щасливчиків, які опинилися на вершині. Ми бачимо людей, котрі змогли досягти успіху або отримати більше, ніж, на нашу думку, вони заслуговують, і так легко забути, що ці люди – всього лише винятки… Для всіх інших з успіхом безпосередньо пов’язані зусилля… І це ключ до феномену зусиль: тоді як фортуна може бути привабливішою, ніж зусилля, ви не можете свідомо її обрати. Зусилля, з іншого боку, повністю доступні в будь-який час».

Безперечно. Зусилля визначають різницю.

Зусилля – це щось більше, ніж «якщо ви платитимете мені краще, я буду старанніше працювати». Це не самоомана щодо свого потенціалу.

Подумайте про це хвилину. Чи хвилює когось іще, що ви працюєте, не викладаючись повністю?

Ви знаєте: у глибині душі ви обманюєте себе. І ви єдиний, хто дійсно страждатиме від таких дій.

Ніхто не дбає про вас так, як ви самі. Найменше, що ви можете зробити для себе, – це докласти зусиль, щоб ваші мрії мали шанс здійснитися.

Подумайте про те, чого ви хочете від життя прямо зараз. Можливо, ви хочете: