Іноді яйцеклітина, перебуваючи ще в межах досяжності яєчника, запліднюється надто рано і переноситься в іншу частину живота. Це один із сюрпризів анатомії – у чоловіків немає подібного зв’язку між зовнішнім і внутрішнім світом, як у жінок, у результаті якого сперма потрапляє з піхви в черевну порожнину. Якщо запліднений ембріон прикріплюється глибоко в очеревині, він навіть може певний час там рости, але ця вагітність завершиться викиднем, тому що в очеревині немає достатньо крові для плоду. Якщо викидень відбувається внутрішньо, жінка, імовірно, навіть не знатиме про свою вагітність; з часом тканини ембріона замінюють крихкі білі солі кальцію. Іноді хірурги знаходять цих фетолітів, або «кам’яних дітей», у животі літніх жінок, через сорок або п’ятдесят років після запліднення.

Іноді ембріон прикріплюється у фаллопієвій трубі – це більш типовий вид позаматкової вагітності, тобто вагітності, яка відбувається в неправильному місці. Зародок росте і потребує більше місця, але труба не здатна розтягнутись. Такий ембріон приречений, а розтягнення труби спричиняє жахливий біль. Якщо не перервати вагітність, труба порветься, і тоді матір може померти від кровотечі – такий собі отруйний подарунок від нового життя старому.

До кінця XVIII століття в Європі вважалось, що для настання зачаття оргазм жінки настільки ж важливий, як і оргазм чоловіка. Підручник з акушерства, який використовували в XVII столітті, повідомляв, що без клітора в жінок не було б «ні бажання, ні задоволення, і вони не могли б зачати дитину».[91] Судді, які розглядали справи про зґвалтування, вважали, що запліднення вказує на обопільну згоду сторін на статеві зносини. Ще 1795 року Маркіз де Сад – а він дуже цікавився методами запобігання вагітності – писав, що рідина, яка виділяється з тіла жінки під час оргазму, необхідна для створення нового життя: «Унаслідок поєднання цих рідин виникає зародок, з якого іноді утворюється хлопчик, а іноді дівчинка».[92]

Хоча в багатьох суспільствах існувало розуміння, що це не так (наприклад, жіноче обрізання по суті виключає таку можливість), подібні уявлення про людське тіло зберігались впродовж тисячоліть: нове життя зароджується під час спазмів, які неодмінно повинні виникати в обох статей. Існувала думка, що жіночий оргазм необхідний для овуляції, але одночасний оргазм ще більше сприяє настанню вагітності. У трактаті Гіппократа «Сім’я» описано, як під час сексу в тазі жінки і чоловіка генерується тепло, що призводить до пароксизмального оргазму. Його інтенсивність підвищується, якщо він супроводжується потраплянням сперми на шийку матки («так розгоряється вогонь, якщо підлити в нього вина»). Гален пише, що біль у кінцівках і в спині поширений серед видів, які більше не займаються сексом, тому що в організмі накопичуються жіночі репродуктивні рідини. Лікування полягало у виведенні цих рідин під час заняття сексом або в разі потреби шляхом мануальної стимуляції. В XVI столітті голландський лікар Форестус радив жінкам залучати до цього акушерок, «щоб вони масажували геніталії, тримаючи один палець всередині… і таким чином викликаючи у хворої жінки скорочення м’язів».[93] Такий погляд на жіночу сексуальність у дещо пом’якшеному вигляді зберігався до початку ХХ століття: вібратори були винайдені для того, щоб лікувати жінок, хворих на «істерію». Їх рекомендували використовувати аж до 1950-х років, коли цей діагноз зник із підручників з психіатрії. (Деякі з цих приладів були зроблені таким чином, щоб їх можна було вмикати швейною машинкою.)

Роб і Гелен прийшли в мою клініку через вісімнадцять місяців після того, як викинули протизаплідні таблетки у смітник. Вони зніяковіло сіли в крісла в моєму кабінеті.

– Ми вже бозна-скільки часу намагаємося народити дитину, – почав Роб, але завагався, і Гелен продовжила його речення:

– Ми починаємо думати, що щось не так.

Роб працював шеф-кухарем. Він був високим і мав трохи зайвої ваги; у його волоссі проблискувала сивина, а очі неспокійно бігали. Гелен була помічником у дитячому садку. Вона була стрункою, мала руде волосся, підстрижене під боб, і порцелянові щічки, схожі на лялькові.

– Я не знаю, чи потрібне нам штучне запліднення? – запитала Гелен, крутячи обручку пальцями правої руки. – Але мені тридцять сім років, і я часто чую, що слід поквапитися.

Я запитав у них про їхні родини. Гелен була однією з трьох дітей. Вона ніколи не чула про спадкові проблеми із зачаттям, і в її брата і сестри були свої діти. У сім’ї Роба теж було троє дітей: у його брата була донька, щоправда народжена за допомогою штучного запліднення.

У середньому для пар, що регулярно займаються незахищеним сексом, шанси завагітніти протягом місяця становлять близько 20 %, протягом шести місяців – 70 %, а протягом року – 85 %. Тому лікарі воліють почекати принаймні один рік, перед тим як робити аналізи на безпліддя. Перші аналізи, які необхідно здати, досить прості: Роб мусить здати два зразки сперми після кількаденного утримання, з перервою в принаймні в один місяць, а Гелен повинна двічі зробити аналіз крові в різні дні менструального циклу, щоб перевірити наявність регулярної овуляції. Найбільше проблем виникає зі зразками сперми; їх потрібно доправити в лабораторію, яка працює лише в певні години, не пізніше ніж через годину після еякуляції.

– Що… ці? – сказав Роб, коли я дав йому пробірки. – Такі малі, це дуже… обмежує.

Ми не обговорювали процес отримання ним зразків. Гелен засміялася, нарешті послаблюючи напруження в кабінеті.

– Що ти хочеш сказати про свій інструмент? – сказала вона, штовхнувши Роба ліктем.

Гелен потрібно було здати аналіз крові на третій або на четвертий день після початку місячних, а потім ще один за сім днів до початку наступних місячних. Перший аналіз визначає, чи в правильному співвідношенні один до одного і до рівнів естрогену перебувають гормони, відповідальні за овуляцію, – лютеїнізувальний і фолікулостимулювальний. Другий аналіз допомагає встановити, чи достатньо прогестерону – гормону, що готує матку до вагітності, – виробляють яєчники, сигналізуючи тим самим про настання овуляції. Гелен дістала з сумки блокнот, у якому в комірках були записані всі її менструації за минулий рік.

– Це моя менструальна карта, – похмуро сказала вона, – карта розчарування.

Ми вибрали дні, у які потрібно було здати аналізи, і домовились про наступні зустрічі.

Наступного разу вона прийшла сама. Здавши кров на аналіз, вона опустила рукав і замислилась.

– Знаєте, що найгірше? – сказала вона. – Те, як це вплинуло на наше статеве життя… Важко налаштуватись на романтичний лад і почуватись жаданою, коли ти думаєш тільки про овуляцію і зачаття.

– Деякі люди вагітніють тільки після того, як їх запишуть на прийом в клініку репродуктивної медицини, – сказав я. – Тоді вони перестають нервуватися. Не перетворюйте це на випробування, не переймайтесь.

– У тому-то й річ, – відповіла вона. – Раніше в мене рідко був оргазм під час сексу. Зараз взагалі немає. Як ви гадаєте, це проблема?

Соромітний нерв (pudendus), який відповідає за оргазм, має практично однаковий хід у чоловіків і в жінок. Його назва походить від латинського слова pudere, що означає «соромитись», – ми наче досі ховаємось в Едемському саду за фіговими листками, тремтячи від страху. Хоча зовнішні статеві органи можуть здаватись комічними, абсурдними або непристойними, вони не повинні викликати сором – зрештою, якби не нерви, які в них розміщені, більшості з нас не було б на світі. Люди нерідко соромляться і не бажають говорити про зачаття, секс і сексуальність, але для лікарів це необхідність; неможливо довго працювати з людськими тілами й уникати таких розмов.