-- Я виправила тiльки одне слово, написане з помилкою. Що там сталось? Чого ти так захекався?
-- Катера вже видно, бабусю!
-- Ой лишенько! Знову треба буде грiшми трусити! Вже прибули? Ти сам їх бачив?
-- Нi, я чув вiд Крiшона Кульги! Катер прибуде ввечерi!
-- Ой лишенько! Раз у раз несподiванки! Повiднось менi зараз оцi дурнi дошки в комору! Тепер не до жартикiв! I зразу бiжи принеси вiд пекаря Люрса тридцять гарячих булочок! А тодi йди до Ганса-Брикетника, скажи йому, що катер везе для нього вугiлля! Та купи менi три пачки прального порошку! А прадiдовi скажи, хай швидше йде сюди! Та...
Що бабуся хотiла сказати ще, не знаю. Коли прибував наш катер, вона метушилась, як горобець у бурю. Тому я чимшвидше вибiг, принiс тридцять гарячих булочок, а тодi гайнув на берег, щоб устигнути до причалу, поки прибуде катер.
Катер, що крiм мотора мав iще й вiтрила, з попутним вiтром уже о п'ятiй годинi пополуднi ввiйшов у гавань. Коли вiн iз приглушеним мотором запливав у промiжок мiж двома причалами, я, стоячи на кiнцi захiдного причалу, широко розкинув руки й закричав:
-- З прибуттям вас! Гарячi булочки чекають!
Мої дядьки Гаррi та Яспер, що стояли на палубi, засмiялись. Горiшнiй дiдусь, що в товстiй зеленiй куртцi стояв за стерном, тiльки кивнув головою. Дядько Гаррi тримав у руках якусь чотирикутну скляну посудину. Тiльки як катер пiдплив зовсiм близько, я розгледiв, що то маленький акварiум, у якому плавали чотири золотi рибки.
-- Це для твоїх сестричок! -- гукнув Гаррi. Але, на жаль, у ту ж мить ступив крок уперед, не дивлячись пiд ноги, перечепився через линву, похитнувся i впустив акварiума. Вiн гупнув на палубу, забряжчало скло. Акварiум розлетiвся на тисячу скалок, i на слизьких планках палуби застрибали чотири золотi рибки.
-- Рятуйте! -- закричав я на всю горлянку. -- Лови рибок, Гаррi! А то попадають у море!
Дядько Гаррi почав хапати руками рибок, урiзався об скляну скалку, крикнув: "Ой!" -- але досить швидко половив усiх рибок i поклав у кишеню. Коли катер пiдплив до самого причалу, вiн перестрибнув iз поруччя на причальний трап, видерся до мене нагору, гукнув: "Бiжiмо!" -- i помчав на своїх лелечих ногах до шинку "Джерело", що стояв недалеко вiд причалу. Я схвильовано хекав услiд за ним. У шинку Гаррi гукнув:
-- Пуншеву вазу! Швидше! Швидше! Налийте води! Ну, живо, живо, хлопцi! У мене в кишенi чотири золотi рибки!
Пiт Джерело, шинкар, зрозумiв, чого хоче дядько Гаррi. За хвильку вiн винiс велику кулясту скляну вазу, в якiй звичайно робив пунш, але тепер наповнив її дощовою водою. Поставив вазу на стiл, i дядько Гаррi видобув по однiй iз кишенi всiх чотирьох рибок i повкидав їх -- плюсь, плюсь, плюсь, плюсь -- у вазу. Слава богу -- рибки були ще живiсiнькi! Вони спершу заметались у водi туди й сюди, та хутко заспокоїлись i почали плавати колами та хапати хлiбнi крихти, що їх кришив у воду Пiт Джерело.
-- Урятували! -- зiтхнув дядько Гаррi й замовив мiцного грогу для себе та лимонаду для мене, а тодi розказав людям, що зацiкавлено позводилися з-за столикiв, про свою пригоду з акварiумом.
Усi засмiялись.
Те нове прiзвисько -- "Гаррi Золота Рибка" -- надзвичайно сподобалося всiм. Ще того ж вечора i прiзвисько, i всю пригоду з рибками вже знали в багатьох оселях нашого острова. Коли я з горiшнiм дiдусем та обома дядьками прийшов на Трафальгарську вулицю в горiшньому селищi, сусiди вже почули про все, i горiшня бабуся, що зустрiла нас на дверях, почала нарiкати:
-- Ой лишенько, я вже чула вiд Поя Сливки, що сталося! Ти поранився, Гаррi? Як можна бути таким необережним?
Але враз вона побачила пуншеву вазу iз золотими рибками, що її нiс дядько Яспер, i вигукнула:
-- Таж акварiум цiлий! Що тi люди плещуть?!
-- Люба моя Маргарето, -- зауважив прадiдусь, що саме з'явився в сiнях за її спиною, -- це ж не акварiум, а пуншева ваза! Мабуть, у Пiта Джерела позичили хлопцi.
Горiшнiй дiдусь i обидва дядьки кивнули головами i повз бабусю, що не переставала нарiкати, ввiйшли в будинок.
Вечеря того дня була така ситна, що нею могли б наїстися сiмдесят семеро голодних домовикiв. Дядько Яспер з'їв яєчню з шiстьох яєць iз салом, а горiшнiй дiдусь висьорбав повну миску молочної юшки. Ми з прадiдусем їли всього потрошку, бо коли катер прибував iз материка, на столi бувало багато всяких лагомин. А насамкiнець ми з'їли всi тридцять гарячих булочок, i обидва дядьки пили чорний китайський чай iз великих глибоких блюдець, що їх пiдносили до рота обома руками. Потiм вони розповiли про гамбурзький ярмарок i повиймали з матроських торб плюшевих ведмедикiв та надувних гумових звiряток, що їх виграли в тирi та киданням кiльця. Я одержав гумового слона, прадiдусь -ведмедика завбiльшки з половину мене, а горiшня бабуся -- рожевий вовняний шарф, що звисав їй iз шиї аж до п'ят.
-- Ой лишенько, скiльки ж на це знову грошей пiшло! -- сказала вона. Та дядько Гаррi вiдповiв:
-- Якi там грошi, мамо, це все вигране!
Прадiдусь тiльки єхидно кахикнув: вiн знав, скiльки грошей мусить програти моряк, щоб виграти пiвторби таких витребеньок. Але вiн розважливо змовчав, аби не хвилювати горiшньої бабусi. Бо вона й так уже сидiла схилена над рахунками, хитала головою й раз у раз ойкала: "Ой лишенько!"
Привезли й новий "Моряцький щорiчник". Його я зразу захопив у свої руки, щоб узяти з собою в лiжко, й раненько подався з ним нагору до спальнi, в якiй мав тепер спати вдвох Iз дядьком Гаррi. Я сподiвався, що вiн скоро прийде й розкаже менi про якiсь пригоди в морi. Але, на жаль, вiн Iще пiшов провiдати свою дiвчину, Президентову Хельгу, а коли прийшов пiзно вночi додому, я вже давно спав.
ДЕНЬ П'ЯТИЙ,
у який я радо познайомлю вас
iз Президентовою Хельгою.
В цей день показано лихi наслiдки
недоладно початих оповiдок.
I те, як треба лестити жiнкам.
Докладно змальовано пре-чу-дову комiрчину на горищi
i з подивом з'ясовано, що мiй долiшнiй дiд також вiршує.
А закiнчується день приємним почуттям,
що я -- багата людина.
Наступний день знову був вiтряний, навiть дуже вiтряний. Тому вугiлля нашого катера можна було вивантажувати лише на третiй день, i моя горiшня бабуся та дядьки Яспер i Гаррi використали вiльний день, щоб полагодити маленьку шлюпку з катера, бо вона почала протiкати. На жаль, для цього їм доводилось цiлi години товктись у рибальськiй коморi, а це зовсiм не подобалось менi й прадiдусевi. Бо хiба можна розказувати оповiдки й складати вiршi, коли тобi заважають стук молоткiв, диркання пилки та шурхiт рашпилiв.