Для тарганiв, а що в нiй буде -

То вже дарма, байдуже нам".

От друкар узяв,

Та й надрукував:

"Глофпофтамп!"

Тепер вони газету мають,

Та тiльки грамоти не знають -

Нiхто, хоч би тобi один.

Все ж окулярiв накупили

I ну читать її щосили,

Щодня по декiлька годин.

Та одне лиш там

Видно й вам, i нам:

"Глофпофтамп!"

Як бджоли й комарi побачать

Оту газету тарганячу,

Вiд смiху падають вони.

В нiй змiсту жодного не видно,

Але поважно i солiдно

Її читають таргани.

Подив у очах,

Захват у голосах:

"Глофпофтамп!"

-- Кумеднi цi таргани, -- сказав я. -- А що воно може означати, прадiдусю, оте "глофпофтамп"?

-- Мабуть, "головпоштамт". Але сам розумiєш -- таргани навряд чи можуть уявити собi головний поштамт. Речi, про якi говориш, треба спершу побачити. А то слова будуть такi порожнi й кумеднi, як твої штани й сорочка на стiльцi.

-- То виходить, слова -- це одежа, в яку одягають увесь свiт?

-- Атож, приблизно так воно й є. Без мови свiт був би голий, як ти оце тепер. А завдяки мовi вiн стає пристойний i чепурний, як ти завдяки одежi.

-- Панове, чи. довго ще менi чекати? -- гукнула знизу бабуся. -Какао прохолоне!

Я хутенько одягся, i ми пiшли до кухнi. На снiданок були молочнi булочки з какао -- моя улюблена страва вранцi.

Ми знов завели розмову про абетковi вiршi. Горiшня бабуся мовчала й удавала, нiби вони її зовсiм не цiкавлять. Але раптом сказала:

-- Носитеся зi своїми абетковими вiршами! Велике дiло. Якби я схотiла, то й сама могла б їх складати. Я просто не хочу. Не маю часу на такi дурницi. Життя для цього надто важке, та ще коли маєш моторного катера!

"Ой-ой-ой! -- подумав я. -- Зараз почне бiдкатись!"

Але вона не бiдкалась. Навпаки, сказала:

-- Коли хочете придумати щось справдi складне, то звiршуйте такого вiрша, щоб у ньому кожне слово починалося з iншої лiтери та ще й за абеткою.

-- Ого! -- вигукнув я. -- Цього нiхто в свiтi не зумiє. Занадто важко.

-- Так, -- пiдтвердив прадiдусь. -- Занадто важко.

Тодi горiшня бабуся покепкувала з нас: мовляв, на щось справдi путяще ми нездатнi.

Цi слова тяжко вразили нашу вiршувальницьку честь. Але ми нiчого не вiдповiли, а подались до рибальської комори. Там прадiдусь сiв мiж вершами й заходився вирiзати поплавцi для Крiшона Кульги. За роботою вiн супився й випинав нижню губу. Але чомусь не починав нової оповiдки. Тiльки сказав:

-- А думка горiшньої бабусi зовсiм непогана. Але такого вiрша скласти важко, ох як важко!

-- Авжеж, -- погодився я. -- Дуже важко. Цього нiхто не зумiє!

Прадiдусь кивнув головою i знову випнув нижню губу.

-- Прадiдусю, -- тихо спитав я, -- можна менi пiти нагору, трохи погратися дзигами?

Прадiдусь кивнув головою i примружив очi. Я тихенько вийшов i пiднявся нагору, до Шкiряної Лiзбет. Сьогоднi я зовсiм не боявся її. Я був надто заклопотаний. Бо в головi у мене вже накльовувався такий вiрш, де кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку. Я тiльки хотiв заримувати його, а потiм здивувати прадiдуся.

Я взяв чисту соснову дошку та теслярського олiвця й зразу почав з великим запалом вiршувати. Я хотiв показати горiшнiй бабусi, на що здатен.

Я списав усю абетку згори донизу на дошцi й до кожної лiтери почав дописувати слово. Врештi, поморочившись довгенько, я таки справдi склав вiрша. Тодi я на радощах обняв Шкiряну Лiзбет, пустив дошку повзком по драбинi й швидко спустився вслiд за нею.

-- Прадiдусю, прадiдусю! -- гукнув я. -- Подумайте лишень: вийшло! Я склав абеткового вiрша, такого, як хоче бабуся!

-- А ти складав вiд А до Я? -- спитав прадiдусь.

-- Аякже! Вiд А до Я.

-- Гм, -- гмукнув прадiдусь. -- Дивне дiло! -- Потiм примружив очi, пильно глянув на мене й спитав: -- А як ти гадаєш, навпаки -- вiд Я до А -- теж можна скласти?

-- Нi, нiзащо в свiтi! Це неможлива рiч!

-- Гм! -- знову гмукнув прадiдусь. -- А як по-твоєму, що звiршував я на оцiй дошцi?

-- Не знаю, прадiдусю!

Але враз у мене виринув здогад. Я спитав:

-- Невже вiд Я до А?

-- Так, так! -- гукнув прадiдусь i забiгав по вершiвнi. -- Я склав вiрша вiд Я до А. Кожне слово починається з iншої лiтери в абетковому порядку.

-- Ого, прадiдусю, якi ми молодцi!

-- Так, я й сам би не повiрив! Але давай уже читати. Починай ти!

Прадiдусь iз поважним обличчям зiперся на одвiрок, а я взяв дошку й гордо прочитав труднющого вiрша. Вiн був такий:

Абетка звiрiв

Андреас

Бачив

Влiтку

Гори,

Д

Е

Є

Жуки,

Зайцi,

I

Їжаки,

Й

Кроти,

Лисицi,

Мишок

Нори.

Одна

Презлюща

Рись

Сичала,

Тихенько

Ухкала,

Фирчала:

"Х-хто х-ходить?

Це х-хода

Ч-чия?

Ш-ша!

Ща!

Ю!

Я!

-- А щоб було видно, що це справжнiй вiрш, я перепишу його у вiсiм рядкiв:

Андреас бачив влiтку гори,

Де є жуки,

Зайцi, i їжаки,

Й кроти, лисицi, мишок нори.

Одна презлюща рись сичала,

Тихенько ухкала, фирчала:

"Х-то х-ходить? Це х-хода ч-чия?

"Ш-ша! Ща! Ю! Я!"

Прадiдусь сказав:

-- А бодай тобi, та й гарно ж ти звiршував! Ото бабуся подивується! А тепер послухай мого вiрша.

I почав:

Морська яхта

Яхта

Юргенса

Щодня,

Швидкохiдна,

Чепурна,

Цiлу

Хвилю -

Ф

Утiв

Триста -

Стрiмко

Розтина,

Пружисто.

Обвозила

Нас

Морями:

Лондон,

Кадiс,

Йокогама...

Їй

Iще iти й iти -

Зостається

Ж не

Єдине:

Едiнбург,

Дубровник,

Гавр,

Варна,

Балтiмор,

Афiни.

Цього прадiдусевого вiрша я також напишу ще раз у вiсiм рядкiв:

Морська яхта

Яхта Юргенса щодня,

Швидкохiдна, чепурна,

Цiлу хвилю -- футiв триста

Стрiмко розтина, пружисто.

Обвозила нас морями:

Лондон, Кадiс, Йокогама,

Їй iще iти й iти -

Зостається ж не єдине:

Едiнбург, Дубровник, Гавр,

Варна, Балтiмор, Афiни.

-- Прадiдусю! -- сказав я. -- Ох i гарно ж у вас вийшло!

-- Як вийшло, так вийшло, -- вiдповiв прадiдусь. -- Але ходiмо вже до бабусi. Пора обiдати!

Ми понадягали шапки, взяли дошки пiд пахви й через вулицю, де того дня гуляв дужий вiтер, рушили додому. Горiшня бабуся ще куховарила, коли ми ввiйшли до кухнi. Вона мовила:

-- Гайда звiдси! Тут вам нема чого робити.

-- Що ви, бабусю! -- гукнув я. -- Ми склали два чудовi вiршi!