- Капiтане, ви - генiй! - вражено прошепотiв Азимут. - Кращого генiя й не знайти!

Хоч в очах хлопця свiтилося непiдробне захоплення, однак мусив його засмутити. Я, знасте, не прихильник усiляких перебiльшень, навiть коли вони вживаються у ювiлейних промовах.

От я й зауважив по-батькiвськи штурмановi:

- У своух визначеннях, Азимуте, завжди слiд бути точним i справедливим. Якщо я i генiй, то не найкращий, а принаймнi другий пiсля Герона.

Що не кажiть, а молодь завжди слiд вчити на власних прикладах. Особливо скромностi...

Рано-вранцi, ще чорти навкулачки не бились, я вже кульгав до помешкання Професора ППП, бо другий ППП до вiдкриття гастрономiв у нашi розмови нiколи не втручасться.

Азимут поважно нiс сувiй з проектом Герона-Небрехи i всiсю технiчною документацiсю.

Професор слухав мене, як школяр. Сидiв тихо i вiд захоплення аж тамував подих. А я викладав проект навiть без перерв на перекури:

- ...Таким чином ми одразу матимемо планету з власним полем тяжiння i власною атмосферою - пара, що розкрутить Таотi, оточить уу блакитним шаром! А що таке пара? Це кисень! Це водень! Це хмари! Це дощ! Це рiки i озера! Це нарештi моря i океани( Незабаром космiчний пил вкриб поверхню оббiлованоу планети i утворить гори та долини! Нове життя пустить своу квiтучi паростки!

- I можливо, дiйдуть до нас тодi сонячнi променi? - тремтячим голосом запитав професор.

- Можливо, - мовив я, з повагою зиркнувши на нього. Таки у професора е голова, коли дотямив аж до Сонця.

Наступного дня вiдбулася всепланетна вчена рада. На порядку денному було одне питання: треба обертатися, щоб врятуватися. Пiсля грунтовноу доповiдi проект поставили на голосування. Чи варто казати, що вiн пройшов переважною бiльшiстю голосiв, хоч майже усi делегованi радники обмежились запеклими науковими дискусiями серед власного поголiв'я?

Голосувало лише четверо. Пiдняли по двi руки, як тут заведено, я i Азимут. Вiддав свiй голос наш вiдданий друг i непiдкупний патрiот проекту Професор ППП. Навiть його братня голова подала свiй голос "за".

Його, бачите, спокусила реальна можливiсть першому проголосити вiкопомний тост, що неодмiнно ввiйде в усi шкiльнi посiбники та хрестоматiу:

- Хай свiтиться Сонце, хай згине пiтьма!

14. СПАЛАХ ПОНАДНОВОт

- Оце, власне, й уся iсторiя, - мовив каштан Небреха, вже в котрий раз занурюючи свою почорнiлу люльку в гаман з тютюном. - Якби я тодi запiзнився хоч на хвилину або якби менi зрадила природжена винахiдливiсть...

I, замiсть продовжувати, капiтан красномовним рухом сунув до рота люльку. Мовляв, якби не вiн, проти цивiлiзацiу двоголових не варто було ставити й холодного попелу з його люльки.

Вечорiло. Розчервонiле сонце збиралося прийняти традицiйну морську ванну. Мiж потемнiлими скелями принишкли голубi сутiнки.

Нiч навальне насувалася глибокими гiрськими ущелинами.

Капiтан Небреха мовчав, замислено позираючи на море. Вiд берега до самого крайнеба бiгла червона дорiжка. З-за обрiю пiднiмалося чорне на фонi велетенського червоного диска вiтрило. Та чи бачив Небреха його? Гадаю, що нi.

Вiн подумки милувався зараз нiким не баченими свiтами i прислухався до нiким не чуваних голосiв. Може, оце зараз десь далеко-далеко Професор ППП у колi згуртованих навколо пивноу бочки друзiв свосу братньоу голови дiлиться зворушливими спогадами про легендарного мiжзоряного мандрiвника.

- I що ж, воно засвiтилося? - запитав я.

Небреха нiби прокинувся:

- Що засвiтилося?

- Сонце нещасноу i багатостраждальноу планети двоголових.

- Справдi! - повернувся капiтан Небреха на фiнiшну пряму розповiдi. Безумовно, воно засвiтилося, але, слiд визнати, надто рано. Якби воно засвiтилося вже пiсля нашого з Азимутом повернення, все було б iнакше. Тодi цей рiдкiсний навiть на незбагненно безмежних просторах Всесвiту випадок увiйшов би в усi пiдручники з астрономiу i нинi про природу понаднових зiрок нiхто б не сперечався.

А так що вийшло? Надрукували в якомусь маловiдомому академiчному вiснику куценьку iнформацiю пiд назвою "Ще один вагомий доказ":

"Нова Модель Орбiтальних i Параболiчних Спостережень серiу ЗМ несподiвано довела свою високу надiйнiсть i чудову мобiльнiсть. Вперше за всю iсторiю iнтелектуального життя планети було вiд початку до кiнця зафiксовано яскравий спалах понадновоу зiрки у досi порожньому i малоцiкавому кутку неба. Успiх МОПСа-ЗМ - це ще один вагомий доказ безумовноу переваги чiтко налагодженого електронного спостерiгача з добре охолодженим аналiзатором над емоцiйно неврiвноваженою бiлковою iстотою".

Зрозумiло, головним i вiдповiдальним редактором того вiсника теж був кiбер, на iм'я МЕР-2>5, або Модель Ерудита Редакцiйного серiу 2>5.

Ну, тут, ясна рiч, слiдом за спалахом понадновоу зiрки спалахнула чергова наукова дискусiя. Кожен намагався висунути якусь власну запаморочливу гiпотезу, яка б пояснила, звiдки беруться понадновi зiрки i чому вони так швидко втрачають колiр. Гiпотез на науковiй нивi тодi до того вродило, що по всiй Землi не вистачило, аби ух надрукувати, перiодичних видань. Але слiд визнати, що ух взагалi можна було не друкувати, бо всi вони були так само далекi вiд iстини, як я оце зараз вiд своух шкiльних рокiв.

А спалах понадновоу зiрки, коли його спостерiгати мало не впритул, це, скажу я вам, фесричне видовище з неповторною кольоровою гамою i свiтловими ефектами ще доби первiсного хаосу. Як ви знасте, сонячний промiнь - це, власне, спектр променiв рiзного зафарбування, кожен з яких мас свою довжину. Отже, с променi коротшi, а с й довшi. Коли вони плинуть невпинно, це непомiтно.

Але коли вони стартують одночасно, то мчать до фiнiшу наввипередки.

I от уявiть собi чорне зоряне небо з чорним велетенським колом. I ось коло починас ледь помiтно синiти... Невдовзi над вами спалахують синi, блакитнi, фiолетевi, зеленi, помаранчевi i жовтi сонця... А небо мiниться в усiх розмаутостях неймовiрних кольорових сполук.

Коли ми з Азимутом нарештi прибули на Землю, спалах свiтила Таотi вже давно забувся.

Отож, коли я про нього заговорив, всi почали кривитися, нiби я ух почастував кислицями:

- Та ми це давно знасмо! Нам той спалах ще сто двадцять сiм рокiв тому набрид! Що за манери у цих невихованих навiгаторiв - повертатися бозна через скiльки столiть i розповiдати давно вiдомi речi! I коли вже заборонять отi осоружнi космiчнi мандри?