- Невже отак подумають? - стурбувався уславлений зореплавець.

Я лише знизав плечима:

- Звичайно! А як ще можна тлумачити це протиприродне явище?

На тому розмова вщухла, i ми мирно полягали спати.

А на ранок мене чекав сюрприз: у вiтальнi висiв блискуче виконаний портрет Небрехи. Капiтан був сфотографований на весь зрiст - вiд вусiв до протеза. Його iмпозантна постать дихала непiдробною величчю. Прикро тiльки, що це диво фотомистецтва Небреха почепив догори ногами. Мабуть, вiшав уночi та й переплутав, де у нього вуса, а де протез. Свiтло ж навмисне не вмикав, щоб мене не будити.

Я негайно виправив його мимовiльну похибку i, весело мугикаючи модну мелодiю, подався голитися. Але коли капiтан Небреха погукав мене на ранкову каву i я зайшов до вiтальнi, то мало не остовпiв: портрет знову висiв догори ногами!

- Капiтане, - вражено запитав я, - навiщо ви чiплясте портрет униз головою?

У вiдповiдь Небреха суворо вирiк:

- Бо я нiкому не дозволю фальсифiкувати iсторичнi подiу.

Я розгубився.

- Яка ж тут фальсифiкацiя? Хiба насправдi вашi вуса не зверху, а протез не знизу?

- На Землi це дiйсно так, - незворушно вiдповiв капiтан. - А от на планетi двоголових, звiдки я привiз на згадку цей унiкальний портрет, все було навпаки. Авжеж! Ви б нинi не мали честi бачити мос зображення догори ногами, а вченим не пощастило б спостерiгати раптовий спалах понадновоу зiрки...

Я слухав його i мовчки пишався своум новим творчим успiхом. Адже це я хитрими запитаннями примудрився викликати Небреху на вiдверту розмову. Нiякий практикант такого б не устругнув.

Тим часом Небреха присунув до себе люльку i гаман з тютюном, а я поклав на столик (як я згодом довiдався, предмет настiйних зазiхань з боку Музею космiчних мандрiв) грубезний блокнот та авторучку, бо чисто забув про отi осоружнi сто плюс п'ятдесят. I правильно зробив: хiба ж вкладеш розповiдь капiтана Небрехи у прокрустове ложе куцого iнтерв'ю?

Аж ось - нарештi! - мiжзоряний вовк упорався з люлькою, звикло оточив себе димовою завiсою, звiдки й долинув його басовитий голос:

- Передусiм, мушу зазначити, що на планету двоголових ми натрапили зовсiм випадково. Зважте, про неу й натяку не було у жодному з додаткiв до зоряних каталогiв. Якби моя рiшучiсть зрадила менi хоч на хвилину, про цю заселену нещасними аборигенами планету й досi б не чули. Мешканцi уу неспроможнi були навiть послати у простiр сигнал бiди, бо всi сигнали ламалися, як сiрники, i уламки радiохвиль падали на мiсцеве невидиме свiтило.

А, мiж тим, честь вiдкриття цiсу свосрiдноу навiть у космiчних розмаутостях планети приписують не менi з Азимутом, а якiйсь нiкчемнiй обчислювальнiй машинi МОПСЗМ, якоу я зроду не бачив, бо вона давно зiйшла на порох.

Та хiба ранiше не траплялися тотожнi прикрощi? Людство пам'ятас доволi аналогiчних ганебних непорозумiнь. Як ви знасте, вперше залучив до iсторiу Новий свiт славнозвiсний капiтан Христофор Колумб. А що з того вийшло? Усi тогочаснi запаси лаврового листу поклали до нiг Амерiго Веспуччi.

Точнiсiнько отака iсторiя трапилася i зi мною. З тiсю, правда, вiдмiннiстю, що Веспуччi теж був вiдомим на всiх широтах капiтаном, а не бездушною машинерiсю, яка за свос iснування здiйснила лише одну справдi корисну подорож - на звалище металевого брухту.

Та, зрештою, не менi нарiкати на долю. Краще ось послухайте, як воно так сталося...

5. МIЖ СЦIЛЛОЮ ТА ХАРIБДОЮ

- Якось моуй ракетi, - почав капiтан свою розповiдь, - заступив шлях один з невiдомих велетнiв Всесвiту. Зiрка була така величезна, що в неу залюбки вмiстилося б з десяток сонячних систем разом з усiма орбiтами. Але хоч яка вона велика була, уу нiхто i нiколи не бачив, навiть у найпотужнiшi телескопи. Рiч у тiм, що через свою немислиму масу зiрка мала таке страхiтливе тяжiння, що за межi його не мiг вирватися жоден промiнець. Ось чому ця надмiрна небесна озiя була вкрита полем тяжiння, мов шапкою-невидимкою. Це було буквально небачене видовисько!

Справа ускладнювалася ще ось чим.

Навколо зiрки-невидимки оберталася велетенська планета. Щоб ви мали певне уявлення про уу надреальнi розмiри, скажу тiльки, що коло по уу екватору точно дорiвнювало орбiтi Плутона. Зрозумiло, оце "маля" могло накоути нам лиха не менше, нiж уу невидиме свiтило.

Ледве мiй штурман Азимут дiзнався про оцi космiчнi Сцiллу та Харiбду, як негайно виявив iнiцiативу - не чекаючи команди каштана, сiв обчислювати гак на об'узд.

Гак, нiвроку, виходив добрячий. Поки ми обминали б цi страховидла, iншi мандрiвники спромоглися б злiтати аж у сузiр'я Скорпiона i повернутися додому. Бiльше того - ще встигли б видрукувати грубезну книжку дорожнiх нотаток. Ну, а я вже був не в тих лiтах, щоб задурно марнувати свiй дорогоцiнний час. До того ж це була б не тiльки тривала, а й нудна прогулянка, бо навколо гiгантiв на цiлi свiтловi роки не крутилося й цеглини. Якщо поблизу вiд них колись i оберталися небеснi тiла, то вони давно шубовснули у бездонне черево зiрки-невидимки або ж потрощилися на гострих скелях циклопiчного сателiта. Словом, куди не кинь, а людинi iз здоровим глуздом справжнього дослiдника нiчого було робити на спустошених околицях цiсу понуроу системи.

А штурман старасться!

А штурман креслить!

Я зазирнув через його плече на обчислення i цiлком щиро похвалив за зразкову роботу:

- Чудово, Азимуте! Чудово, мiй юний друже! Ти робиш неабиякi успiхи. Молодця!

Вiд несподiванки i рiдкiсноу з мого боку похвали хлопець аж зашарiвся, мов красна дiвиця.

Ну, поки вiн смакус присмнi для нього хвилини, я несхибно просуваюся далi сдино можливим у данiй ситуацiу курсом:

- Атож! Коли ми повернемося з зiрок на матiнку-Землю, твоу обчислення будуть правити за неперевершений шедевр штурманського мистецтва.

Азимут аж танув пiд ласкавими променями майбутньоу слави.

- От побачиш, твоя феноменальна праця прикрасить сторiнки усiх пiдручникiв для космонавтiв, а дорогоцiнний оригiнал покладуть пiд кришталевий ковпак у Музеу космiчних мандрiв. Та ще оздоблять застереженням - "Руками не торкатися". Я сам подбаю про це!

- Дякую, капiтане, - нiтився вiд щастя мiй вiрний штурман.

Отут я й наполiг:

- Ось чому, друже, я тобi раджу i, бiльше того, наказую - негайно заховати цей безцiнний скарб, щоб вiн (боронь нас вiд астероудiв!) раптом не загубився у космiчнiй безоднi. I щоб ти не чiпав його аж до повернення на Землю! Бо ж зникнення цього документа буде непоправною втратою для всiсу Сонячноу системи.


Перейти на страницу:
Изменить размер шрифта: