Та коли навіть боги, то де цим богам жити, окрім Всесвіту?..

Через те розмова про богів завжди виглядає безглуздо. Є Життя, Життя в безконечності. І всюди діють єдині закони Субстанції…

Чому ти мовчиш, Акачі? Ти розумієш, про що я кажу?..

Я знаю: людині дуже важко уявити власну залежність від якихось невидимих сил, що несуть у собі Життя. Але саме ці сили творять Діалектику Світу.

Світло і Антисвітло. День і Ніч. Тепло і Холод. Відштовхування і Стискання. Вибух і Антивибух, що здобувають найвищу рівновагу в своєму синтезі.

Тоді з'являється планета…

Природа цих протидіючих сил сягає у глибини Субстанції, де у вищому синтезі зливаються в суцільний океан буття гравітація і антигравітація. Пізнавши ці сили в механічних проявах, ми не пізнали їх у проявах духовних.

Не всі люди здатні бачити це в реальному житті. Життя здається їм нагромадженням випадковостей. А це не так! Бо навіть загальна сума випадковостей підпорядкована взаємоборству, що існує між гравітацією і антигравітацією, які несуть у собі Добро і Зло…

Я, мабуть, говорю непослідовно. Бо ти чомусь мовчиш…

Микола мовчав…

Те, що казав батько, не вкладалося в його уяву. Охопити думкою Всесвіт, сягнути внутрішнім зором до глибин Субстанції, з якої все народжується і куди вливається знову, було дуже важко. Бо як пояснити народження тіла із безтілесної Субстанції? Хіба промінь можна бачити, як щось тілесне? Але промінь — це вже матерія. Отже, все виникає із променя…

Батько казав правду: будь-яка маса здатна цілком перетворюватись на променеві хвилі. Це відомо кожному фаетонському школяреві. А частки у променях мають нульову масу…

Потім він уявив невидиму нитку павутини. Якщо нитка заплутується в кільця — вона стає видимою. І тоді це вже тіло. Отак, мабуть, завихрюється сонячний вітер, народжуючи у своїх завихреннях корпускули, які групуються в атоми…

Вузлик на промені. Так він бачив Лочу…

Коли тіло зникає, невидимі кільця променевої павутини розгортаються знову. Розгортаються так, як нитки пружної спіралі. Вони тепер дзвенять у силових лініях міжзоряного простору — невидимі Струни Життя…

І справді: чому всі небесні тіла круглі? Хіба можна це пояснити поза дією двох силі гравітації і антигравітації?

Одна сила діє на вибух, друга — на антивибух. У рівновазі вибуху й антивибуху — у Великому Нулі! — пульсує живе тіло кожної планети.

Планета — це ядерна бомба. І якщо перемагає Зло…

Та яке це має відношення до таємниці Юпітера? Чому загинув батько Лочі?..

Микола попросив розповідати далі. І старий Ечука заговорив знову.

— Чому я змушений був зробити екскурс у надра філософії?..

Тому, що поза розумінням глибинних якостей Субстанції не можна починати розмову про життя на Юпітері.

Раса біловолосих не має жодного уявлення про зоряне небо. А люди, що живуть у містах — люди «другого поверху», — виховані в атмосфері обожнення Єдиного Безсмертного. Коли мозок обростав роговиною фанатизму, він нічого не ставить під сумнів. Скажи такій людині, що сонце не має жодного значення, що його дія не перевершує дії кишенькового ліхтарика, людина в це повірить. Для неї стане сонцем той, від кого залежить її особистий добробут. Такій людині байдуже до справжнього сонця, навіть до галактики, бо світила нездатні нагороджувати брязкальцями, якими люблять прикрашатися люди «другого поверху». І так само нездатні відбирати оті нагороди. Та досить Єдиному ворухнути пальцем — і вчорашній радник піде місити товстобоких дагу. Через півоберту про нього забудуть…

Людський мозок влаштований так, що у вірі своїй він покладається на звичну з дитинства наочність. Треба з дитячого віку прищеплювати йому сумнів у всеосяжності отієї наочності, треба щодня казати, що наше бачення світу засноване лише на властивостях видимого світла, що це всього тільки одна сьома світу — тільки один його вимір! — а шість вимірів лишаються поза відчуттями, поза нашим баченням, — і лише тоді можна досягнути якогось успіху…

Люди «другого поверху» в час протистоянь милуються Юпітером і кільцем Сатурна. Поети протягом віків оспівували їхню красу. Ці небесні тіла стали для фаетонців такі звичні, як згодом для землян стане звичний Місяць.

Як гірко, що світ для людського мозку стає звичний! Саме це породжує косність. Найбільшу здатність до пізнання має дитячий мозок. Для нього — все нове, все незвичне. І якби людина вміла зберігати до старості оту здатність, людський прогрес був би схожий на вибух…

Я добре знав Шако. Ми дружили іще в дитинстві. І вже тоді у наших польотах над планетою молодий Шако завжди летів у напрямі Юпітера.

Якщо планети — це діти Сонця, то Юпітер — його старший син, права рука батька. А Сатурн — ліва рука…

Роботу, яку виконують ці титани на сонячній ниві Життя, навіть наближено не можна порівнювати з тим, на що здатні планети внутрішнього кола. Юпітер обертається значно швидше, ніж Земля: одна земна доба становить дві з половиною доби для Юпітера. Той, хто хоч трохи знайомий з законами механіки, відразу ж мусить подумати про могутні відцентрові сили на цій велетенській планеті.

Тілесне — це тільки поверхнева оболонка Субстанції.

Кожна частка атома веде у власну безконечність. І те, що тілесне для нас, для дрібнішого організму (скажімо, для нашого власного гена), сприймається як безтілесний простір…

Ми судимо про тілесне чи безтілесне не на підставі наших знань про закони Субстанції, а лише на підставі наших відчуттів.

А програму відчуттів знов-таки задає нам Субстанція. І для кожного виміру світу — своя програма… Саме через те ми й не бачимо інших вимірів…

Риби, скажімо, не відчувають воду як щось тілесне. А для нас вода — один із земних мінералів. Ми не відчуваємо атмосферу як тіло. Але ж ми знаємо, що атмосфера — це продовження тіла самої планети.

Сонце ми бачимо як невеликий диск. Насправді ми живемо у глибинах Сонця, у його силових полях. І сонячний вітер наскрізь пронизує наші тіла. Для нього ми — безтілесні…

Та хіба матерія відчуває себе лише там, де ми живемо? Саме на цьому безглуздому припущенні заснований антропоцентризм. І фаетоноцентризм. І, можливо, колись виникне геоцентризм…

Вони — а не щось інше! — стають убивцями планет. Бо тиранія завжди народжується із антропоцентризму. Із самообожнення, що приходить разом з владою…

Матерія відчуває себе всюди. Мислення виникає із відчуттів. Бо все, що мислить, якось себе мислить. Мислити можна тільки в образах, тобто в ідеях. Образи народжуються у відчуттях. А програму відчуттів задає Субстанція, тобто матерія…

Шако був не лише великий інженер, але й великий філософ. Знання до нього приходили стихійно, його мозок мовби одержував їх безпосередньо із глибин Субстанції…

Багато з того, про що я тобі розповідаю, я засвоїв від Шако іще в молодості.

Я й досі пам'ятаю один із наших польотів над крижаним Фаетоном. Небо напрочуд було прозоре. Юпітер сяяв перед нами у всій своїй могутній красі. Це було велике протистояння. Ми бачили смуги і червоні плями на його поверхні, вони пересувалися нерівномірно: одні — швидше, другі — повільніше.

— Поглянь, Ечуко! — гукав Шако. — То вирує його атмосфера. Там є життя…

Тоді це мені здавалося чимось фантастичним. Та згодом Шако показав розрахунки. Щільність речовини на Юпітері дуже низька. Відцентрові сили урівноважують сили стискання. Отже, можливості життя на цій планеті закладені у й швидкому обертанні.

На планетах внутрішнього кола життя засноване на фотосинтезі. Вони обертаються значно повільніше від Юпітера. Відцентрові сили на них незначні. Зрозумій — це головне! — можливість життя практично зводиться до можливості відштовхування від планети. Навіть зростання дерева — це одна із форм відштовхування. Енергію для цього надсилає Сонце. Без його енергії на Землі ніщо б не змогло рухатись…

Юпітер виробляє цю енергію із самого себе — із власного обертання. Із відцентрових сил. А це означає, що життя на Юпітері не потребує значної кількості сонячної енергії. Раз так, то в його основі стоїть не фотосинтез, а хемосинтез…